Реферат: Жан-Батіст Гренуй

Наполегливе підкреслення подвійної природи генія проявляється і в порівнянні Гренуя із змією. Змія — є твариною небезпечною, це всім відомо. Але саме змія стала символом медицини через ліку­вальні здібності зміїної отрути.

Таким чином, ми можемо зробити висновок: ав­тор розуміє явище геніальності на біологічному рівні. Але такий висновок буде неповним. Якби геній був просто «мікроорганізмом» або «комахою», його прохід по світу людей не мав би таких караючих наслідків для мадам Гайар, шкіряного майстра Грімаля, маркіза Тайад-Еспінасса, парфумерів Бальдіні і Дрюо. Всі ці люди намагались здобути на ньому користь, і всіх було покарано. Якась невідома сила контролювала існування генія в світі людей. Але що це за сила? Автор залишає запитання відкритим. А школярі охоче філо­софствують на цю тему. Комусь здається, що батьком Гренуя міг бути сам диявол, який наділив свого сина особливими здібностями для пізнання світу. Але не наділив спроможністю сприймати моральні норми, за якими існує людство. Іншим здається, що в найб-руднішому місці Парижа Гренуй з'явився на світ не ви­падково: це Бог прислав його для того, щоб перетво­рити життя людей на краще. Але люди не зрозуміли цього, тому що вже давно не розуміють Бога. Вони на­вчили Гренуя привласнювати і використовувати. Тобто людство само перетворило героя на антигероя, а Бо­жий дар — на прокляття.

Зовнішню силу, яка контролювала життя Гренуя, можна інтерпретувати по-різному. Одне зали­шається незмінним: вона існувала. І саме вона при­мусила Гренуя повернутися в світ людей тоді, коли він знайшов притулок на вершині вулкана Плондю-Канталь.

Таємнича зовнішня сила передбачила відсутність власного запаху, відсутність особистого коду, відсутність власного ядра у генія. Інтуїтивно люди відчували, що, маючи справи з Тренуєм, вони мають справу не з людиною, а з чимось іншим, невідомим і незрозумілим, можливо, з демоном. Тому існування в світі людей завжди було для Гренуя трагедією. На­одинці із своїм внутрішнім «я», наодинці з мистецтвом йому було набагато краще. Але самоізоляція вела до деградації. Гренуй був приречений на синтез із людст­вом. Деградація метафорично зображується як отри­мання власного запаху, отримання особистого коду, тобто набуття звичайної людської природи.

Якщо розуміти генія як «череп, відкритий у Всесвіт» (Юнг), то, образно кажучи, заглибленість у власне «я» ніби, «закрила двері» свідомості Гренуя до того, що людство пояснити не може.

Рятуючись від «туманного смердіння» власного за­паху, Гренуй повертається в світ людей, як кліщ, який не може жити без людської крові.

...Кожний геній колись створює свій найвищий ше­девр. Гренуй створив багато різних парфумів. «Які з них стали його найвищим досягненням?» — запитуємо ми в класу. І отримуємо відповідь — парфуми, які викли­кають любов. І це насправді так. До створення свого шедевру Гренуй йшов довго і, створивши його, пішов із життя. Пішов спокійно і навіть радісно, тому що жити йому більше не хотілось.

Процес створення явища в мистецтві завжди почи­нається із задуму. Задум — це вихідне уявлення худож­ника про майбутній твір, його більш-менш свідомий прообраз, з якого починається творчий процес. Без­посереднім імпульсом до виникнення задуму можуть служити найрізноманітніші фактори. Але вони завжди є пов'язаними з певним емоційним впливом, часто — з емоційним приголомшенням від зустрічі з чимось, що вражає уявлення.

Запитуємо у школярів: «Коли і як Гренуй уперше відчув той запах, який приніс сенс в його життя?» Відповідь легко знаходиться в тексті: 1 вересня 1753 р. Це був запах рудокосої дівчини з вулиці Маре.

Знаходимо в тексті епітети, пов'язані з цим запахом: «ніжний», «чистий», «притягуючий», «апофеозний аро­мат»,6 «чарівна формула» і т. д.

І от тут виникає запитання, пов'язане із глибин­ною символікою роману. Якщо дивитися на веснян-кову дівчину із позицій раціонального розуміння, то навряд запах, який ішов від неї, ніс у собі щось чарівне. Адже це була звичайна дівчина із бідного кварталу, зовсім не богиня, її фізіологія нічим не відрізнялась від фізіології інших людей. Ані яскраво-червоний рот, ані зелені очі нічого тут не змінювали. Але так з позицій раціонального розуміння. З точки зо­ру людського розуму, паризький феєрверк на честь монарха був набагато красивіший, ніж нікому не відо­ма дівчина. Проте Гренуй швидко залишив це видови­ще, яке здавалось йому нудним, тому що воно пахло людським натовпом, сіркою, маслом і селітрою, і пішов шукати аромат, від якого «страждало його сер­це». Гренуй ішов брудними, порожніми вулицями, йшов через запахи помиїв, води і щурів до поки що невідомого йому аромату, який він вважав ключем до порядку всіх інших ароматів. Що ж це був за аромат? Ставимо перед школярами питання: «Як можна сха­рактеризувати запах дівчини, яка чистила мірабель, на духовному рівні? Адже Гренуй, як і всякий геній, бачив не стільки конкретні речі, скільки їх позачасове і поза-просторове існування, тобто Гренуй бачив ідеї, які існують у вічності і проявляють себе в конкретних жи­вих істотах і речах. Яку ж із них міг він відчути 1 верес­ня 1753 р.?» Отримуємо відповіді: «запах спокою», «запах чистоти», «запах любові», «запах ангела» і т.д. Подібні запахи не існують на рівні традиційного сприйняття, вони виявляють себе лише у свідомості генія, як відлуння вічних цінностей. Згадаємо, що після того, як Гренуй відчув силу «незборимої краси», він провів інспекцію величезного поля своїх почуттєвих вражень і систематизував їх за' окремими категоріями. Кожний запах оцінювався ним тепер, згідно з відстан­ню, яка відділяла його від аромату дівчини з вулиці Ма­ре. Тобто ми бачимо отримання естетичного ідеалу, до якого прагне кожний творець.

Ми не знаємо нічого про характерологічні особли­вості дівчат, які стали для Гренуя об'єктом пристрасно­го тяжіння. Проста дівчина з вулиці Маре, одна із най-багатіших спадкоємиць Грасу — надмірна Лаура Раше,

італійки-наймички — всі ці дівчата були дуже різними. Але всі мали і загальне: вроду еротично-приваблюю­чого типу, чарівний вік юності, дівочість. Тобто це були ніжні весняні квітки, тендітні метелики, вишукані й не­довговічні.

Гренуя не цікавила їхня матеріальна суть, його ціка­вила вічна ідея безсмертного Еросу, яку було закладе­но в них, і він наважився створити парфуми, що викли­кають любов, але любов не християнську, а еротичну. І тут ми бачимо художньо реалізовану платонівську схему об'єктивно-ідеалістичного розуміння творчого прагнення:

світ вічних ідей

деміург і мистецтво

деміург і дух

деміург і тіло

світ смертних речей

Універсальна платонівська схема у випадку Гренуя виявляється викривленою. Тому що Гренуй був генієм злим: любов і краса викликали у нього почуття власни­ка («... аромат дівчини за стіною він хотів загарбати по-справжньому: зняти з неї шкіру і зробити його своєю власністю»).

Запитуємо у класу: «Після зустрічі з дівчиною з ву­лиці Маре Гренуй розподілив всі відомі йому запахи на хороші й погані, тобто на сферу Еросу і сферу Танато-су. А чи збігалися його уявлення про хороше і погане із загальноприйнятими уявленнями про добро і зло?» Відповідь знайти легко: ні, не збігалися. Спробуємо піти шляхом Гренуя і створити схему, яка б відтворюва­ла його уявлення про світ. Розподілимо її на наступні категорії буття (Бог, природа, людство, геній) і запро­понуємо учням проілюструвати розуміння названих категорій Тренуєм цитатами із тексту (прийом «фраза-ключ»). Наведемо приклад однієї із таких схем:

Бог	«Бог був маленькою жалюгідною вонючкою»;
Природа	«він безперервно пригублював благородні аромати»;
Людство	«аперитив мерзоти»; «Те, до чого він прист­расно поривався, було запахом окремих лю­дей: а саме тих надзвичайно рідкісних людей, які викликають любов»;
Геній	«Подвійний сан — Месника і Творця нових світів — був доволі стомлюючим...»