Реферат: Замахи на життя Адольфа Гітлера

Три чверті години пішло на попередню бесіду з Кейтелем. З бункера подзвонив камердинер фюрера Лінґе: у зв’язку з візитом до Берліна італійського дуче Муссоліні нарада переноситься на півгодини раніше. Тим краще. Штауфенберґ попросив ад’ютанта Кейтеля майора Фреєнда показати йому туалетну кімнату: потрібно опорядитися після дороги. “Поквапитеся, Штауфенберґ!” – вигукнув майор. Штауфенберґ ввійшов у сусідню кімнатку, де його чекав ад’ютант Ґефтен. Привезене із собою знаходилося в двох пакетах, кожен вагою у кілограм. Один пакет устигли перекласти із сумки Ґефтена в портфель Штауфенберґа, коли зненацька увійшов черговий фельдфебель, щоб сказати полковникові, що йому дзвонив з бункера Фелльґібель. (Генерал розвідувальної служби Еріх Фелльґібель був теж посвячений у змову.) Фельдфебель помітив, що полковник і його ад’ютант вовтузяться з якимось предметом. Другий кілограмовий пакет залишився в портфелі Ґефтена. На годиннику була половина першої. Гітлер увійшов у повітку.

Нарада

“Йду, йду...” – сказав Клаус Штауфенберґ, трьома пальцями покаліченої лівої руки за допомогою спеціально виготовлених щипців розкрив ампулу з кислотою, вставив ампулу в запобіжний штифт і з’єднав з капсулем-детонатором. З портфелем під пахвою він увійшов до кімнати, де вже почалася нарада. Його супроводжував, ні про що не підозрюючи, майор Йон фон Фреєнд. “Будьте ласкаві, – сказав Штауфенберґ, – подбайте, щоб для доповіді мені поступилися місцем ближче до фюрера...”

На великому столі була розкладена карта. Очевидець залишив докладний опис, де хто стояв. Гітлер у центрі, напроти входу, за довгою стороною столу. Ліворуч від нього Кейтель, праворуч основний доповідач, генерал-лейтенант Адольф Гейзінґер. Інші навколо столу і позаду тих, хто стояв за столом; усього були присутні 24 чи 25 осіб.

Доповіли про прихід полковника графа Шенка фон Штауфенберґа. Гітлер глянув на полковника, кивнув на знак того, що знає його, і повернувся до столу. Він був короткозорий і мусив розглядати карту через товсту лупу; усі папери для фюрера друкувалися на машинці з великим шрифтом. Гейзінґер доповідав загальну обставу на фронтах. Фреєнд допоміг покаліченому полковникові встати праворуч від доповідача, узяв від Штауфенберґа портфель і поставив його під стіл. Штауфенберґ пересунув портфель так, щоб він нікому не заважав, – і ближче до себе й Гітлера. Тепер портфель стояв, притулений до правої тумби, до її зовнішнього боку, так що між бомбою і Гітлером знаходився тільки Гейзінґер. Сам Штауфенберґ – праворуч і трохи позаду від Гейзінґера, ліворуч від Штауфенберґа – полковник Брандт, котрий рік тому брав участь у невдалій спробі Ґеннінга фон Треско підірвати літак диктатора за допомогою мнимого коньяку.

Кілька хвилин по тому Штауфенберґ промурмотів щось, наче йому треба терміново зателефонувати. Ходіння під час доповіді не було заборонене, ніхто не звернув уваги на те, що полковник вийшов у сусідню кімнату. Кашкет і портупея Штауфенберґа залишилися в кутку на стільці у великій кімнаті, це значило, що він зараз повернеться.

Біля апаратів сидів вахмістр. Штауфенберґ зняв слухавку, підніс до вуха, поклав слухавку на важелі, вийшов і швидко пішов до ад’ютантського будинку, перед яким його чекав кабріолет з Ґефтеном. Штауфенберґ сів попереду поруч із шофером. “Ви забули кашкета”, – сказав шофер. Штауфенберґ відповідав, що поспішає; на годиннику було 12.40. Машина під’їхала до вахти внутрішньої обстави, коли за деревами здійнялася хмара диму і гримнув грім.

Зворотний шлях

Сигнал тривоги ще не встиг надійти на вахту. Очевидно, у метушні не знали, що робити. У тих, хто сидів у машині, були бездоганні документи. Упевнений вид і велична постава штабного полковника з чорною пов’язкою на оці, з порожнім лівим рукавом, з Лицарським хрестом на шиї зробили свою справу, машину пропустили.

Біля другої контрольної обстави черговий фельдфебель відмовився підняти шлагбаум. Штауфенберґ підвищив голос, це не допомогло. Він вийшов з машини і зв’язався телефоном із комендатурою. Ротмістр Меллендорф зняв трубку. Очевидно, він теж ще не чув про те, що відбулося. Ротмістр знав полковника. Справа залагодилася, кабріолет з піднятим верхом понісся далі по лісовій дорозі, між озерами, але шофер помітив у бічному дзеркалі, що Ґефтен викинув з вікна пакет. Це була друга, невикористана половина заряду.

Поминувши на великій швидкості маєток Вільгельмсдорф і третю обставу, досягли аеродрому. Шофер розвернувся і поїхав назад. У 13 годин 15 хвилин тримоторний “Хейнкель-111” піднявся в повітря і взяв курс на Берлін.

Заколот

Близько другої – літак у Растенбурзі тільки-но стартував – до генерального штабу, п’ятиповерхового будинку на Бендлер-штрассе (нині вулиця Штауфенберґа, між Тірґартеном і набережною ріки Шпре), де зібралися змовники, надійшла перша звістка з Вовчої нори – телефонограма від Фелльґібеля, коротка і малозрозуміла:

“Трапилося щось жахливе, фюрер живий”.

Це звучало двозначно: жахливо, що хотіли убити фюрера, чи жахливо, що він не убитий? Але, головне, залишалося невідомо, що робити. Чи треба що-небудь починати? Неясно було, що з графом Штауфенберґом. Нових повідомлень не надходило. Першим опам’ятався полковник Альбрехт ріттер Мерц фон Квірнґейм. Не чекаючи вказівок від свого начальника генерала Ольбріхта, він підняв за тривогою піхотне і танкове училища і віддав наказ по військовим округам здійснити 1-й (підготовчий) ступінь плану “Валькірія”. Тим часом літак зі Штауфенберґом і Ґефтеном приземлився на берлінському аеродромі Ранґсдорф. Ад’ютант подзвонив з аеродрому на Бендлер-штрассе і повідомив, що замах вдався.

Нарешті! Ольбріхт розпорядився розпочати 2-й ступінь: безпосереднє здійснення державного перевороту. Начальники округів, а також дислокованих навколо столиці навчальних і резервних частин, одержали депешу:

“Фюрер Адольф Гітлер мертвий!

Кліка партійних керівників за спиною у воюючої армії спробувала використовувати владу в своїх корисливих цілях. Уряд імперії з метою підтримки правопорядку оголосив надзвичайний стан і передав мені разом із командуванням вермахту виконавчу владу.

Наказую:

Владу в районах країни, де тривають бої, передати головнокомандувачу армією резерву генерал-полковнику Фрідріху Фромму, в окупованих областях... (далі перелічувалися імена командувачів армійськими групами “Захід”, “Південний Захід” і “Південний Схід”, а також командувачів військами в Україні, у Прибалтиці, у Данії і Норвеґії). Німецький солдат стоїть перед історичним завданням. Від його енергії і витримки залежить порятунок Німеччини.

Підпис: Верховний головнокомандувач збройними силами генерал-фельдмаршал фон Віцлебен”.

Ніякого “уряду” повсталих поки що не існувало. Водночас був розісланий наказ зайняти головні будинки радіо, телефону і телеграфу, заарештувати всіх міністрів, гаулейтеров (партійні намісники, нацистський аналог секретарів обкомів), командирів СС, начальників поліції, ґестапо, СД (служба безпеки), обеззброїти охорону концентраційних таборів тощо. Під наказом стояло ім’я генерала Фромма, сам Фромм про нього не знав.

Він прибув

Штауфенберґа усе ще не було: машини, замовленої для нього й ад’ютанта, не виявилося на аеродромі. Тим часом генералу Ольбріхту вдалося зв’язатися телефоном із Вовчою норою. Кейтель підтвердив: так, стався замах на фюрера. Але фюрер живий, він тільки зазнав легких ушкодженнь.

О пів на четверту в будинку на Бендлерштрассе, який зазвичай називають Бендлер-блоком, з’явився Штауфенберґ. Він вибіг сходами, прочинив двері свого кабінету – там його чекали брат Бертольд Шенк фон Штауфенберґ, Фріц-Дітлоф фон дер Шуленбурґ з оточення Мольтке і ще кілька осіб – і з порога, не здороваючись: “Він вмер. Я бачив, як його винесли”.

У присутності Ольбріхта він підтвердив це Фроммові. Той похитав головою: Кейтель запевнив його в протилежному.

“Фельдмаршал Кейтель бреше, як завжди. Я сам бачив, як Гітлера винесли мертвим”, – сказав Штауфенберґ.

Ольбріхт оголосив Фроммові, що наказ про початок заколоту уже відданий. Фромм, сполотнівши, запитав, хто віддав наказ. Ольбріхт відповів: “Мій начштабу, полковник Мерц фон Квірнґейм”. Фромм звелів викликати Квірнґейма: “Ви заарештовані”.

“Пане генерал-полковник, – заперечив Штауфенберґ, – я увімкнув детонатор під час наради з Гітлером. Вибух був як від п’ятнадцятисантиметрової гранати. У кімнаті нікого не могло залишитися в живих!”

“Графе Штауфенберґ, замах провалилося. Ви повинні негайно застрелитися”, – сказав Фромм.

“Я цього не зроблю”.

Ольбріхт нагадав Фромму, що настав час діяти. Зволікання загрожує загибеллю батьківщині.

“Виходить, і Ви, Ольбріхт, берете участь у путчі?”

Ольбріхт відповідав, що він лише представляє тих, хто бере на себе керівництво Німеччиною.

“У такому разі я оголошую Вас усіх трьох заарештованими!”

“Ви помиляєтеся. Це ми вас відправляємо під арешт”.

Фромм замахнувся на Ольбріхта, тут з’явилися Клейст і Ґефтен. Під цівками пістолетів генерал був виведений у сусіднє приміщення. Його посаду мав перейняти генерал-полковник Еріх Ґепнер, звільнений свого часу зі збройних сил за те, що віддав наказ про відступ під Москвою.

Людвіґ Бек, який повинен був стати майбутнім главою держави, – про Бека йшлося на початку цієї статті, – з’явившись у Бендлер-блок, сказав, звертаючись до змовників (ці слова зберіг очевидець):

“Добродії, ми на роздоріжжі історії. Становище на усіх фронтах безнадійне. Обов’язок усіх чоловіків, усіх, хто любить цю країну, – з останніх сил домагатися нашої мети. Не вийде, ну що ж, ми принаймні не будемо мучитися свідомістю нашої провини. Для мене ця людина все одно мертва. Докази, що він не убитий, не підмінений двійником, можуть прийти зі ставки тільки через кілька годин. До цього ми встигнемо взяти у свої руки владу в Берліні”.