Реферат: Т. Шевченко в зарубіжній літературі

Поезія стане для Шандора не тільки покликанням, вона буде його втіленням. У ній він житиме після смерті. У нього все ще попереду — слава, героїчна загибель, безсмертя.

А поки що Шандорові батьки зубожіли настільки, що не можуть уже допомагати синові. Він вимушений покинути навчання. Шукаючи виходу з тяжкого стано­вища, у вересні 1839 року Шандор вербується в солда­ти. Та він не був би самим собою, коли б тільки думка про хліб штовхнула його на такий крок. Він має надію, що його полк пошлють в Італію. Країна Дайте, Петрарки, Горація — хіба це не привабливо для молодого невиправного мрійника? Але... Італії йому так і не до­велось побачити... А от солдатчина за півтора року лед­ве не вбила його — він захворів на туберкульоз і був звільнений з армії із званням відставного солдата.

Починаються нові блукання, нові спроби вчитися, писати, друкувати. 22 травня 1842 року в журналі "Атенеум" з'являється перший вірш за підписом Шандора Петровича — мандрівного актора і відставного солдата. Незабаром він підпишеться псевдонімом Петефі — точ­ним угорським відповідником його слов'янського прізвища. Видатний поет Міхай Верешмарті помітить цього вірша і вирішить, що за невідомим йому псев­донімом ховається не початківець, а зрілий майстер.

Шість з половиною років тривають вимушені манд­ри Шандора Петефі. Це були тяжкі роки, це була шко­ла життя, якої не міг би замінити жоден університет. Петефі читає вірші по корчмах за миску гуляшу та ку­холь вина, читає й не знає, як глибоко западають вони в серця випадкових слухачів. А це була публіка "з низів": селяни, що поверталися з панщини, чабани, що ви­пасають овець у степових латифундіях угорських маг­натів, конокради-бетярі, мандрівні школярі та студен­ти, відставні солдати, які з хрестами і медалями на грудях сидять на лаві біля корчми, молодиці, готові плакати і сміятися, шаленіти в танці й клякнути з роз­пачу під шибеницею повішеного на базарі бетяра — в серця отих малих людей, для яких вітчизна не мати, а люта мачуха, яка не може дати ладу в своїй хаті, запа­дали вірші Петефі:

Навчитись того куховарства,

Вітчизно, тобі уже слід:

На одному боці готовий,

На другім — сирий твій обід.

В той час, як на одному боці

Пиячать, жирують, жеруть, —

На другому боці, Вітчизно,

Сини твої з голоду мруть.

В кого з українських поетів звучать схожі вірші? Най­виразніше — у Шевченка. Пригадаймо: "Ревуть палати на помості, а голод стогне на селі".

Петефі й сам на краю загибелі. Він пішки прямує в Дебрецен, щоб там померти. В цей час народ уже співав його пісні. У видану тоді тритомну збірку угорського фольклору входить один з перших віршів Петефі "Хортобадська шинкарка" як народна пісня. Записуючи її з народних уст, упорядники не знали, що в цей час дебреценські студенти дали її авторові торбу з хлібиною і шматком сала, чабанську ґирлиґу в руки — відбивати­ся від собак, і вирядили в Пешт востаннє спробувати щастя.

Ось як розповідає про це сам поет: "В одежі, крізь яку світилося моє схудле тіло, пішки, з кількома мідя­ками в кишені і рукописним томом віршів я пішов у Пешт. Уся моя надія була в цьому томикові. Я думав, якщо продам його, все буде добре, а якщо ні — досить мені, нарешті, голодувати і мерзнути, усе мусить мати свій кінець. Я був жахливо самотній. Гула буря, і я йшов сам один під битким дощем... Сльози замерзли в мене на очах. Я плакав від крижаного вітру й одчаю".

І далі: "Після нестерпно важкої подорожі я через тиждень прийшов у Пешт. Не знав, до кого податися. Ніхто не звертав на мене уваги, нікому не було діла до бідного обшарпаного актора. Я дійшов уже до остан­ньої межі, і тут мене охопила одчайдушна хоробрість: я кинувся до одного з найвидатніших людей Угорщи­ни з таким почуттям, з яким гравець ставить на карту свої останні копійки — життя або смерть".

Шандор Петефі звернувся до "князя угорських по­етів" Міхая Верешмарті. І той, послухавши його вірші, сказав:

— Ви єдиний справжній лірик, якого мала будь-коли Угорщина, включаючи й мене самого.

Як справжній поет, він не міг відмовити в допомозі талановитому юнакові. Можливо, він почував те, що висловив Гейне:

Зважай, яких вживаєш слів,

Як приведе нужда важка

В біді до тебе юнака, -

Бо що, коли він син богів?

Верешмарті звернувся за допомогою до товариства робочого люду "Національне коло". Воно фінансувало видання першої книжки Шандора Петефі в 1844 році.

"Кометою злетів він у небо, — згадував сучасник поета, відомий угорський романіст Мор Йокаї, — і, досягнувши зеніту, залишився там, у вишині, не ско­тився вниз".

Як і творчість кожного великого поета, поезія Шан­дора Петефі не збірник випадкових віршів, а точний зліпок його великої душі. Петефі — лірик чистої води. В його віршах немає жодного непережитого рядка. На початку чотири стихії, з яких складається його творчість, існують ще кожна окремо: кохання, приро­да, Батьківщина, воля. Згодом відбувається їх повне злиття — усе палахкотить одним полум'ям.

А в 1847 році у Відні томик віршів Петефі виходить у перекладі німецькою мовою. Гейне від поета в захоп­ленні, порівнює його з Бернсом і Беранже. А ще по­рівнюють Петефі з самим Гейне, Ленау, Лєрмонто­вим, Байроном — найвидатнішими поетами тогочасної Європи. Дуже точно сказав про Петефі Ян Неруда: "Петефі — це діамантова застіжка, яка скріпила угорсь­ку літературу зі світовою літературою. У чудової, огня­ної угорської нації немає більш величнішого сина, ніж він. І в неї не було більш щасливого дня, ніж день, коли народився Петефі... Коли б про цю націю ми не знали нічого і знали тільки вірші Петефі, то цим са­мим ми доторкнулись би до її найтонших нервів... Як рекомендувати мені вірші Петефі? Поки що я можу сказати тільки одне: якщо хочеш прекрасних романсів

— читай Петефі; хочеш натхненних гімнів Батьківщині

— читай Петефі; хочеш веселих пісень, любовних віршів

— також читай Петефі".

Вчитель, звичайно, не забуде, розкаже і про безпо­середню участь Шандора Петефі в березневих подіях угорської буржуазно-демократичної революції 1848 р., а також у боротьбі проти австрійського та російського війська під час захисту завоювань революції влітку 1849 р. Варто сказати й те, що в 1849 р. на Буковині Лук'ян Кобилиця закликав збирати продовольство для угорсь­ких революційних військ, із своїми загонами зробив спробу пробитися до угорських революціонерів, серед яких був і батько Петефі, якого поет описав у вірші "Старий прапороносець".

17 травня Шандор Петефі опускає в батьківську мо­гилу й труну з тілом матері. Лихі передчуття не дозво­ляють йому написати на хресті їхні імена. "Тут спочи­вають Батько й Мати",— пише він, щоб на випадок поразки революції вороги не поглумилися над ними.

31 липня 1849 року під Шегешваром у зіткненні з російськими козаками армії генерала Паскевича заги­нув великий угорський поет Шандор Петефі. Місце його загибелі і поховання так і не було знайдено.

На будинку в Марошвашархеї, де Петефі провів ос­танню ніч свого життя, вирізьблено прекрасні слова: "Тут він був ще людиною, звідси вийшов у свій вели­кий шлях, щоб стати зорею. Сяйво її вічне".

Після ознайомлення учнів із життєписом поета можна переходити до другої частини домашнього завдання — до порівняння творів Петефі та Шевченка. Вони були синами однієї епохи, схожого світобачення, і через те не могло не бути спільних мотивів у їхній творчості.

Якщо вчитель працює з класом не перший рік і йому вдалося виховати залюблених у літературу учнів, то їм можна дати завдання підготувати реферати на такі теми: "Образ рідної землі в поезії Петефі і Шевченка", "Лю­бов до Батьківщини в творчості Петефі та Шевченка", "Революційна лірика Петефі й Шевченка", "Петефі й Шевченко: як кожного з них на голос не впізнати?"

Звичайно, в позаурочний час учитель дасть короткі консультації.

Щодо образу землі в поезії Петефі й Шевченка, то тут треба підказати, що обидва поети були закохані у степ. В обох — якийсь особливий потяг до безкрайнього простору. У степу Шевченка — синіють поля як море, чорніють козацькі могили, повіває вітер буйний. У степу Петефі "стугонять копита", "чути свист табунщиків", "довгі батоги лящать несамовито". "Шле мені свій усміх степ широкий, що лежить від Тиси до Дунаю", — ска­же поет Угорщини, а в іншому творі признається щиро:

Скільки в тім степу краси для мене!

Тут родивсь я, тут мене любили.

Хай же він мене у мить останню

Заколише вічним сном могили.

Ці рядки прямо перегукуються з Шевченковими, із "Заповіту":

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій...

І ще б не забути: у Петефі, як і в Шевченка, приро­да сприймається через призму широкої народної душі. В обох є справжні шедеври-ідилії. У Шевченка — "Са­док вишневий коло хати". В Петефі — "Зимові вечо­ри", "На Батьківщині". Доцільно дати завдання учням для самостійного порівняння цих творів.

Як і Шевченко, Петефі замилований угорською ро­диною, тим тихим людським щастям, яке розцвітає в ній під покровом любові і взаємної поваги. У перших двох строфах його "Зимових вечорів" змальовано "ру­хомий" пейзаж: відійшло літо. Все відійшло: і райдуга, окраса виднокругу, і шум струмка, і метелик з лугу. "Земля, немов жебрачка та, старечі Рядном снігів ук­рила темні плечі", "Що ж діяти людині в цю сувору Холодну та сумну зимову пору?" А далі — ідилічна кар­тина щасливої угорської родини: