Реферат: Писанка

Починала пані Осадца виводити писальцем на білосніжному яйці простенькі взори, такі, як вміла колись її бабуня. Але повсякчас мріяла виготовляти і складні орнаменти, такі, як у Космачі та Гуцульщині.

“В 1950 році я з чоловіком Богданом та малою донькою приїхала до ЗСА, і почала знову виготовляти писанки. Спочатку для себе і для дитини на Великдень, а згодом і для знайомих, і навіть чужинців”.

Було тяжко роздобути літературу про писанки, проте кожна нова інформація чи репродукція справляла мисткині надзвичайне задоволення. А вже наприкінці 50-х років Таня Осадца задумала читати символи на писанках. Почала замальовувати різні зразки, роздобувала інформацію про них. То ж цілком зрозуміло, що колекція писанкових символів у Тані осадцої з роками зростала. Сьогодні в неї зібрано і розшифровано майже дванадцять тисяч писанкових символів. В цю кількість входять усі найменші подробиці публікацій про писанки, про авторів, які виготовляють їх, роки видання тих чи інших книг, взори писанок. Нерідко найменша деталь наштовхує мисткиню на серйозне дослідження.

Читаючи символи на писанках, Таня Осадца прийшла до висновку, що сонце є найстарішим писанковим символом. Найбільш натуральним зображенням сонця є коло. Восьмираменна зірка, яку також називають рожею, первісно зображувала сонце. Тригерний символ (троячок) ще до писанок зустрічається в мистецтві трипільської культури.

Дуже популярним символічним поділом є “сорок клинців”.

Як бачимо, символи, що пояснює Таня Осадца є характерними для писанок Гуцульщини.

Широко використовує символіку гуцульських писанок талановитий писанкар Микола Коваль з США. Найбільше його душа лежить саме до писанок Гуцульщини, зокрема космацкий, що зачаровують кожного.

Велику роль у вихованні Миколи зіграла мати – пані Євгенія Чебикіна, котра походить з білоруського міста Чебикін. Вона гарно співала, любила вишивати. Над усе Миколині батьки прагнули, аби їх син одружився з українкою. І так сталося. бо ще зі шкільних років Микола був знайомий з українською дівчиною панною Стільбицькою, яка народилася в Детройті. Батько Ксені походив з Івано-Франківщини, мати – з Перемишля. Отже, свідому українку пан Микола Коваль обрав за жінку. Якраз завдяки Ксені до Миколи прийшло захоплення писанкарством. Коли Ксеня писана писанки, він пильно стежив за її роботою, однак ще не пробував сам цього ремесла. Та минав час, і Микола все-таки спробував узяти у руки писальне. Це сталося у 1989 році. Спочатку писав дуже повільно, але кожна наступна писанка виходила все краще, і це приносило йому задоволення.

Писанки Миколи Коваля почали привертати увагу мистецтвознавців. Спочатку він щедро дарував свої твори друзям, знайомим. Але трапилося так, що його дружина Ксеня порадила відіслати одну з писанок на конкурс до Канади. Початкуючий митець довго не наважувався це зробити, бо добре знав, що в конкурсі братимуть участь провідні українські писанкарці з багаторічним досвідом. І все-таки зважився. Якою було радістю для Миколи, його дружини Ксені та дочок Надії і Андрійки, коли дізналися, що Микола отримав п’яту нагороду. Це додало молодому митцеві натхнення, і він почав ще пильніше вдосконалювати свою майстерність, творити нові композиції, зі смаком добирати гаму барв.

Спочатку Микола Коваль використовував звичайну кистку для розписування яєць, яку нагрівав над свічкою. Нею краще контролювати температуру воску. На відміну від деяких писанка рів в Україні він застосовує виключно бджолиний віск, який перетоплює, а відтак переціджує і трохи забарвлює вуглем, щоб краще бачити взори на поверхні яйця. Тепер молодий художник пише електричною кисткою. Щодо барвників, то купує їх в українських крамницях Чикаго або Детройту. Перевагу віддає таким кольорам, як жовтий, оранжевий, зелений, ясно-червоний, темно-червоний, бронзовий, сірий і чорний. Майже всі його писанки мають вишневий фон, рідше – чорний. Він добре знає не лише символіку орнаментів, а й символіку фарб. Його писанки більше схожі за колоритом на космацькі. Микола в кожну писанку вкладає часточку свого серця, орнаменти робить дуже дрібненькі, часом мікроскопічні, що характерно для писанок Гуцульщини.

Найбільше в його писанках червоної та жовтої барви. Бо червона барва символізує радість життя, жагучу любов, а частіше всього, як зазначає Одарка Онищук у книзі “Символіка української писанки”, для молодих – надію на одруження. А жовтий колір – то сонце і зорі, місяць і урожай, приріст покоління. Він випромінює тепло і радість...

То ж не випадково на Миколиних писанках завжди жовтого кольору пшеничні колоски, зоря, коники та олені, бо все те, що несе тепло, не може бути ні зеленого, ні чорного, ні голубого кольору, хоча деякі писанкарці від незнання справи малюють зелених коників, хоч, звісно, що зелена фарба символізує весну, воскресіння природи, а не сонячні світила.

Чорний колір у писанкарстві є символом бурі, чорного ворона, які завжди приносять нещастя в людські оселі. Саме тому Микола Коваль намагається в своїх писанках давати якомога менше чорної барви, до того ж, за народними переказами, чорні писанки ніколи не можна дарувати дітям.

Писанки Микола Коваль пише здебільшого на гусячих, рідше – на курячих яйцях. Поверхню гусячих яєць він ретельно вигладжує дрібним рапавим папером, щоби вона була гладкою, бо тоді ліпше застосовувати кистку, і віск краще прилягає до поверхні яйця. Але в такому випадку додає до фарб трішки оцту. Поверхню вже готової писанки покриває митець кілька разів поліуретаном, відтак вигладжує дрібним рапавим папером, щоб отримати гарний полиск і домогтися захисту кольорів від сонця.

А тепер детальніше зупинимось на символіці Миколиних писанок. Почнемо від писанки, на якій митець відтворив півня. Півень для нашого народу є улюбленим птахом, він будить село вранці, є символом світла. У християнстві півень є символом світла Христа, світла, яке побороло темряву. Птахи символізують чесноти святих. Півень на писанці Миколи Коваля зображений у великому овалі по обидва боки яйця, поділеному дрібним геометричним орнаментом. Він відтворений більш натуралістично, ніж у відомої писанкарки Оксани Лятуринської, але і більш в українському стилі петриківського розпису. Його пір’я митець відтворив у жовтогарячих космацьких кольорах форми, яка дуже подібна до мотиву космацької вишивки “ключкова”. Сам півник ніби виринає з червоного фону, уквітчаного барвінком. Тут багато творчої фантазії молодого писанкаря, а заодно він дуже вдало використовує прадавню українську символіку.

Шедевром його творчості є писанка на гусячому яйці, на якій по обидва боки в овалі зображено великий хрест із пшеничними колосками. Довкола яйця Микола Коваль використав доволі широку смужку геометричного мініатюрного орнаменту, скомпонованого переважно із давнього космацького символу “штерн” (зоря). Цей символ є знаком неба, визначенням порядку небесних світил. Отже, він символ космічний. Зрештою, в цій писанці митець досить успішно поєднав багато українських символів. Хрест в українському писанкарстві поширений ще з язичницьких часів і носив раніше назву “чотириріг”, що був символом чотирьох вітрів. Таким чином, хрест був і залишається символом всесвіту. Дуже вдало поєднав художник символ хреста і колосся, що символізує Воскресіння, Містерію Христа й Божого Царства. А для українського народу цей символ так багато важить. Саме чорне тло писанки у даному випадку символізує українські чорноземи, наш працьовитий хліборобський рід. Пшеничний сніп символізує цілий рід. Саме тому на Різдвяні свята він стоїть у хаті українця на покуті під образами. Ця писанка заслуговує найвищої нагороди. Але це не значить, що інші менш вартісні. Хоча б писанка, на якій автор зобразив дерево життя, а під ним – по два олені. Вона на відміну від двох попередніх густо встелена кільчатим письмом. Сам стовбур дерева митець зобразив у формі гострого трикутника, що символізує вогонь. Він – бронзового кольору.

Тут немає жодного зайвого штриха. Та й самі олені є образом шукання Бога і взаємної помочі. Ріг оленя символізує проміння сходу сонця. До 1000-ліття хрещення України-Руси Микола Коваль підготував серію писанок, а серед них і писанка з церквою святого Михайла у Мішав ока на північному заході від Форту Вейну, у які він брав шлюб. Відомо, що церква в християнстві символізує устремління до вічності.

Треба наголосити, що в творчості Миколи Коваля знаходимо і такі символи, як колесо, граблі, сонце, тригер, гілка, триріг, спіраль, дубовий листок, блискавка, риба, свастика, гусячі лапки, баранячі роги, вовчі зуби, український меандр, заячі вушка, соняшник, кучері, трилист, сосонка, драбинка, решето. Вони використані митцем в різних варіантах, але з ретельним дотриманням народних традицій. Окрім того Микола досить вдало вирішує і свої власні композиції. Особливої уваги заслуговує його писанка “Україна”, на якій автор зобразив українську красуню у вишиваній сорочці, у віночку з різнокольоровими стрічками, з хлібом-сіллю в руках на вишиваному рушнику. На шиї в дівчини намисто. Це справді високохудожній мистецький твір, хоч і в мініатюрі.

Творчістю Миколи Коваля захоплюються не лише українці, а й чужинці. Особливо поціновує Миколині писанки отець Тучеррі. Він – американець італійського походження. Вивчив українську мову і тепер відправляє нею Службу Божу. Отець Тучеррі настільки полюбив писанки, пізнав через них Україну, що зараз плекає надію на поїздку до Львова, щоб там в соборі святого Юра відправити Службу Божу.

Про творчість Миколи Коваля уже писали українські часописи. Його писанки знаходяться в приватних колекціях США, України, Канади, Бразилії, Австралії. Його запрошували на Перший Міжнародний З’їзд Писанка рів, а в нинішньому році він братиме участь в роботі Другого Міжнародного З’їзду Писанка рів.