Реферат: Писанка

В ніч проти Великодня кладуть у миску з водою крашанку і мідний шаг – хто найраніше встане, тому шаг і крашанка. Якщо в хаті є доросла дівчина, то всі стараються робити так, щоб це дісталося їй. – “щоб вона була найкраща в хаті”.

Прийшовши з церкви, одне яйце відкладають окремо. Після того, як розговіються, господар бере те свячене яйце, йде з ним у стайню до тварин і, проводячи крашанкою по спині кожної тварини так, щоб був хрест, каже: “Христос воскрес!”. Потім обчищають у хаті це яйце від шкаралупи, кришать на дрібні частинки, змішують з висівками і дають їсти худобі. В інших випадках просиляють крізь це яйце нитку і вішають його цілим під повіткою. І одне, і друге робиться на те, “щоб скотина була здорова”.

Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу свяченого яйця на вогонь і димом підкурюють хворого на пропасницю; від курячої сліпоти теж підкурюють таким же способом. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку і носять при собі доти, доки хвороба не минеться.

“Дороге яйце не крашене, а біле і в піст бачили, та ще в Петрівку побачимо”.

Всі ці вірування свідчать про те, якого великого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам.

На Гуцульщині ґаздині з писанок роблять пташки – голубці. Вибирають середину писанки, доробляють із кольорового паперу хвіст та крила, голову з воску. Цих пташок вішають у хаті на пам’ятку про те, що ...”Ісус народився, то голубец прилетів і над ним лелів”.

Шкарлупу від великодніх яєць викидати не можна – це великий гріх. На Гуцульщині їх кидали у вогонь, або воду.

Четверта частина

Традиційне мистецтво писанки оберігають і люди, які відірвані від українського материка.

Голод і жахливі злидні вигнали їх з рідного краю аж за синє море у пошуках кращої долі. Але як би добре не жилося українцям-трудівникам, їх ніколи не покидає туга за рідним краєм, за прикарпатськими селами. Адже незбагненна любов до України – основна риса почуття і громадянськості нашого народу. Лише вві сні поселенці часто линуть у рідне Прикарпаття, вдихають ароматне повітря синіх гір, ходять крутими плаями, насолоджують зір і душу дорогими серцю незабутніми краєвидами України...

Як наслідки ностальгії, українська громада в Канаді задумала спорудити величавий Пам’ятник українській писанці.

І ось у місті Вегревіль, 35 км від Едмонтона, гордо піднявся вгору пам’ятник. Величавий, неповторний! На ньому красується 10-метрова українська писанка величиною у триповерховий будинок! Уся розмальована багатьма різнокольоровими трикутниками. Геометричний орнамент надає писанці монументалізму, урочистості. Такого дива світ ще не бачив !.. Автора пам’ятника уже не називають по прізвищу, лише кажуть: Пан Писанка.

Автомобілісті помічають, як здалека від Едмонтона мріє якесь диво. Під’їжджаючи ближче, вони стають як укопані – перед їхніми очима, мов з-під землі виростає дивної краси романтичний пам’ятник, що уособлює геній мистецтва українських жінок-умільців – писанку.

Писанкарство, як традиційний вид українського народного мистецтва, є галуззю мистецької культури, яке так шанобливо оберігається в українській діаспорі. Згадаємо імена лише найбільш відомих українських писанкарок, діаспори, що знані у країнах світу.

У США: Анна Кміт, Лоретка Луців, Іванна Луців, Ярослава Сурмач, яка крім того написала про писанки книжки та публікації у періодичних видання у США, Люба Перчишин і Анна Кушнірук, що родом із Космача, яку вважають патріархом українського розпису писанок на американському континенті.

У Канаді: Одарка Онищук, яка крім того видала і книгу-альбом про українські писанки.

У Канаді більше, ніж у інших країнах світ4у, живуть і працюють українські писанкарці. Найбільш відомі з них – Оксана Ярош, Оля Давидюк, Оля Катулька, Буртик, Гробельська та багато інших.

У Польщі: Павло Кілочок із Соколиця, Емілія Наконечна із Сквежини, Марія Головач, Іванна Андруха з Бобровка, Марія Гайдучення з Торця, Ірина Мадзелян з Менджижеча, Юля Копанська з Порошиць. Велику роботу по популяризації і пропаганді в Польщі українського писанкарства і української культури взагалі (на Підляшші) проводить Михайло Ковальський, який провів уже (шістнадцять конкурсів по виготовленню українських писанок.

У Німеччині – в м.Ганновер відомою писанкаркою є Валентина Терешкун, яка не лише сама розписує писанки, володіє довершеною мініатюрною технікою виконання, але й своїми друкованими працями є активним пропагандистом цього виду мистецтва у Німеччині. Вона ж організувала курси для німців по виготовленню українських писанок. У Мюнхені добре знають чудову майстриню-писанкарку українського походження Ганна Вінтоняк-Гриценко, яка розписує писанки орнаментикою різних регіонів України.

Велику наукову працю в галузі дослідження української культури, зокрема писанкарства, здійснив відомий вчений-етнограф, українець за походженням, що жив у Німеччині, нині покійний Іван Сеньків.

У Відні українські писанки майстерно виготовляє вчителька Марія Р. Мельничук. Її писанки експонуються на багатьох виставках у Німеччині, Австрії, Швейцарії. Вона з великим успіхом репрезентує філігранний розпис писанкових мініатюр.

У Женеві українські писанки виготовляють майстри із родинної династії українців Рожанківських.

У Австралії: Шемечко Богдан (колишній священик), Баланда Ольга, Соловій Люба (з Херсона), Олексин Катерина (з Тернопільщини), подружжя Гузій Галина та Роман, Веремейчик Анастасія, Чайка Марійка, Денисенко Леонід, Берегова Галина, Юрчишин Микола – батько Данила (з Калуша) і їх дві дочки Наталка і Оксана, Олена Масна і її дочки, Софія й Леся, Єва Петришина, Людмила Мішало, Анничка Зелінська, Анна Цькуй і багато інших. Дуже багато писанка рів з Сіднею і його околиць, а також Мельбурна і його районів.

У Франції велику роботу по збереженню і популяризації українського писанкарства проводить Іванка Чумак. У Греноблі живе і працює дочка відомого діяча української культури Гната Хоткевича Галина Хоткевич, яка виготовляє чудові зразки українських писанок, а також популяризує у друкованих працях українське народне мистецтво у Франції.

Чехія і Словаччина. Досить широко розвинуте українське писанкарство у Східній Словаччині, де переважна частина населення – українці. Відомі осередки у Пряшеві, руська Поруба, с.Чертіжне, Ольки, Нижня Писання, особливу популярність здобула Анна Вугляр, яка передала мистецтво писанкарства своїй внучці Сусанці, Дарина Курочко (із Нижньої Писані), Оля Дроздова (із Пряшева) та інші. Відомим дослідником українського писанкарства у Словаччині, який опублікував ряд праць про українські писанки цієї країни, є Павло Маркович.

У Великобританії великою популярністю користуються лемківські писанки, виготовлені майстринею українського походження Анастасією Погар-Кокуцян. Там же живуть і працюють знані писанкарки Іванна Нестерук та Ангелінка Ціпко. У Англії популярною писанкаркою зарекомендувала себе також Катерина Лай щук, яка живе у м.Йорк-Шірі, за походженням з Буського району на Львівщині. Добре знають у Англії писанка рів-українців за походженням Павла Луці ва, Анастасію Тарську, Вітошинську та інших.

Писанкарки з Австралії у своїй творчості перевагу віддають восковим розписам. Широко використовують при виготовленні писанок старовинні гуцульські писанкові символи. Це безконечник, що знаменує нескінченність життя; тригер; пшеничні колоски, ружі.

Писанкарки використовують курячі, гусячі і качачі яйця, а Анничка Зелінська – навіть страусові.

Розвиткові писанкарства в українському середовищі Польщі найбільше сприяють щорічні конкурси писанок, які організовує Об’єднання українців Польщі. Традиційними для орнаментики українських писанок в Польщі є переважно лелеківські і бойківські мотиви.

Українське національне мистецтво і культура в Чехії та Словаччині мають чи не найсприятливіші умови. У Пряшеві діє єдиний поза межами України професійний український театр, вивчається українська мова у вузах і школах, видаються українські журнали “Дукля”, “Дружно вперед”, “Веселка”, газета “Нове життя”, проводяться цікаві фестивалі українського фольклору. То ж і писанкарство тут розвивається досить активно. Самобутні писанкарці живуть в Пряшеві, Руській Порубі, Нижній Писані.

Старійшиною українських писанкарів у колишній Чехословаччині поправу вважається Анна Вугляр. На її писанках виділяються на голубому тлі синьо-білі контури орнаментів, які нагадують журавлині ключі повздовж яйця. На синьому тлі оригінальними є різні зірочки, деякі із них нагадують поширений у гуцульських писанках елемент “штерн”. Ці зірочки здебільшого білі.

Сестра чину Судинок з монастиря у Крефельді (Західна Німеччина) – Вероніка видала монографію німецькою мовою під назвою “Писанки. Походження і значення українських писанок”. В цій праці авторка розмістила багато кольорових ілюстрацій українських писанок з колекції монастиря Студиток. Тут є 11 гуцульських писанок. Авторка поважала таланти гуцулів і зачисляла їх мистецтво до вершин українського народного мистецтва. Гуцульські писанки Вероніка ставить на перше місце.

Взагалі німці влаштовують по великих містах величаві біржі писанкарства, в яких бере участь більше, ніж 100 писанкарок. Присутні тут і українські майстри.

Типовим представником у писанкарстві діаспори є Олена Вінтоняк-Гриценко, що живе і працює в Німеччині. Писанкарством Олена Вінтоняк-Гриценко займається протягом багатьох років, чому сприяло захоплення вишивкою. Спочатку, розписуючи в геометричному стилі з орієнтацією на гуцульські та буковинські вишивки, вона прагнула вкрити виріб якомога дрібнішими формами – квадратиками, ромбами, трикутниками і трапеціями. В 70-і роки припадає її захоплення хвилястим меандром. Більшість писанок обведені по гострому й тупому кінцях дугастою смугою червоного кольору з жовтим меандром, а по центру круга – хрест, дерево життя, стилізована ялинка, трисвічник тощо. З часом художниця обводить ним і бічні поверхні – по вертикалі, діагоналі, або навхрест. У 80-і роки Олена Вінтоняк-Гриценко майстерно удосконалює композиції писанок, заповнюючи поверхню орнаментованими стрічками в найрізноманітніших варіантах. Складно визначити, яка система композиції є для неї характерна і якій вона надає перевагу. Класичні врівноважені композиції з двома перетятими навхрест кільцями змінюються поперечними писанками, а останні – поздовжніми кільцями з вкомпонованими квадратами, ромбами, трикутниками і зірками. Не дивлячись на велику кількість деталей, писанки не переобтяжені орнаментальними формами, що не здрібнені. Поверхня виробу має багато білих просвітів, що підкреслюють витонченість виписаних деталей.