Реферат: Філософія науки як об'єкт дослідження

1. Iндуктивiзм.

Однiєю з найбiльш впливових методологiй науки є iндуктивiзм. Згiдно цiєї методологiї, тiльки тi судження можуть бути прийнятi як науковi, котрi або описують чiтко встановленi факти, або є їх неспростовними iндуктивними узагальненнями. Коли iндуктивiзм прий­­­має наукове положення, тодi вiн приймає його як достовiрно iстин­­­не, i, якщо воно не є таким, то iндуктивiзм його вiдкидає. Суджен­­­ня має бути або доведене фактами, або виведене - дедуктивно чи iндуктивно - з ранiше доведених суджень.

Кожна методологiя має свої особливi епiстемологiчнi проблеми. Iндуктивiзм, наприклад, повинен надiйно встановити iстиннiсть "фактуальних" положень та обґрунтованість iндуктивних виведень, визначити умови за яких емпiрична гiпотеза чи теорiя визнаються науково прийнятними.

Iндуктивiзм прагне показати, що судження не доведене - тобто є псевдонауковим - а не те, що воно хибне. Науковий прогрес, згiдно з iндуктивiзмом, полягає у розвiнчаннi iррацiональних уявлень, котрi необхiдно видалити з науки i перевести в iсторiю вiрувань (псевдонауки). Справжня наука, на думку iндуктивiстiв, починається з самих останнiх емпiричних даних. Класичний iндуктивiзм представ­­­никiв аналiтичної фiлософiї визнавав ряд фiлософських проблем у якостi наукових тiльки в формулюваннях конкретних фiлософiв: вирiшення Расселом проблеми визначених дескрипцiй [Див.:21. -с.11-27]; Фреге - про сенс i референцiї; Тарського - про iстину [Див.:22.-с.23].

Уявлення про цю методологiю набули найбiльшого поширення серед науковцiв у рiзних колах суспiльства. Так, уся проблематика, що охоплюється поняттям "теорiя множин", по сутi справи, являє собою реалiзацiю настанов iндуктивiзму, який вимагає обов'язкової наяв­­­ностi емпiричної наочностi та здiйснення процедури верифiкацiї. Тобто, спочатку, "множини" мислилися як емпiрична даність, що може бути виявлена кожним математиком за допомогою звичайного абстрагування. Лише парадокси теорiї множин засвiдчили, що ми ви­­­користовуючи поняття "множина" маємо справу з теоретичною конс­­­трукцiєю, а не емпiричною наочнiстю.

Фiлософiя науки iндуктивiзму запропонувала нову схему вiдношен­­­ня суб'єкта i об'єкта пiзнання [Див.:13]. У аристотелiвськiй тра­­­дицiї викладу науки використовувалася схема, що складалася з двох елементiв: об'єктивна дiйснiсть (а) i картина цiєї дiйсностi (в), яку пропонує фiлософ чи представник будь-якої окремої науки. Спи­­­раючись на вчення Аристотеля про єднiсть форм думки i форм буття, обидва елементи узгоджувалися через вчення про iстину як вiдповiднiсть мiж думкою i дiйснiстю. Однак пiд впливом першого позитивiзму, засновником прагматизму Ч.Пiрсом було запропоновано третiй елемент структури: а) об'єктивна дiйснiсть; в) учений; с) знаковi системи, якi вчений створює для викладу своєї картини свiту.

I хоча концепцiя Рудольфа Карнапа i Чарльза Моррiса, за якою наука дослiджує вiдношення мiж фiзичними об'єктами i знаками, або символами, а наслiдком наукового пiзнання є семантичний доробок, лише тимчасово визнавалася домiнантною, нiкому не вдалося спросту­­­вати iдею наукового знання як системи, яка має бути висловлена логiчно правильною мовою i узгодженою з фактами. Особливого зна­­­чення ця iдея набула з переможним поширенням кiбернетики. По вiдношенню до суб'єкта пiзнання, i особливо навчання, виявлення свiту вiдбувається, перш за все, через знакову систему, яку треба навчитися розумiти, використовувати, зробити своєю.

У межах цiєї методологiї вдалося довести, що взаємозв'язки в системi наукового знання можуть розглядатися як предмет емпiрично­­­го аналiзу ("логiчний емпiризм")[Див.:23]. Як виявилося, система знань має власнi унiкальнi особливостi, якi неможливо звести до властивостей матерiальної дiйсностi. Наприклад, на вiдмiну вiд на­­­укових знань дiйснiсть та психодинамiчнi змiни суб'єкта пiзнання не пiдвладнi семантичним та синтаксичним закономiрностям. Отже, закони буття системи знань вiдмiннi вiд законiв природи та психо­­­динамiки. Дане вiдкриття спростовує наївне уявлення, запропоноване ще Аристотелем, про єднiсть форм думки i природи.

Для кожного методологiчного вчення фiлософiї науки iснують ха­­­рактернi приклади. Для iндуктивiзму такими є: кеплерiвське уза­­­гальнення копiтких спостережень Тихо Браге; вiдкриття потiм Ньюто­­­ном закону гравiтацiї шляхом iндуктивного узагальнення кеплерiвсь­­­ких "феноменiв" руху планет; вiдкриття Ампером закону електроди­­­намiки завдяки iндуктивному узагальненню його ж спостережень над властивостями електричного струму. Для iндуктивiста i сучасна хiмiя починається тiльки з експериментiв Лавуаз'є та його "емпiричних пояснень" експериментальних даних.

Iндуктивiстська концепцiя, як це було зазначено в працях I.Ла­­­катоса [Див.:24.-с.82-95;21.-с.322-336], не може запропонувати рацiонального "внутрiшнього" пояснення того, чому саме цi, а не iншi, факти, були вибранi в якостi предмета дослiдження. Для неї це нерацiональна, емпiрична, зовнiшня проблема. Являючи собою "внутрiшню" теорiю рацiональностi, iндуктивiзм суміщається з рiзноманiтними доповнюючими його зовнiшнiми гiпотезами, котрi по­­­яснюють той чи iнший вибiр наукових проблем. Так, наприклад, суміщається з вульгарно-марксистським погляд, що вибiр проблем визначається суспiльною необхiднiстю, i дiйсно, деякi вульгарнi марксисти ототожнюють основнi фази iсторiї науки з основними фаза­­­ми економiчного розвитку. Але вибiр фактiв не повинен обов'язково детермiнуватись соцiальними факторами; вiн може визначатись поза­­­науковим iнтелектуальним впливом. Так само iндуктивiзм суміщається i з такою "зовнiшньою" теорiєю, згiдно котрої вибiр проблем дик­­­тується насамперед вродженою або довiльно вибраною (чи тра­­­дицiйною) теоретичною (або метафiзичною) структурою.

Коли iндуктивiзм стикається з проблемою пояснення того, чому деякi видатнi вченi досить високо оцiнювали метафiзику i чому вони вважали свої вiдкриття важливими з тих причин, котрi з точки зору iндуктивiстської методологiї є зовсiм несуттєвими, то вiн вiдно­­­сить цi проблеми до "мiфологiчної свiдомостi" чи психопатологiї, тобто до iррацiонального.

Сьогоднi настанови методологiї iндуктивiзму використовуються не тiльки в природничих науках. За допомогою вчення "логiчного емпiризму" будь яка система знання у якостi iнформацiйної системи може стати предметом емпiричного дослiдження [Див.:13;25]. Навiть фiлософськi теорiї та концепцiї (витвори мистецтва), як це, нап­­­риклад, демонструють працi Ж.Деррiди, можуть ставати предметом конкретно-наукового емпiричного аналiзу.

Враховуючи, що розглядаючи питання про появу науки принципово неможливо обiйти етапу емпiричних передумов становлення наукової теорiї, iндуктивiзм слiд визнати методологiєю становлення наук, якi вже стали iсторично наявним буттям, а також етапом становлення ще невiдомих нових наук.

2. Конвенцiоналiзм.

Конвенцiоналiзм [Див.:26.-с.46-47] подiляючи знання на емпiрич­­­не i теоретичне вирiзняє як неспiвмiрнi засоби їх здобування. Сто­­­совно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається до­­­сягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - нау­­­ковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть) та фактами; припускається суб'єктивiзм в ор­­­ганiзацiї знання у систему. Для зручностi, конвенцiоналiстське по­­­няття "система наукових знань" позначують термiном "класифiкуюча система", чим пiдкреслюють можливiсть суб'єктивної довiльностi при її утвореннi.

Конвенцiоналiзм припускає можливiсть побудови будь-якої системи класифiкацiї, котра поєднує факти в логiчно самонесуперечне зв'­­­язане цiле. За систему класифiкацiї приймається будь-яка теорiя, що будується згiдно з поняттям "теорiї" - конституює теоретичну єднiсть предмету, властивостi, вiдношення, положення та iн., що складає вiдношення основоположень i наслiдкiв. Згiдно цiєї кон­­­цепцiї, необхiдно якомога довше зберiгати недоторканим центр такої системи класифiкацiї, а коли вторгнення аномалiй створює труднощi, потрiбно просто змiнити або ускладнити її периферiйнi дiлянки. Згiдно з базовими настановами даної методологiї одночасно можуть спiвiснувати рiзнi науковi теорiї, якi несуперечливо узгоджуються з єдиною емпiричною "базою" даних.

Оскiльки вчення про дедукцiю як метод не розгортається у мето­­­дологiю, бо не здатне стати основою аналiзу взаємовiдношення якiсно рiзних методiв, в межах конвенцiалiзму дедуктивiзм вперше пiднiмається до рiвня методологiчних проблем.

Серед головних настанов конвенцiоналiзму особливе значення ма­­­ють "рекурентнi мiркування" А.Пуанкаре та "теза Дюгема-Куайна".

Теза була сформульована французьким фiзиком Дюгемом для вирiшення ряду методологiчних проблем пов'язаних з процесами мате­­­матизацiї теоретичної фiзики. Куайн [10.-с.322-343] поширив зна­­­чення тези Дюгема на теорiю взагалi, як рiзновид наукового знання. Формулювання тези таке: "фiзична теорiя має системний характер, а її окремi положення отримують значення тiльки в контекстi теорiї". За умови дотримання такого положення ми повиннi визнавати, що екс­­­периментальнiй перевiрцi пiдлягають не iзольованi теоретичнi поло­­­ження, а теорiя в цiлому. Отже, теорiя не верифiкується - не подiляється на окремi положення, якi потiм незалежно одне вiд од­­­ного перевiряються експериментально. У випадку встановлення невiдповiдностi передбачень теорiї експериментальним даним немож­­­ливо визначити, яка саме частина або конкретна гiпотеза помилкова. У разi виявлення проблем теорiя може бути скоректована рiзними спо­­­собами, якi визнаються рiвноможливими, а вибiр мiж ними залежить вiд угоди мiж науковцями (конвенцiї).