Реферат: Т. Шевченко в зарубіжній літературі

Урок за творчістю Ш. Петефі у зіставленні з творчістю Т.Шевченка

Програмою зарубіжної літератури (1995 р.) передба­чено обговорення самостійно прочитаних творів вели­кого угорського поета Шандора Петефі. Звертається увага також на перегуки його творів із творами Тараса Шевченка.

Про духовну спорідненість творчості двох національ­них геніїв говориться давно. Ще в 1900 році Ю. К. Жаткович одним із перших звернув на це увагу. В 1925 році А.В.Луначарський у передмові до творів Петефі вказу­вав на спільні риси в біографіях угорського та украї­нського поетів, підкреслював, що обидва вони "піднес­лись над своїм середовищем і могли зробити честь будь-якому товариству інтелігентів не лише своїм та­лантом та етичними якостями, а й своєю освіченістю".

І дотепер імена Шевченка й Петефі називають в од­ному ряду. Так, наприклад, перекладач творів угорсь­кого поета українською мовою Леонід Первомайський у передмові до книги "Шандор Петефі", що вийшла в Києві 1972 року, пише: "З Шевченком Петефі зближу­ють революційно-демократичні переконання і в одна­ковій мірі властиве обом поетам почуття народності, що виявляється не лише в мові та образній структурі їхньої творчості, але й глибокому розумінні народного життя, з глибин якого обидва поети вийшли; в без­межній любові до свого народу, до його найбідніших, найупослідженіших верств; в рішучому пов'язанні своєї особистої долі з долею народу..."

Ці імена поставив поряд відомий літературознавець Іван Дзюба, який давно займається вивченням Шев­ченка, у своїх радіобесідах "Творчість Тараса Шевчен­ка в контексті світової літератури" (цикл передач по українському радіо, березень 1996 р.). Усе це переко­нує нас у тому, що обговорення самостійно прочита­них дев'ятикласниками творів Шандора Петефі необх­ідно проводити у порівнянні з творами Тараса Шевченка. Справа полегшується тим, що в середині березня, коли учні за календарним плануванням уроків знайомляться з поезією Петефі, вони вже закінчують вивчення творчості Тараса Шевченка.

На нашу думку, в календарному плані на обговорен­ня самостійно прочитаних учнями творів Шандора Петефі треба відвести як мінімум два уроки. Десь за тиждень до першого уроку пропонуємо ще раз перечи­тати поему угорського митця "Витязь Янош". її обго­воренню, а також знайомству учнів із біографією Шандора Петефі і доцільно присвятити перший урок. Його тему можна сформулювати так: "Шандор Петефі — національний поет Угорщини. Романтично-казко­вий образ народного героя в поемі "Витязь Янош".

Поема не може не захопити дев'ятикласників. Тому при обговоренні твору учителеві залишається бути дик і ригентом розмови, вміло спрямовувати її сюжетно й змістовно продуманими питаннями. Учні, безумовно, дадуть свої оцінки головному героєві та зроблять вис­новок, що це поема про вірність, про велику і мужню любов, про стійкість характеру, що не знає компромісів, про моральну чистоту двох молодих людей із народу — Яноша та Ілушку. Учителеві (якщо не знай­деться такого учня) залишиться зробити узагальнення й розставити акценти. При цьому треба наголосити, що образ Яноша Кукориці — це узагальнений образ мадяра, який постав із легенд, казок, народної пісні. У ньому — все краще, що є в душі народу. Щасливий кінець поеми — це віра Шандора Петефі, що народ, котрий багато перетерпів, заслуговує на щасливе життя. Вчителеві слід також наголосити, що поет у творі дуже майстерно поєднує реалістичний план із казко­вим, фантастичним. Янош постає і як звичайний вівчар, і як особистість казково-романтична, героїчна. Казкові чудеса, перебільшення, фантастичні пригоди допомагають авторові глибше розкрити ті можливості, які закладені в характері народного героя, але не мог­ли розкритися в реальному житті. Поема — двопланова. З одного боку, вона має щасливий кінець, пов'язаний з народницько-романтичними мріями поета. З другого — Ілушка помирає... Це вносить в поему життєво ре­альну трагедійність. І тут вчитель може запитати учнів: "Де, у творах якого українського поета ви бачили таку ж щиру любов, таку ж вірність? Хто з героїв українсь­кої літератури теж — сирота без роду, з гарячою любо­в'ю? Хто нагадує угорського вівчара?" Звичайно, це Ярема з "Гайдамаків" Тараса Шевченка. Шевченків Ярема і Янош Шандора Петефі — герої типологічне близькі... і не тільки Ярема... В Шевченка ті, кого лю­бить поет, всі з душею, скупаною в любові...

Вірне кохання у народній поезії завжди знаходить своє відбиття у поетичному символі почуття. Таким символом кохання в поемі "Витязь Янош" стала квітка шипшини. Над могилою Ілушки виріс кущ шипшини. Янош зриває з нього квітку — символ нещасливої лю­бові — і бере з собою:

Ти, квітко, що зросла з її земного праху,

Не залишай мене в блуканні, бідолаху!

Блукатиму тепер, допоки не загину,

Допоки радо й сам не ляжу в домовину!

(Тут і далі переклад Л.Первомайського).

Шкода, що з програми зарубіжної літератури 1995 р. вилучено середньовічний роман про Трістана та Ізольду. Під його впливом Леся Українка, як відомо, напи­сала поему "Ізольда Білорука". Так от, у кінці поеми на могилах Трістана та Ізольди (цих закоханих похова­ли поряд) виросли два кущі — білої і червоної рожі. Виросли і сплелися гілочками в квітах, їх розрубали. Але за ніч вони зрослися знову. Потім їм дали спокій: вірна любов — безсмертна, і про це доцільно нагадати учням.

При обговоренні поеми "Витязь Янош" слід наголосити, що важливу художню роль у поемі відіграє пей­заж. А Шандор Петефі — майстер пейзажу. Його стихія — степ. Він уміє кількома штрихами намалювати живу картину. Варто зачитати хоча б оцей уривок:

Ні квітки у степу, ні деревця, ні птиці,

Лиш блискає роса на кущиках травиці.

Озерце степове, поросле осокою,

Ген осторонь блищить гарячою лускою.

Ген чапля в осоці стоїть, цибата,

Вишукує собі поживу — жабенята.

Та чайок чути крик, в той час, коли на білих

Злітають до води вони на гострих крилах.

Звичайно, ми говоримо не просто про пейзаж, а про пейзаж степу. І Шевченко, і Петефі любили і оспіву­вали степ — частину і символ Батьківщини. Кожен — по-своєму. Але є щось спільне в зачаруванні обох по­етів степом, зачаруванні безмежним простором рідної землі.

Для домашнього завдання до другого уроку можна скористатися хрестоматією зарубіжної літератури, яку впорядкувала як навчальний посібник для 9—11 класів загальноосвітніх шкіл К.О.Шахова (К., 1992 р.). В ній є короткий життєпис поета, з яким учні мають ознайо­митися вдома, а також пригадати життєвий шлях Т.Шевченка і порівняти його з долею Шандора Пе­тефі, зазначаючи спільне.

Завдання вчителя на другому уроці особливе: захо­пити учнів біографією поета, наголошуючи на тих її сторінках, які подібні до життєвого шляху Тараса Шев­ченка. В такому ж порівняльному ключі слід аналізува­ти і розглядати окремі вірші двох поетів, заслухавши реферати учнів.

Матеріали до життєпису Шандора Петефі.

У ніч на 1 січня 1823 року в Кішкьорьоші в сім'ї змадяризованого серба Іштвана Петровича та словач­ки Марії Хруз народився хлопчик, якому судилося стати народним поетом Угорщини.

Один із стовпів європейської реакції князь Метерніх у Відні не здогадувався в цю новорічну ніч, що через 25 років він накаже вписати ім'я цього угорського не­мовляти у список найнебезпечніших ворогів Австрійсь­кої імперії.

Угорщина в той час перебуває під п'ятою австрійсь­кої монархії. Угорський народ позбавлено прав на рідну мову, культуру, національний розвиток.

Іштван Петрович був спочатку підручним м'ясника, пізніше — орендарем сільської м'ясної крамниці, за­тим — корчми. Проте сина хотів бачити освіченим. Він все робив для цього, але в 1838 р. злидні обсіли сім'ю, що негативно відбилося на умовах життя майбутнього поета.

Мати поета до шлюбу була простою наймичкою. Все життя вона говорила словацькою мовою. Угорської хлопчик навчився від няні-мадярки, від неї почув на­родні співанки і казки. Згодом видатні знавці не змо­жуть відрізнити його вірші від народних пісень.

П'ятирічним хлопчиком Шандор вперше переступив поріг школи. Йому доводилося навчатися і жити в різних містах і селах, по чужих людях, часом у самоті... Так ще зі шкільних років починається його повне розчарувань, труднощів мандрівне життя. Він не належатиме до по­етів, які все життя сидять за одним столом. Понад 50 сіл, містечок і міст Угорщини згодом пишатимуться тим, що в них писав свої вірші поет Шандор Петефі. Безліч місцевостей він сам згадає у своїх поезіях, по­дорожніх нотатках, щоденниках і листах.

А поки що він учиться, засвоює угорську, німецьку і латинську мови, читає твори угорських і світових кла­сиків, пише вірші на шкільні конкурси, мріє про по­езію і театр як своє життєве покликання.

На здійснення свого бажання стати актором Петефі витратить багато років, зазнає і радощів, і розчару­вань, скуштує усіх принад освітленої рампи і труд­нощів напівголодного існування мандрівного актора, який не тільки виконує на сцені ролі, а й розносить квитки, малює афіші, переписує ролі, сидить у суф­лерській будці, у холод і спеку трясеться на возі по вибоїстих дорогах від села до села, від міста до міста, щоб заробити собі на шматок хліба.

Закохуватиметься він часто і палко. Шістнадцятиріч­на Етелька Чапо нагло помре раніше, ніж молодень­кий поет встигне зрозуміти, що кохає її. Він виллє увесь свій смуток у циклі віршів "Кипарисове гілля на могилу Етельки..." А потім закохається в Берту Медянську, батьки якої не дадуть згоди на їхній шлюб. Юлію Сендрей, дочку управителя графських маєтків, він завоює в боротьбі з батьками і з нею самою. Вона народить йому сина. Кохання до Юлії сповнить його творчість. Вона прикрасить вірністю і відданістю ос­танні роки поетового життя.