Реферат: Вплив монголо-татарського ярма на соціально-економічний розвиток Китаю в 14ст

Розділ ІІ. Розвиток соціальної структури в Китаї в ХІІІ ст.

Соціальна структура Китаю на початок ХІІІ ст. залишилася ще традиційною. 90% населення складали селяни і 10% - мешканці міст. Серед селянства економічна залежність від феодалів ще не була поширеною. Феодали утримували в своїх руках 2/3 земель країни у відносинах з селянами в основному обмежувалися здачею земель в оренду. Але орендна плата часто сягала 4/5 врожаю (80%), що створювало передумови для подальшого розорення і закріпачення селянства. Розвиток ремісництва і торгівлі привів до розширення мережі міст, що може свідчити про урбанізацію країни. Монголо-татарська навала пригальмувала цей процес, але не знищила його [8, 326].

В ХІІІ – на початку ХІV ст. ще зберігало свій вплив чиновництва. Хоча період апогею їх могутності вже минув, все ж вони продовжували складати впливову частинку китайського селянства. Крім того прошарок чиновництва не був закономірним. Система іспитів дозволяла пробитися в їх ряди із інших соціальних прошарків. На вершині цієї соціальної піраміди стояв імператор, який в середині ХІІІ ст. став монголом.

Підданих монголи розділили на чотири стани: привілейованих монголів (військова еліта держави), напівпривілейованих семужень («іноземців») – вихідців із Середньої Азії, Близького Сходу та Європи, з яких формувалася верхівка цивільного адміністративного апарату. Далі йшли ханьжень (північні китайці, часурчнсені, кидані, корейці), і найбезправнішим станом залишався наньжень (південні китайці). Для формування державного апарату на службу взяли 4 тис. грамотіїв-конфуційців (чверть з них нанський двір викупив із рабства), але з них формували виключно адміністративні низи: всі військові посади залишалися за монголами, а цивільну чиновницьку верхівку становили семужень. Честолюбним китайцям пропонували їхати в окуповані монголами Іран та Середню Азію, де їм, навпаки, відкривався прямий шлях до адміністративних вершин: щоб відірвати апарат від народу, монголи скрізь намагалися формувати його верхівку з іноземців (малограмотні монголи для чиновницьких посад були непридатними) [7, 59].

Щоб гарантувати стабільність режиму китайцям заборонили мати зброю і коней, а в імперії проголосили свободу совісті. На селі монголи зберегли систему общинного користування, що забезпечило високу податкову дисципліну, але у внутрішні громадські справи окупанти не втручалися, ліквідували дріб’язковий чиновницький контроль «за всім і вся» (чим грішила сунська державна машина), і тоді китайці показали як вони можуть самостійно працювати [7, 59-60].

Протягом ХІІІ ст. Китай фактично був повністю завойований, в країні запанувала нова династія монголів, яка ще з 1264р. дістала назву Юань. Яка ще з 1264р. дістала назву бань. Основну військову силу династії Юань заснували самі монголи, та до армії широко залучалися і місцеве китайське населення, головним чином, як обслуговуючий персонал: носії, землекопи, робітники при облозі міст тощо. За законом ,для таких робіт мали брати одного чоловіка з десяти, насправді ж брали значно більше [10, 123].

Монголи на довгий час йшли домінуючим прошарком китайського суспільства, який підпорядковував всі інші. Маса китайського міського населення в результаті монгольського завоювання опинилася в такому самому скрутному становищі, як й китайське селянство. Багато міських ремісників монголи обернули на рабів і частково вивезли з Китаю для обслуговування монгольського війська під час численних походів до інших країн. Така сама доля спіткала зокрема китайських ремісників-фахівців з муроломних та камінеметальних знарядь, необхідних монгольським завойовникам при облозі міст і фортець [8, Х. 326].

В самому Китаї значно розширилося приватним землеволодіння, створювалися численні приватні помістя, які обслуговувалися працею залежних селян-орендарів, що по суті перетворювалися на селян-кріпаків.

За монголів цей процес значно поглибився. Кількість приватних помість збільшувалося, насамперед внаслідок того, що нова монгольська знать загарбала багато земель у свою власність. Значно розширилося за монголів буддійське землеволодіння і монастирське. Становище селян різко погіршилося, воно масово перетворилося на кріпацтво. Селян продавали і купували, повинності залежних селян, рента і т.д., дедалі зростали їхні розміри, тепер цілком залежали від своїх феодалів. [3, Х. 390-391]

Все ж завойовники монголи не складали значну частину населення Китаю. Переважна більшість населення були китайці. Це, в свою чергу, створювало умови для асиміляції монгольської меншості. Вже з кінця ХІІІ – на початку ХІV ст. монголи зазнають значного китайського впливу. Вони засвоїли китайську мову, китайське письмо і фактично сприйняли колишню систему китайського управління. Крім того, стара китайська знать, яка панувала раніше в адміністрації, економіці, міжнародній торгівлі тощо, відчувала себе скривдженою. Тому у ХІV ст. відбувалися неодноразові явірцеві змови проти монгольських імператорів. В ширших колах населення створювалися патріотичні організації, що ставили собі за мету звільнити країну від іноземного панування. У 1351р. у провінціях Хенань і Шаньдун відбулися повстання «червоних військ» підготовлене в свою чергу союзом що мав назву «Біла лілія». У 1356 році «червоні війська» загрожували самій столиці монгольської династії – місто Даду (Пекін). У 60-х роках ХІV століття повстання проти монголів відбувалося вже в більшості китайських провінціях. Головною рушійною силою національного руху було селянство. Один з керівників селянської повстанської армії – Чжу Юань-чжан був проголошений імператором (1358 рік). Нова заснована ним династія дістала назву династії Мін. Вона привила в Китаї з 1368 по 1644 рік. Столицею її спочатку було місто Нанкін, але незабаром центр знов було перенесено у (як і за монголів) у місто Даду, яке тепер уже офіційно дістало назву Пекін.

Нова династія яка вийшла з народних низів спочатку проводила політику, що трохи полегшала становище трудящих. Так було переглянуто податкові списки з метою рівномірного розподілу податків. Наслідок конфіскації земель монгольської знаті значно зросла кількість державних селян. Але «селянський імператор» не збирався робити будь-якої соціальної революції. Велике землеволодіння зберігалися, хоча спочатку і зазнали деяких обмежень. Фактично ж воно продовжувало зростати і посилюватися. Багато помість отримали воєначальники і найактивніші прибічники нової династії, які допомогли Чжу Юань-чжану при владі. Династія захопила величезні площі орної землі, пасовища, як удільне помістя, доходи з яких йшли на утримання імператорського двору і дворів принців. Чжу Юань-чжана було понад 20 синів, які всі посідали найвищі адміністративні посади і одночасно були найбільшими землевласника.

Та феодалами власниками помість ставали й інші вищі адміністративні особи, що не належали до родин імператора. Багато земель було роздано євнухам імператорського гарему, які відігравали величезну роль в управлінні при новій династії.

На кінець ХІV ст. населення Китаю складало близько 60 млн. чол. «Повстанська влада» Чжу Юань-чжана фактично мало що змінила в соціальній структурі китайського суспільства, яка сформувалася після монгольської навали. Більшість населення складало селянство, яке лише тепер поділялося на приватне і державне, в залежності від власника. Якщо в приватних господарствах вони належали китайському феодалу, то в державних маєтках над ними стояли аристократи-чиновники. Не дивлячись на процес закріпачення селян, ще значна їх частина була орендарями, а тому важливого значення набула система оподаткування в зв’язку з чим було проведено перепис населення. Виникнення і розвиток протоцехових організацій – ханів сприяв виділенні окремий прошарок ремісників в чиновників продовжували займати привілегійоване становище, хоча в зв’язку з хвилями репресій, що проходили дуже часто, їх становище було дуже хитким. Тому виділився новий прошарок кандидатів в чиновників. [14, Х. 371-372].

Загалом ХІV ст. відзначалося поступовим зміцненням внутрішнього становища і послаблення станових прошарків, а це дозволило в свою чергу проводити в ХІV ст. активну зовнішню політику. Вже Чжу Юань-чжана розширив свою владу на Тибет, а його наступник завоював В’єтнам. Здійснювалися також військові експедиції в Індонезію, Індокитай, Малакку. Китайці почали пересилятися в Індонезію, Індокитай.

Отже в ХІV ст. соціальна структура Китаю перетерпіла певну еволюцію. Після монгольського завоювання традиційна структура китайського суспільства зазнала певних змін. На чолі соціальної ієрархії стали монголи, які започаткували нову династію китайських імператорів Юань. Панування монголів з одного боку поглибило процес феодалізації і закріпачення селян, а з іншого призвело врешті-решт до їх асиміляції в китайському суспільстві. Їх незначна кількість врешті-решт призвела до відновлення китайських представників на імператорському троні в особі династії Мін. але соціальна структура Китаю за деякими незначними змінами залишилася традиційною.

Розділ ІІІ.

Вплив монгольського завоювання на економіку Китаю.

Відразу після завоювання Китаю монголами села і міста країни зазнали неможливого пограбування. Монголи спустошили китайські поля і частково перетворили їх на пасовища. Подальші завоювання вимагали необхідних коштів, а тому на китайський народ були накладені тяжкі данини і побори. Реквізовувалися необхідні майно і худоба.

Важкий тягар відчули на собі й міщани. Міські цехи-хани й гільдії мали сплачувати у скарбницю величезні суми як податок, який вони ж самі розподіляли між окремими місьниками і купцями. Значна кількість продуктів ремесла доставалась монгольській державі безплатно, як свого роду реквізиція. [8, Х. 327].