Реферат: Історія Львівського університету ім. І.Я.Франка
Представниками математичної науки у Львівському університеті були професори Ігнацій Лемох, Вавжинець Жмурко, Юзеф Пузина, Вацлав Сєрпінський, Зигмунт Янішевський. З праць цих професорів науковий інтерес становили підручники практичної геодезії з основами маркшейдерства І.Лемоха, “Виклад математики” В.Жмурка, двотомна “Теорія аналітичних функцій” Ю.Пузини та ін.
Першу кафедру хімії було відкрито у Львівському університеті у 1801 р. Відомими хіміками цього періоду були професори Броніслав Радзішевський (1838—1914), проф. Станіслав Опольський (1886—1919) — автор цінного підручника з органічної хімії, Броніслав Ляхович — завідувач кафедри неорганічної хімії з моменту її заснування у 1894 р. до 1903 р., Станіслав Толочко.
Геологічні науки були введені у перелік обов'язкових предметів на філософському факультеті у 1851 р. В 1852 р. було відкрито мінералогічний музей, у 1864 р. засновано кафедру мінералогії. Її очолював до 1868 р. засновник сучасної петрографії, автор “Підручника петрографії” Фердинанд Ціркель (1838—1912).
На початку 80-х років ХІХ ст. в університеті було створено кафедру географії, яку очолив проф. Антоній Реман (1840—1917), відомий працями з фізичної географії Карпат. Значний вклад у розвиток географічних наук зробили Євгеніуш Ромер (1871—1954), український географ С.Л.Рудницький (1877—1937).
Першим докторантом Антонія Ремана був українець Григорій Величко (захистив докторську дисертацію у 1889 р.)
У 1852 р. на базі кафедри натуральної історії було створено дві кафедри — зоології та ботаніки. Розвиток зоології в університеті пов'язаний головним чином з іменами видатного вченого Бенедикта Дибовського (1833—1930) — автора понад 350 наукових праць, проф. Юзефа Нусбаум-Гіляровича (1859—1917) — засновника польської школи еволюціоністів.
Значного розвитку досягла львівська історична наука. Засновником львівської історичної школи був Ксаверій Ліске (1838—1891). Помітне місце серед істориків львівської школи посідавТадеуш Войцеховський (1833—1919), історик права Освальд Бальцер (1858—1933), Броніслав Дембінський (1858—1939), Людвіг Фінкель (1858—1930) — автор тритомної “Бібліографії польської історії” та “Історії Львівського університету”. Новоствореною кафедрою загальної історії і історії країн Східної Європи з 1894 по 1914 рр. завідував М.Грушевський (1866—1934) — один з найвидатніших істориків України, автор 10-томної “Історії України-Руси”, сотень праць з історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, творець української історичної школи.
Юридична наука в другій половині ХІХ ст. перейшла від вузького практицизму до поглибленого вивчення історико-правових і філософських дисциплін. З 1862 р. починають працювати такі дві кафедри з українською мовою викладання: цивільного права, кримінального права і процесу. Славу Львівському університету принесли вчені-юристи Тадеуш Пілят, Ернст Тіль, Олександр Огоновський, Маврикій Алергант, Олександр Долівський, Марцелій Хлямтач, Станіслав Шаховський, Пшемислав Домбковський, Юліан Макаревич, Станіслав Дністрянський та ін.
Українську філологію викладають в університеті з 1848 р., коли кафедру “Руської філології” очолив Яків Головацький (1814—1888), автор праць “Граматика руського языка” та “Народные песни Галицкой и Угорской Руси”. У 1849 р. Я.Головацького було призначено ректором університету. Продовжили справу Я.Головацького Омелян Огоновський, найбільшим досягненням якого була шеститомна “Історія літератури руської”, О.М.Колесса, Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький.
Історія полоністики в університеті пов'язана з іменами професорів Антонія Малецького (1821—1913), Романа Пілята (1846—1906), Вільгельма Брухнальського (1859—1938), Костянтина Войцеховського (1872—1924), Броніслава Губриновича (1870—1933), Ю.Калленбаха, Ю.Кляйнера, В.Гана та ін.
Великі традиції мала у Львівському університеті класична філологія. На цій кафедрі до 1918 р. працювали такі видатні вчені зі світовим ім'ям, як Людвік Цвіклінський (1852—1942), Броніслав Кручкевич (1849—1919) та Станіслав Вітковський (1866—1950). Завдяки їм Львів став визначним видавничим центром у галузі класичної філології. Лекції з романської філології почали читати з 1918 р.
Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була захоплена Польщею. Міністерство віровизнань і освіти Польщі вже 18 листопада 1918 р. спеціальним розпорядженням оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку, і присвоїло йому ім'я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання у навчальному закладі стала тільки польська, лише на теологічному факультеті окремі дисципліни читалися латинською мовою. Кафедри з українською мовою викладання були закриті. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді було обмежено доступ до навчання в університеті.
Керівництво університетом відбувалося на основі Статуту університету (Статути 1924, 1929 і 1934). Керівним органом залишився академічний сенат на чолі з ректором. До 1924 р. університет складався з чотирьох факультетів. Розпорядженням Міністерства від 31 жовтня 1924 р. філософський факультет було поділено на два окремі факультети: гуманітарний і математично-природничий. На початку 20-х років ХХ ст. в університеті було 55 кафедр, 19 відділень, 6 клінік, 2 поліклініки, факультетська бібліотека, наукова бібліотека з університетським архівом, ботанічний сад.
Водночас в університеті не було жодної кафедри з українською мовою викладання, жодного професора української національності. Лише в 1933 р. право викладання отримав доцент І. Свєнціцький. У 1928/29 навч. році було відкрито кафедру “Руської філології”, якою керував професор Я. Янів.
За кількістю студентів Львівський університет був одним з найбільших у Польщі. З 1919/20 до 1937/38 навч. року їхня кількість збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Було запроваджено принцип “numerus clausus”, згідно з яким українці мали обмеження при вступі в університет (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %). Навчальний рік розпочинався 1 жовтня і закінчувався 30 червня, він поділявся на 3 частини, або триместри.
23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який став головним корпусом університету.
У 20-30 роках ХХ ст. у Львівському університеті значних успіхів досягла математика. Тут викладали такі вчені-математики, як Вацлав Серпінський, Гуго Штейнгауз, Станіслав Рузевич, з 1920 р. — Євстахій Жилінський, з 1922 р. — Стефан Банах, з 1927 р. читали лекції Владислав Ніклібор і Юлій Шаудер, з 1929 р. — Стефан Качмаж, з 1934 р. — Владислав Орліч, з 1936 р. — Герман Аусрбах і Станіслав Мазур. Ці математики створили міцний науковий колектив, відомий як “львівська математична школа”. ЇЇ керівником вважається Стефан Банах (1892—1945), автор праці “Теорія лінійних операцій полів”.
Фізичну науку у визначений період репрезентували професори Роман Негруш, Станіслав Лорія, Леопольд Інфельд, Войцех Рубінович та ін. У галузі астрономії працював з 1932 р. професор Є.Рибка, який очолював астрономічну обсерваторію. На ниві хімічної науки відзначались Станіслав Толочко, Володимир Ішебятовський, Віктор Кеемуля. Останній очолив створену у 1937 р. кафедру фізичної хімії.
Дальшого розвитку набула в університеті геологічна наука. У 1921 р. проф. З.Вейберг створив і очолив кафедру кристалографії, згодом цією кафедрою керував Людвік Хробак. У 1924 р. була створена кафедра мінералогії і петрографії, яку очолив проф. Ю.Токарський.
Географічна наука розвивалась під керівництвом відомого вченого Є.Ромера. В галузі економічної географії працював А.Ціргофер.
Дослідження з біології очолював проф. Я.Гіршль (1883—1951). Крім нього, в інституті зоології працювали Б.Фулінський (1881—1942), Г.Полюшинський, Я.Сембрат, Я.Кунце, Я.Носкевич, С.Пілявський, Л.Монне, Я.Романишин.
У 1926 р. кафедра порівняльної анатомії була перетворена в інститут, яким завідував проф. К.Квітнєвський (1873—1942).
З 1918 по 1924 рр. на кафедрі ботаніки працювали флорист І.Вільчинський і ботанік-географ та палеоботанік М.Когвара. З 1924 р. кафедру очолив С.Кульчинський. Напрямок наукової роботи в цей час, був головним чином флористичний (С.Кульчинський, С.Тольпа, М.Костинюк, Г.Козій). Досить відомим був професор фізіології рослин С.Кшеменєвський.
У міжвоєнний період були відкриті нові кафедри на медичному факультеті: кафедра біології (1920 р.), технології ліків (1932 р.), фармацевтичної хімії (1932 р.), охорони здоров'я та історії медицини (1930 р.), мікробіології (1936 р.).
Світове визнання здобули праці І.Бадіяна (1930—1937) у галузі цитології бактерій. Відомим дерматологом був І.Ленартович. У 1936 р. Н.Гонсьоровський організував і очолив кафедру мікробіології. Найславетнішим медичним мікробіологом був проф. Г.Вайгль (1883—1957). З 1922 р. кафедра біохімії працювала під керівництвом Я.Парнаса.
Далеко за межами Польщі була відома славетна львівсько-варшавська філософська школа, зачинателем якої був Казимир Твардовський (1866—1938). При Львівському університеті діяло Польське філософське товариство, яке розгорнуло широку видавничу діяльність. До львівсько-варшавської філософської школи належали вчені Я.Лукасевич, А.Тарський, І.Домбська, С.Лущевська, Г.Мельберг, Л.Хвістек, М.Боровський, Р.Інгарден, Л.Блаустейн та ін.
Історична наука була представлена іменами видатних учених Констянтина Хілінського (1880—1938), Яна Птасьніка (1876—1930), Еміля Модельського (1881—1966), Францішка Буяка (1875—1953), та багатьох інших.