Реферат: Країни Центральної та Східної Європи 1945 – 1994рр

Вибори в Народні збори. Прийняття “класової”

конституції

На виборах в Народні збори в листопаді 1945 р., котрі не були вільними, переміг, зрозуміло, ВФ. Уряд знову очолив К. Георгієв. Перші зони, прийняті Народними зборами, - закон проти реакції, про конфіскацію майна, нажитого перед війною і вході її, про ліквідацію монархів – свідчили про розгортання широкого наступу на хилі пагінці демократії, посилення терору та свавілля. Адже під закон про реакцію можна було підвести будь-кого неугодного. 15 березня 1946 р. була проголошена республіка.

22 листопада 1946 р. головою уряду став Г. Димитров, і це означало, що шлях до так званої диктатури пролетарату розчищався швидко і ефективно, а комуністи переходили до монопартійної влади в країні. В значній мірі завдяки Димитрову Болгарія, як ніхто, послушно слідувала радянській моделі тоталітаризму.

Курс на встановлення в країні тоталітаризму закріпила прийнята в грудні 1947 р. нова конституція, згідно якої вся влада “переходила” до рук народу, властність ставала народною, а земля того, хто її обробляє. Комуфляжні лозунги та стереотипи прикривали тоталітарний характер влади нових правителів, номенклатурний режим партійних та державних чиновників. Так звана народна власність стала працювати на задоволення їх інтересів. Таким чином заходи, проведені в 1946-1947 рр. в Болгарії, в кінцевому результаті привели до тоталітаризму, хоча комуністична пропаганда подавала їх як заходи, що здійснюються в інтересах народу.

Болгарія та перебудова в СРСР

Горбачовська перебудова та економічна криза II половини 80-х років спонукали болгарське керівництво до манервів в межах системи. В 1986 р. всі галузеві міністерства були скасовані, а Державний плановий комітет перетворено в Державну планову комісію. В січні 1989 р. прийнято рішення про скорочення видатків на оборону.

Горбачовська перебудова Живкову та оточенню явно була не до вподиби. В березні 1988 р. на прийомі молодих письменників в своїй резиденції Т. Живков буквально вибухнув на одне із запитань: “Про що говоримо? Про перебудову в Радянському Союзі? Та вона як тайга, вверху шумить, а внизу нічого не чути. Там піднімається брудна політична піна. І ми не дозволимо переносити цю брудну політичну піну на вас”. Відмова СРСР від ролі сторожа соціалізму вибивала головну опору з-під тоталітарних режимів країн ЦПСЄ, в тому числі й Болгарії.

3. Великобританія

Наслідки війни для Англії. Внутрішня

та зовнішня політика лейбористів

Друга світова війна для Англії була тріумфом і трагедією. З одного боку, Англія була в числі переможців, а здругого, - перемога виявилася “пірровою”. Англія втратила 25 % національного багатства, 30% торгового флоту, зовнішній борг складав 3,335 млрд. ф.с. Послабились зв’язки з колоніями. В 1947р. експорт США в британські колонії на 70% перевищував англійський.

Однак післявоєнна відбудова йшла досить швидко. Ріст виробництва складав не менше 6% на рік. Уже в 1947р. англія досягла довоєнного рівня виробництва. Її доля в промисловому виробництві капіталістичного світу склала 11,9%. Швидкість післявоєнній відбудові сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначалися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1946, 1951 рр.) дуже скоро змусили вдаватися до системи державного регулювання економіки.

На виборах 1945р. перемогла лейбористська партія, котра нарахувала в той час 3 млн. осіб, причому 80% всієї чисельності давали колективні члени – тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927р., котрий обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами антигітлерівської коаліції. В пропагандистській діяльності лейбористи використали також популярний тоді лозунг переростання капіталізму в соціалізм шляхом реформ. Прем’єр-міністром став К. Еттлів. А герой війни, не тільки знаменитий, але й великий політик, як тільки минув час “національної кризи” перестав бути главою уряду. Чому так? Невдячність співвітчизників Черчілля? Мабуть, головна причина була в тому, що англійці прагнули перемін в економіці та політиці.

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність існувала в двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не вдасться втримати в існуючому стані, то надання території статусу домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та великодушності з боку британської корони. Так в 1947р. стався поділ на домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), в 1948р. права домініона отримав Цейлон, незалежною стала Бірма. Тим часом в Африці (Уганда, Кенія, Золотий берег, Нігерія), Азія (Малайя) англійці вдалися до воєн з метою збереження колоніальних володінь.

Водночас Англія намагалася повернутися до своєї традиційної політики на європейському континенті – ролі арбіта. Однак ситуація в Європі та світі змінилася настільки, що Британії довелось визнати керівну роль США. Британія стала брати активну участь в усіх акціях та організаціях, котрі повинні були протидіяти просуванню комунізму на європейському континенті. Великобританія прийняла план Маршалла (1947р.), стала членом Західноєвропейського союзу (1948р.), НАТО (1949р.). Черчілль називав сталінізм варварством, яке несло страшну катастрофу Європі. Така обстановка

примусила Великобританію взяти участь в гонці озброєнь, переозброєнні Німеччини тощо.

Сучасна Великобританія

1990 р. на парламентських виборах знову перемогла консервативна партія. Однак місце прем’єр-міністра посіла не знаменита М. Тетчер, а її соратник по партії Джон Мейджор, котрий в економіці та політиці притримувався курсу взятого уряду Тетчер. Економічні труднощі світового співтовариства з початку 90-х років охопили також Великобританію. Сповільнилися темпи росту виробництва. Згідно даних за 1993р., рівень продуктивності праці в британській економіці відстає від анологічних показників у Франції на 25%, у Німеччині – на 30%, в Японії – 30-40%, у США на 50-60%. Скорочується кількість робітників, зайнятих у промисловості. Окремі галузі для підтримки конкурентноздатності на світовому ринку вимагають дотацій. Так вугільна промисловість щороку потребує 18 млрд. ф.с. Парламентська опозиція, очолювала лейбористом Джоном Смітом, гострій критиці піддає консерваторів та їх лідера Мейджора.

Одна з гострих внутрішніх проблем сучасної Англії – расова. Прикмета сучасної Англії – присутність багатьох виходців з колишніх британських колоній. Їх кількість з 0,2% населення в 50-х роках виросла до 5% на початку 90-х років. Націоналісти з Британської національної партії стверджують, що джерелом всіх бід британців є кольорові емігранти. Однак, прагнення ультраправих завоювати довір’я з допомогою гасла “Британія для британців” особливого успіху не мають.

Незважаючи на те, що Великобританія з повоєнного другого перемістилася на 6 місце у світі за обсягом ВНП (у 1989р. він становив 830 млрд. дол.), вона й надалі залишається однією з провідних країн світу. Складаючи лише один відсоток земної суші, Великобританія володіє значним національним багатством та потужним потенціалом науково-технічних досліджень. По інвестиціях за рубежем – 15% всіх світових капіталовкладень – випереджує Японію, ФРН, та Францію. 5,5 млрд. дол. щороку дає туризм. В 1994р. Англія з’єдналася з Францією тунелем, котрий проритий під Ла-Маншем.

В сільському господарстві 3% працездатних задовільняє до 75% потреб в продуктах харчування. В країні 243 тисячі фермерів, 180 тис. з них є членами збутових та постачальницьких кооперативів, чільною організацією яких виступає створена ще в 1944р. Асоціація сільськогосподарських кооперативів, котра займається питаннями встановлення цін, заключенням договорів тощо. Продуктивність в сільському господарстві за останні 20 років виросла в півтора рази. Англія, про яку кілька десятиріч тому писали, що вона їсть свої продукти лише 3 місяці на рік, зараз ввозить все менше і менше сільськогосподарської продукції.

4.Іспанія

Ісранія в перші після воєнні роки

Уроки війни франкістська Іспанія підтримувала фашистську Німеччину. З Іспанії йшли поставки стратегічної сировини, іспанська “голуба дивізія” добровольців воювала на радянсько-німецькому фронті. Вкладення грошей під час війни у важку та військову промисловість обернулося труднощями у виробництві предметів першої необхідності та продовольчих товарів. Скрутну ситуацію поглиблювала міжнародна ізоляція фашистського режиму. Лише на початку 50-х років іспанська економіка досягла рівня 1935р.

Режим Франко шукав вихід в обережній та поступовій лібералізації суспільного життя. 17 липня 1945р. була проголошена Хартія іспанців – основний закон про права та обов’язки громадян. Правда Хартія містить цілий ряд застережень. Так, право на створення організацій обумовлювалось збереженням “основних устоїв держави”, тобто йшлося про незмінність існуючої диктатури. Все ж, до складу іспанського уряду поряд з “Іспанською фаланогою” – фашистською партією генерала франко – були включені представники організації “Католицька дія”, котру очолював А. Мартін Архато.

На фоні загальної відрази у світі до фашизму ставлення демократичних країн Заходу до режиму було негативним. В грудні 1946р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція, котра рекомендувала країнам-членам ООН відкликати з Іспанії своїх послів і не прийняти її в ООН. Лише Португалія та Аргентина зберегли з Іспанією попередні взаємини.