Реферат: Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)
План:
Вступ...…………………………………………………………...…....3
Сутність вільної економічної зони
Загальні відомості про ВЕЗ...……………...……………......4
Підходи, використані в створенні ВЕЗ...………………......6
Цілі створення ВЕЗ...………………………………..............7
Пільги, використані в ВЕЗ...……………………………......8
Основні види вільних економічних зон
Торгові ВЕЗ...…………………………………………….....11
Промислово-виробничі ВЕЗ...………………......................14
Техніко-впроваджувальні ВЕЗ...……………………..........18
Сервісні ВЕЗ
Зміст і види оффшорних операцій...…………..............…20
Податкова гавань і центр «офф - шор»...………..............23
Оффшорна компанія...…………………………................27
Інші види ВЕЗ...…………………………………............…32
Огляд існуючих моделей вільних економічних зон у світі
Загальні відомості про існуючі моделі ВЕЗ у світі...........34
Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці...…….........36
Модель розвитку ВЕЗ у Китаї...…………………..............38
Висновки про загальні риси, досягнення й особливості розвитку ВЕЗ у світі...…………………………………..............40
Становлення вільних економічних зон у Молдові...…….....….....42
Висновок...………………………………………………..................47
7. Список літератури...………………………………………...............51
Вступ
Необхідність здійснення обмінних операцій між країнами обумовила формування міжнародних економічних відносин як окремої економічної категорії, а також призвела до інтенсивного розвитку міжкраїнного поділу праці і відповідно зміцненню взаємозв'язків в області торгівлі, руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації. Можна з упевненістю говорити про те, що міжнародний поділ праці і міжнародні економічні відносини при їхньому раціональному і правильному використанні можуть бути взаємовигідними для всіх учасників. На сьогоднішній день є чимало підтверджень тому, що, незважаючи на відносно успішний ріст світової економіки в цілому, міжнародна торгівля, що базується на міжнародному поділі праці, розвивається більш швидкими темпами.
Однією з важливих ланок у реалізації принципів відкритої економіки є створення вільних економічних зон. Їх функціонування пов'язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Економіка вільних економічних зон має високий ступінь відкритості зовнішньому світу, а митний, податковий і інвестиційний режим сприятливий для зовнішніх і внутрішніх інвестицій.
Крім залучення іноземного капіталу для активізації економічних процесів усередині країни, створення виробничих вільних економічних зон погоджують із трьома основними задачами:
Стимулювання промислового експорту й одержання на цій основі валютних коштів;
Ріст зайнятості;
Перетворення зон у полігон по випробуванню нових методів господарювання, полюса росту національного господарства.
Важливою причиною утворення вільних економічних зон є те, що часто країна не бажає цілком відкривати свою економіку для припливу іноземного капіталу і тому використовує часткову, локальну відкритість у виді спецзони.
Сутність вільної економічної зони
2.1. Загальні зведення про ВЕЗ
За останні кілька десятиліть розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ) стало одним з помітних нових явищ у світовій економіці. У світовій практиці вони з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х років і одержали широке поширення в багатьох країнах. Досить сказати, що на початку 90-х років за різними оцінками у світі нараховувалося понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, а працює в них більш 3 мільйонів чоловік.
Ні у вітчизній, ні в закордонній літературі поки не існує єдиної оцінки і навіть загальноприйнятого визначення вільної економічної зони. У самій загальній формі можна затверджувати, що вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.
Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було дано в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року. У ній говорилося, що під вільною економічною зоною варто розуміти частину території держави, на якій завезені товари звичайно розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території стосовно права імпорту і відповідним податкам і не піддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що воля відособленої частини державного простору є не абсолютню, а відносню. Вільною ця територія є лише в тім значенні, що завезені на неї товари звільняються від митних пошлін, податків на імпорт і інші види контролю за імпортом, що відповідно до митного законодавства країни застосовується у відношенні імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через границю, не декларуються як увіз на територію приймаючої країни. Але в теж час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від існуючого економічного правопорядку, а лише полегшують його. У зв'язку з цим вільні економічні зони варто було б іменувати не вільними, а спеціальними економічними зонами.
2.2. Підходи, використані в створенні ВЕЗ
Історія створення ВЕЗ знає два концептуальних підходи – територіальний і функціональний. Незважаючи на те, що в їхній основі лежить єдиний принцип надання преференційного режиму господарювання, проте, між ними є істотні розходження, що визначають вибір одного з них. Відповідно до першого підходу пільговим режимом користаються підприємства й організації, розташовані на відособленій території. При другому підході преференції застосовуються до визначених видів підприємницької діяльності поза залежністю від місця з розміщення.
Прикладом реалізації першого підходу є вільні економічні зони Китаю, зона «Манаус» (Бразилія), багато експортно-виробничих зон у країнах, що розвиваються. Результатом другого підходу є «крапкові» зони, представлені окремими підприємствами (оффшорні фірми, магазини «дьюті фрі»).
Вибір одного з двох зазначених підходів залежить від конкретних задач, що повинні бути вирішені в результаті організації вільних економічних зон. Так, територіальний підхід у більшій мірі застосовуємо при рішенні проблеми розвитку якогось регіону, а функціональний – при великій перебудові структури економіки в цілому чи її окремих сферах. Функціональний підхід більш гнучкий, тому що він дає можливість створити так називані крапкові зони, представлені окремими підприємствами. У силу цього він більш зручний для інвесторів, у тому числі й іноземних, не обмежуючи їхнім місцем розташування відповідної фірми в країні. Однак у реальному житті переважає територіальний підхід.
2.3. Цілі створення ВЕЗ
Світова практика організації і функціонування спеціальних економічних зон свідчить, що вони створюються для досягнення різноманітних цілей.
По-перше, головною метою створення вільних економічних зон є більш глибоке включення країн у процес розвитку міжнародного поділу праці. Мова йде про збільшення випуску конкурентноздатної продукції на експорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень. І ця логіка цілком зрозуміла. Якщо країна за якимись причинами не може забезпечити широке відкриття економіки для іноземних підприємницького чи капіталу удатися до стимулювання експортної експансії, то вона в стані це зробити в рамках вільних економічних зон, коли її уряд має можливість створити більш сприятливий інвестиційний клімат для іноземних вкладників.
По-друге, ВЕЗ потрібні також для насичення внутрішнього ринку зацікавленої країни високоякісною продукцією, у першу чергу імортозамінюючими товарами. Для досягнення цієї мети на анклавній території за допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.
По-третє, організація спеціальних економічних зон передбачає більш глибоке включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але й в області туризму, культури і санаторно-курортної сфери, що, утім, також веде до збільшення валютних надходжень.
По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити прискорене впровадження у виробництво вітчизняних і іноземних науково-технічних розробок з подальшим використанням їхніх результатів у всій національній економіці країни.
По-п'яте, однією з цілей створення спеціальних економічних зон для країн, що розвиваються, є навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.
По-шосте, важлива мета організації ВЕЗ – стимулювання економічного розвитку якоїсь чи території конкретної галузі виробництва. Наприклад, у США і Великобританії спеціальні економічні зони створювалися на початку 80-х рр. для пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах. На цих територіях підприємцям надавалося більша, ніж в інших місцях країни, воля господарської діяльності і помітні фінансові пільги. Ці програми стимулювання не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу.