Реферат: Історія Львівського університету ім. І.Я.Франка

Одним з перших фахових математиків в університеті був Франц Кродеш (1761—1831), який написав підручник з математики. Посібник “Елементи чистої механіки” приніс славу видатному австрійському математику Леопольду Шульцу фон Страшніцькому (1803-1852), що викладав в університеті у 1834—1838 рр. “Натуральну історію”, тобто природознавство викладав в університеті проф. Бальтазар Гаке (1740—1815). Він став піонером в галузі геологічної науки в Галичині.

У сфері філософії в зазначений період на найбільшу увагу заслуговує Петро Лодій (1764—1829). Його перу належать підручники “Метафізика” та “Логічні настанови”. Низку праць з філософії написав також чех Ігнац Ян Гануш (1812—1869). Першим професор історії в університеті став Людвік Едвард Ценмарк (1753—1814). Він був також спеціалістом у галузі допоміжних історичних дисциплін і видав з цієї проблематики посібник. Першим професором допоміжних історичних дисциплін став Готфрід Уліх (1743—1794), який заснував у Львові читальню, написав підручник з дипломатії і нумізматики, був автором цілої низки праць з історії. Дуже популярним серед студентської молоді був професор загальної історії та історії Австрії Йосиф Маус (1778—1856).

Класичну філологію у відновленому в 1784 р. університеті викладав Віктор Вацлав Ган (1763—1816), який крім проблем мовознавства цікавився і проблемами естетики, видав двотомну збірку власних віршів, написав кілька робіт з історії літератури. Серед мовознавців на увагу заслуговують також професори Ігнат Поллак (1785—1825) та проф. Леопольд Умляух (1757—дата смерті невідома).

20—30-х роках ХІХ ст. пожвавилися дослідження в галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Вихованець університету І.Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови, видану у 1829 р. Її передмова “Відомість о руськім язиці” містила стислий огляд історії України, визначала українську мову як самостійну серед східнослов'янських мов. Професор Львівського університету І.Лаврівський уклав шеститомний українсько-польсько-німецький словник, переклав польською мовою “Повість временних літ”. Значний внесок у вивчення історії рідного краю зробив проф. М.Гриневецький. Він збирав першодруки та інші пам'ятки старовини.

Юридична наука того часу у Львівському університеті опиралась на так звану історичну школу права. Видатним спеціалістом у галузі цивільного права був проф. Йосиф Вінівартер, який у Львові працював з 1806 по 1827 рік і видав кілька наукових праць.

Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події польського національно-визвольного повстання 1830—1831 рр. та особливо революції 1848 р., активну участь у яких брала студентська молодь. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова бібліотека, яка вже тоді нараховувала понад 51 тис. томів. Згоріли цінні рукописи. Повністю вийшло з ладу університетське обладнання, через що тривалий час не можна було розпочати заняття.

Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет містився у будинку на вул. Миколая (нині вул.Грушевського). У 1891 р. за проектом архітектора Ю.Браунсойна на вул. Длугоша (нині вул. Св. Кирила і Мефодія) було зведено окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного і фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а у 1897 р. —корпусу для фізичного інституту. У 1905 р. було споруджено приміщення для університетської бібліотеки.

Вищим керівним органом університету того часу був академічний сенат у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. У компетенції сенату були такі питання університетського життя, як навчальний процес, наукова робота, присудження вчених ступенів, адміністративні справи.

Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний. Юридичний факультет був провідним в університеті, як за кількістю студентів та викладачів, так і за державними пріоритетами. У листопаді 1891 р., після тривалих зволікань, австрійський імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про відкриття медичного факультету, що й відбулося урочисто 9 вересня 1894 р.

Кожен із чотирьох факультетів керувався колегіальним органом — радою професорів факультету, або колегією, до якої входили декан, продекан, всі професори і два виборні представники від доцентів.

Кафедр у сучасному розумінні цього слова, не було, поняття кафедра пов'язувалося з особою професора, що читав певний курс лекцій. Проте в університеті діяли наукові заклади, або інакше інститути, які приблизно відповідають сучасному поняттю про кафедру чи кабінет. В інститутах відбувалися практичні та семінарські заняття, вони мали постійні приміщення, обладнання, бібліотеки та обслуговуючий персонал. У вересні 1894 р. було утворено університетський архів, йому передано всі справи і книги, видані до 1848 р.

Педагогічний персонал Львівського університету складався з професорів, приват-доцентів, асистентів і лекторів. Право викладання в університеті, або доцентуру (venia docendi) можна було отримати лише після здобуття звання доктора, проходження габілітації та затвердження Міністерством освіти у Відні. Кількісний склад викладачів університету постійно збільшувався. Якщо в 1850/51 навч. році було всього 27 викладачів, то вже у 1913/14 навч. році — 169. Студентство Львівського університету теж поділялось на певні категорії: звичайні студенти (ординарні), надзвичайні студенти (екстраординарні) та вільні слухачі. Як звичайно, вільнослухачами були жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами. У 1851 р. в університеті навчалось 699 студентів (з них на юридичному факультеті 302 особи, філософському — 89, теологічному — 308), у 1890/91 навч. році їх було вже 1255 (відповідно по факультетах: 683, 189, 358 осіб), у 1900/01 — 2060 студентів (юридичний факультет — 1284 особи, філософський факультет —309, медичний факультет — 127 і теологічний факультет — 340), а в 1913/14 навч. році — аж 5871 студент (відповідно: 3493, 1229, 971 і 358 осіб).
Протягом другої половини ХІХ ст. тривала боротьба за право відвідування університетських студій жінками. У 1897 р. жінкам було дозволено навчатися на філософському факультеті, а в 1900 р. — на медичному факультеті та відділі фармацевтики. Жінки неодноразово вимагали дозволити їм навчатися на юридичному факультеті, але уряд не йшов їм назустріч.

Навчання в університеті для переважної частини студентів було платним. Зовсім не платили за навчання студенти теологічного факультету. На світських факультетах такими пільгами користувалася лише частина студентів (студенти, які подавали свідоцтво про бідність і успішно складали семестрові колоквіуми). Крім плати за навчання, студенти сплачували таксу за імматрикуляцію (урочисте прийняття в студенти), платили за іспити, колоквіуми, семінарські заняття, за право користування бібліотекою тощо.

Були і студентські стипендії. Стипендійний фонд складався в основному з пожертвувань приватних осіб. Найбільш відомими були стипендійні фонди імені Кароля Людвіка, Ю.Словацького, Цалевича, Гаєцького та ін. Студенти мали гуртожитки, проте кількість місць у них була обмеженою.

На юридичному, філософському і теологічному факультетах навчання тривало чотири роки, на медичному — п'ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету — два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (з 1 жовтня до 20 чисел березня) та літній (кінець квітня — кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін. До 70-х років ХІХ ст. навчання на всіх факультетах відбувалось в основному німецькою мовою, на теологічному — латинською; кілька дисциплін читали українською та польською мовами. 27 квітня 1869 року польська мова спеціальним розпорядженням імператора була визнана як офіційна в цілому краю — поступово відбувалася полонізація Львівського університету. У 1870 р. польською мовою викладали 13 предметів, німецькою — 46, латинською — 13 і українською — 7. 4 липня 1871 р. імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про скасування обмежень на читання лекцій польською і українською мовами на юридичному і філософському факультетах. Уже в 1906 р. польською мовою читали 185 предметів, німецькою — 5, латинсь-кою — 14 і українською — 19.

У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як “титан праці”.

Студентські роки у нашому навчальному закладі у другій половині ХІХ—на початку ХХ ст. провели такі в майбутньому відомі вчені, письменники, громадські діячі, як М.Павлик, О.Терлецький, В.Навроцький, О.Маковей, Ю.Пузина та ін.

Наукове життя Львівського університету другої половини ХІХ— початку ХХ ст. зазнало чималих змін. Запроваджувалось викладання нових дисциплін, створювались нові кабінети, лабораторії тощо. Викладачі університету написали підручники та навчальні посібники, виконували цінні наукові дослідження, переважно з природознавства.

У галузі фізичних наук можна назвати професорів Віктора П'єрра (Піерре), Войцеха Урбанського, Алоізія Гандля, Томаша Станецького, Ігнація Закшевського, Мар'яна Смолуховського та ін. Зокрема, проф. В. П'єрр упорядкував і збагатив матеріальну базу фізичного кабінету, (був знищений у 1848 р.) В.Урбанський опублікував двотомний підручник “Наукова фізика”. У 1879 р. професор експериментальної фізики Т.Станецький (1826—1891) — автор багатьох підручників фізико-математичного профілю для гімназій. З 1899 р. в університеті працював фізик зі світовою славою М.Смолуховський (1872-1917). Основними його працями львівського періоду є “Середній рух газових молекул і його зв'язок з теорією дифузії”, “До кінетичної теорії броунівського молекулярного руху і суспензії”.