Реферат: Вплив монголо-татарського ярма на соціально-економічний розвиток Китаю в 14ст

Зміст

Вступ

Розділ 1. Монгольське завоювання Китаю

Розділ 2. Розвиток соціальної структури в Китаї у ХІХ ст.

Розділ 3. Вплив монгольського завоювання на економіку Китаю

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Середньовічна Азія характеризується насамперед виникненням і розпадом величезних імперій, які часто охоплювали такі території, які при тогочасному розвитку комунікацій тримати довго вкупі було неможливо. Єдність імперії дісталася військовим шляхом і, як правило розпадалася під тиском національних регіонів не в змозі довгий час протидіяти їх сепаратизму. Все ж утворення подібних імперій не дивлячись на не довго тривалість справляло вплив на окремі регіони. В якості прикладу можна назвати імперію монголів, яка утворилася в ХІІ ст. і простяглася на величезних просторах від Тихого Океану на Сході до Карпатських гір на Заході, від Південного Сибіру на Півночі до Індії і Індокитаю на Півдні. Не дивлячись на те, що Держава монголів розпалася фактично відразу після смерті її творця – Чингізхана, все ж саме її існування вплинуло на подальший розвиток окремих регіонів, як Середньоазіатських держав, як руських князівств і Китаю.

Отже об’єктом нашого дослідження є вплив монголо-татарського ярма на соціально-економічний розвиток Китаю в 14ст.

Предмет роботи: закономірності формування монгольського ярма в Китаї та засоби його впливу на соціально-економічний розвиток країни в ХІV ст.

Мета: всебічне і об’єктивне висвітлення матеріалу і комплексний і науковий аналіз фактів та узагальнення досвіду.

Завдання:

прослідувати особливості завоювання монголами Китаю в ХІІІ ст.;

дослідити зміни в соціальній структурі країни в зв’язку із монгольським панування у ХІV ст.;

з’ясувати вплив монгольського завоювання на економіку Китаю в ХІV ст.;

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з кінця ХІІІ ст. коли, фактично всі землі Китаю були завойовані монголами, до 60-х років в ХІV ст. часу звільнення країни від влади монголів.

Джерелами значної проблеми є середньовічні хроніки китайських авторів [1,2].

Історіографія проблеми не є достатньо обширною. Крім матеріалу, який міститься в узагальнюючих виданнях. В. Рубеля [7], В. Семенова [8], І.Ф.Колєсніцького [5], Ф.М. Ацамби [6], С.Д. Сказкіна [3] та інших, існують деякі розробки в окремих статтях і монографіях. Це зокрема праці і статті Л.Н.Гумільова [10,11], Г.В. Вернадського [9], М.В. Крюкова [12], Є.І.Кичанова [13], в яких в основному вплив характеризувався як негативний, тобто такий, що призвів до деструктивних процесів в соціально-економічному розвитку Китаю.

Практична значимість роботи полягає в використанні її результатів при більш ґрунтовному дослідженні проблеми, або даний матеріал може бути корисним при підготовці до семінарських чи лекційних курсів з «Історії Азії в середньовіччя».

Наукова новизна роботи полягає в спробі осмислення впливу монгольського завоювання на розвиток Китаю в ХІV ст. в комплексі і з якомога більшою повнотою.

Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, власників, списку використаних джерел і літератури.

Розділ 1. Монгольське завоювання Китаю

У ХІІ ст. на території теперішньої Монголії, Манчжурії і південної частини Східного Сибіру жили численні племена монголів. Більша їх частина жила у степах і займалася скотарством; частина жила в лісах де займалася полюванням на хутрового звіра і рибальством. Степові монголи були і численніші і розвиненіші, і тому легко підкорили лісових. В другій половині ХІІ – на початку ХІІІ ст. монгольське суспільство пережило розклад родового ладу, який призвів до формування чіткої ієрархічної структури. Виділилися знатні і багаті сім’ї нойонів і багадурів. Найони мали певну кількість рабів («харчу»), оточували себе дружинами – нукерами. Нойони і багадури очолювали орди (союзи родів), які в свою чергу об’єднувалася у племені союзи на чолі з ханами. Іншими словами у монголів зародилася форма держави, яка спочатку мала риси «військової демократії», що поступово вироджувалася і втратила своє значення. Періодично знать союзних племен збиралася на особливі з’їзди, які мали назву курултаїв. На курултай обирали ханів, вирішували питання про війну і мир з ворожими племенами та народами, іноді судили окремих нойонів, що провинилися, і навіть ханів. [8,323-324].

На початку ХІІІ ст. одному з ханів монгольського племені, яке жило лише верхів’ями Амуру і північним кордоном Китаю, Темучіну (1155-1227) вдалося об’єднати різні племена монголів і численних татар. У 1206р. на курулай, що зібрався у долині ріки Онон, Темучіна було проголошено великим ханом, і він став називатися Чингізханом [6, 118].

Створення великого воєнного союзу монголів зумовило величезні завоювання. Темучін очолив сильну військово-племінну знать, що вже до цього мала досвідчену військову силу в особі своїх дружинників, які прагнули воєнної здоби й Монгольські племена мали великі резерви рядових воїнів. Кочовий скотарський спосіб життя монголів зумовив розвиток у них прекрасної кінноти, проти якої були безсилі землеробські народи, що з нею стикалися. Водночас монголи, живучи по сусідству з Китаєм і часто воюючи з ним, багато чого з військової техніки запозичили від китайців. Зокрема вони володіли мистецтвом брати міста з допомогою особливих муроломних і вогнеметних знарядь [14, 371].

Чингізхан підкорив у найближчі роки багато народів, що жили у Південному Сибіру. Серед них були буряти, хан почав завоювання Північного Китаю, яке закінчилося лише в останні роки його життя. Та перш, ніж Китай було остаточно завойовано, Чингізхан провів велике завоювання в Середній Азії. У період з 1218 до 1223рр. він завоював велику Хорезмську державу, яка включала в себе, крім власне Хорезму, Східний Іран, Бухару, Афганістан.

На час смерті Чингізхана в 1227р. Монгольська держава займала величезну територію – від узбережжя теперішнього Охотського моря на сході і до південних берегів Каспійського моря на заході. Крім власне монголів, до неї входили Північний Китай, більша частина Середньої Азії, Південний Сибір, частина Закавказзя. Офіційною столицею монголів 1235р. стало місто Каракорум на р. Орхон, яке нагадувало скоріше військовий табір, ніж місто у справжньому розумінні цього слова. Нова держава мала чітко виражений військовий характер. Організація масового війська, збирання данини з підкореного населення, приборкання підкорених народів – ось що найбільше привертало увагу Чингізхана та його найближчих помічників. Виходячи з практики набору війська, монгольський уряд ввів адміністративний поділ завойованих країн за військовою ознакою. Країни наділялися на «тумени» що буквально означало «10-тисячний загін війська», на «тисячі» і «сотні», які збирали данину з відповідної території. Начальники адміністративних округів, районів також називалися туменами («темниками» по російські, від русифікованого слова «тьма» - 10 тисяч, тисячниками, сотниками і т.д.) [4, 146-148].

Усі володіння Монгольської держави розглядалися як «вотчина», як спадкова власність сім’ї Чингізхана. Досить швидко, ще за життя Чингізхана, а особливо після його смерті, тумани, тисячники, і інші військові та цивільні начальники почали перетворюватися на великих землевласників, що експлуатували підкорене сільське населення [3, 390].

Завоювання монголи про продовжували і після смерті Чингізхана в 1227р., який поділив державу між чотирма синами. Титул великого хана власне Монголію і Північний Китай дістав третій син Чингізхана – Угедей.

Другий син, Чоготай отримав середньоазіатські землі на схід від Амудар’ї. західну частину Середньої Азії, включаючи Східну Персію та Північну Індію дістав четвертий син, Тулуй. Старший син Чингіза – Джучі, вже помер на час поділу. Його синові від Батию віддано було Західний Сибір від Іртиша до Уральських гір і далі територію, яка прилягала з півночі до Каспійського і Аральського морів, включаючи південні уральські передгір’я [11, 68].

Батий у 1235-1242рр. здійснив величезні завоювання у Східній Європі.

Саме в цей період було завойовано все Закавказзя – Грузія, Вірменія і Азербайджан. У середній Азії завоювання продовжив другий внук Чингізхана – Хулагу. В 1250-1260-х роках він захопив Іран, Месопотамію і Сірію. На початку 1258р. Хулагу захопив Багдад. Водночас монголи продовжували боротьбу з Китаєм прагнучи захопити його південні території. Брат Хулагу, хан Хубілай, що змінив наступників Угедей, став у 1279р. імператором усього Китаю (із столицею Пекін). Заснована ним монгольсько-китайська династія дістала назву Нанської династії. [9, 73].

Монгольське завоювання було для Китаю таким же важким, яким воно було й для інших країн Азії та Європи. Триваючи протягом кількох десятків років, воно коштувало Китаю незліченних жертв людьми й майном. Монголи спустошували китайські поля і частково перетворювали їх на пасовиська для своїх стад. Міста і села зазнавали нещадного пограбування. На китайський народ були накладені тяжкі данини і побори. Зокрема, великим тягарем лягла на китайське селянство кінна повинність у вигляді всіляких перевезень на вимогу монголів у зв’язку з їхніми війнами. Для свого війська монголи також постійно вдавалися до реквізиції кінного поголів’я у населення, що завдавало величезних збитків сільському господарству в цілому .[5, 369-370].

Отже, протягом ХІІІ ст. відбулося завоювати монголами Китаю, внаслідок чого в країні запанувала нова монгольська династія. Соціальний і військовий розвиток монголів значною мірою формувався в умовах військової експансії і тому набув досить своєрідних рис. Яка прославилася в мілітаризації соціально-економічної сфери. Таке становище не могло не вдаватися на завойованих народах, зокрема на китайцях.