Реферат: Спогади про Івана Франка

Доки вчителювала у Бібрці, Франко вважав, що спіль­на праця по його думці (яку широко розписував) є не­можливою. Та все ж заявляє: «Не маю гадки — відмовити Вам своєї помочі і поради у Ваших літературних пра­цях — тепер і на майбутнє».

І тоді, коли не склалось наше спільне життя так, як ми бажали, не було між нами розриву. Наша дружба зміцнювалась через тугу за спільною, дорогою нам пра­цею, і в ділах нашої спільної приятельки — української поезії — звертався все Іван Якович до мене. Все і все в листах і при кожному нашому побаченні допитувався Іван Якович про нові вірші. В листах просить все, щоб прислати їх, бо хоче «видати маленьку книжечку Вашого первоцвіту. Скоро буде матеріал, я сам приймуся за його упорядкування і передам до Друку. Тільки Ви працюйте дальше, а особливо вчитуйтеся в Ленау, студіюйте його форму і спосіб вираження».

І знову в листі від 21. XII 1884 р. пише: «За прислані вірші дуже дякую, всі вони дуже гарні і, що цікавіше, не будуть лежати в теці. Я задумав в тій маленькій «Ру­сько-українській бібліотеці» видати всі вірші якоїсь Юлії Шнайдер — Ви її, мабуть, не знаєте, — а позаяк дотеперішних віршів ледве стане на аркуш друку, то просив би Вас ще про кільканадцять нових — може, дещо є й готового, а дещо доперва в голівці цвірінькає, от і зла­диться збірничок, котрий утвердить дотеперішню славу моєї дорогої сестрички, а їй самій принесе хоч кількана­дцять гульденів на нове господарство».

Так клопотався мій учитель і друг про мене. За його допомогою і його редакцією вийшла на початку січня 1885 р. перша збірка моїх поезій «Рrіmа vеrа». І другу збірку поезій «На новий шлях» видав Франко в серпні 1891 р. «Рrіmа vеrа» видана накладом приятеля Івана Франка Євгена Олесницького. Друга збірка вийшла вже накладом Івана Франка в «Літературно-науковій бібліо­теці».

Франко, заклопотаний журналістською працею, не все знаходив стільки вільного часу, щоб приїхати до мене в Бібрку.

Тому в своїх листах часто запитує мене, коли я буду у Львові. Він хотів би «поговорити про деякі дуже важ­ливі речі, котрих написати не подоба...» А також: «Тут деякі люди хотять Вас бачити, ну, а як хто обібрався грибом бути, то лізь в кошіль, то є: колисьте обібралися за поетку, tо kacżie się narodowie». Я відписувала Іва­ну Яковичу: «Коли буду у Львові, то іnkognito, там мене ніхто не знає, а Ви, сподіваюся, не зрадите народові, що то тая ждана,— а втім, кінець діло хвалить. По написанні томів поезій заповім мій приїзд до столиці, щоб урочисто пристроїлася і зложила моєму учителеві вінці заслуги — а учениця якусь там незабудку — тим часом, мій учите­лю, не говоріть мені компліментів, бо зачну знову гірші вірші посилати».

В 1895 р., коли вже цілих 12 років Франко слідив за моєю творчістю і своїми порадами допомагав мені, — на початку січня пише: «Нових Ваших фрагментів міг би Вам позавидувати кожний із наших живучих поетів; жи­ві, різнородні змістом і тоном, гарні під оглядом форми. Та поки що дозволю собі Вам порадити одно: покиньте перекладати! Пишіть далі оригінальні речі, а в тих ори­гінальних якнайменше філософуйте, а якнайбільше опо­відайте та описуйте. Все те, де Ви, забувшись часом, пе­рестаєте філософувати, а оповідаєте чи то те, що у Вас у душі діється (не те, що в голові думається), або те, що довкола Вас, — виходить дуже гарне».

Франко старався познайомити мене з цінностями сві­тової літератури. Вже тоді, коли приїхав перший раз до мене, — привіз багато книжок. Відтак давав і присилав літературні новинки, а не раз і цілі міхи книжок висилав мені залізницею.

Поради, догани і похвали великого мойого друга сплі­тались в китицю запашних польових квітів, в котрій були і колючі будяки.

Іван Франко своїм впливом, працею і прикладом вихо­вував ціле молоде покоління, яке за його вказівками пішло на новий шлях.

З гордістю і з радістю згадую про ті хвилини, коли слухала я не тільки письменних рад, але й живого слова з уст великого вчителя, і стала співучасницею його ідей­ної праці для цілого суспільства...

Спогад

Мене уносить спогад, мов крильми,

і думка білим голубом злітає

із поцілунком на твоє чоло.

І вірю я в грядущеє добро:

над людськістю так щастя завитає,

як у душі моїй тоді, в той день весни.

Юліан Панькевич.

Висновок

Спогади сучасників становлять інтерес не стільки з погляду зов­нішньої біографії письменника, скільки як незаміниме джерело пі­знання рис його характеру, його творчої манери, художнього дороб­ку і т. п. Виключно влучні і яскраві характеристики І. Франка як людини дають спогади тих діячів культури, що познайомилися або зустрічалися з ним в найактивніші та найплідніші роки його твор­чої та громадської діяльності.

Сучасників захоплювало благородство і тиха погідливість Ка­меняра, що поєднувались із гостротою у статтях; багато хто відзна­чив велику любов письменника до природи і глибоке знання її, любов до ліричних народних пісень, що відчутно вплинули на нього як поета, любов до дітей, глибоке розуміння дитячої психології, вміння серйозно ставитись до запитів дітей та швидко завойовувати в них повне довір'я і міцну приязнь.

Ті коштовні зерна, що містяться у розповідях друзів і знайомих письменника про спосіб його творчої роботи, про живі першоджерела та прототипи деяких тем, мотивів та образів у творчості І. Франка, — є виключно важливими, бо вони ширше відкривають завісу в творчу лаборато­рію великого українського письменника.

Список використаної літератури:

О.І. Дей. Іван Франко. – К., 1981, с. 5-6.

Спогади про Івана Франка. – К., 1981, с. 115-142.

Кравченко У. Вибрані твори. – К., 1958, с. 442 (лист І. Франка від 4 грудня 1883 року).

Попович К. Спогади про Івана Франка. – Іван Франко у спогадах сучасників, 1956, с. 168.

Кравченко У. Вибрані твори. – К., 1958, с. 444.

Іван Франко у спогадах сучасників, 1956, с. 156.