Реферат: Країни Центральної та Східної Європи 1945 – 1994рр
План
1. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1944 / 1945 – 1947 / 1948 роках. Їх наслідки.
2. Болгарія.
3. Великобританія.
4. Іспанія.
5. Італія.
6. Канада.
1. Соціально – економічні та політичні перетворення в 1944 / 1945 – 1947 / 1948 роках. Їх наслідки.
Післявоєнні перетворення в країнах ЦПСЄ радянська історіографія розглядала раніше як революції, котрі в більшості країн в своєму розвитку пройшли два етапи: народно-демократичний та соціалістичний. Якщо з твердження про етапи можна погодитися, то говорити про революції приходиться із знаком мінус, хоча в перетвореннях 1944/1945 – 1947/1948рр. простежуються позитивні і негативні моменти. Позитивним, безперечно, був післявоєнний процес формування широкого спектру політичних партій, що свідчило про наявність демократичних начал в суспільному розвитку країн ЦПСЄ. Водночас йшло становлення в одних (Румунія, Болгарія) та відновлення в інших (Чехословаччина, Польща, НДР) парламентської системи. В Румунії, Болгарії, Угорщині та Югославії ліквідовано монархії. Прогресивним явищем також слід вважати аграрну реформу. Хоча насторожувала її крайня зарадикалізованість. По суті реформа в такій формі була спрямована проти розвитку ринкової економіки на селі: маса власників дрібних і найдрібніших селянських господарств, на думку комуністів, повинна була переконатися в необхідності колективізації. Позитивним моментом був злам фашистського державного апарату в Румунії, Угорщині, Болгарії і відновлення національної незалежності Польщі, Чехословаччини, Югославії та Албанії.
Разом з цим здійснювалися й інші перетворення, котрі об’єктивно вели до насадження тоталітарної системи комуністичного типу (лівототалітарна система) в країнах ЦПСЄ. Проведена в кілька етапів безоглядна, огульна націоналізація банків, шахт, рудників, фабрик, заводів, транспорту, нарешті середных та дрібних підприємств правела до присвоєння та монополізації державою власності. Знищення ринкової економіки та економічної свободи спричинило зростання політичної свободи, означала ліквідацію існуючої соціально-класової структури суспільства. Зникали власники і пов’язані з ними категорії населення: великі та середні землевласники, промисловці та підприємці тощо. В наслідок цього одна за одною розпускалися або ліквідовувалися політичні партії – конкуренти комуністів. У відповідності з новою соціально-економічною структурою формувалася і зміцнювалася державна влада, котра уособлювала насамперед нічим не обмежену владу комуністичних партій, їх лідерів. Преставницька демократія з її вільними виборами повсюдно зникає. Народні фронти, котрі певний час служили комуністам декоративним фасадом для імітації демократії та багатопартійності, камуфляжем насадження тоталітаризму і формою контролю партійно-політичної системи, внаслідок посилення одноособої влади компартій, перетворилася в чисто символічну прикрасу диктатури, а їх учасники, партнери комуністів, розіграні і ліквідовані. Головною опорою партократичної влади стають силові структури, насамперед репресивні секретні органи.
Дві тенденції в країнах ЦПСЄ в повоєнний час.
Суть народної демократії
Таким чином, прогресивні можливості, які були закладені перемогою над фашизмом, не були реалізовані внаслідок відомих причин, хоча в перші після воєнні роки в країнах ЦПСЄ навколо питання вибору шляху боролися дві тенденції: демократична і тоталітарна. Боротьба між прихильниками тої і другої
не була мирною, як це стверджували радянські історики. Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентським шляхом. Насильства і репресії всюди супроводжували встановлення системи тоталітаризму. В Чехословаччині – це лютневий комуністичний переворот 1948 року, в Угорщині – розгром “Угорської спільності” і фізичне усунення керівників найбільш сильних партій – опонентів комуністів – Партії дрібних сільськихгосподарів та Соціал-демократичної партії, в Румунії – відкритий терор проти “історичних” партій: Націонал-царністської та Націонал-ліберальної, в Польщі – кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків.
Форма політичної організації суспільства, що утвердилася в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, отримала назву народної демократії. Її в 1944 році придумав Сталін на противагу реальній демократії Заходу. Але у жонглюванні цим терміном він не був першим.
Спільності та відманності політичних режимів СРСР та соціальстичних країн ЦПСЄ. Становлення міждержавних взаємин
На 1948-1949 роки із завершенням націоналізації та розгромомполітичних сил опозиції в країнах ЦПСЄ насаджується тоталітарна система, що на довгий час стало трагедією народів регіону.
Тоталітаризм в країнах народної демократії мав певні відмінності від радянського тоталітаризму, хоча тоталітарна система кожної окремої країни мала й свої специфічні характерні риси. Деякі з них служили комуністичним лідерам колись демократичних країн як прикриття від критики з боку Заходу. Проте імітація багатопартійної системи в Польщі, НДР та Чехословаччині навряд чи когось могла ввести в оману оскільки визнння дозволеними партіями керівної ролі комуністичної партії в суспільстві, окрім гіркої іронії, нічого більше викликати не могло.
Відмінністю було також визнання селянської трудової власності на землю, що помішало комуністам в деяких країнах (Польща, Югославія) здійснити колективізацію сільського господарства. Причини, котрі заставили комуністів піти на цей крок, були скоріше історичними, аніж ідеологічними. На відміну від Російської імперії, де віками панували общинна власніть на землю з її частими переділами, в наслідок чого не виробилася психологія земельного власника, в означених країнах традиційно закріпилась індивідуальна приватна власність на землю.
Мали місце відмінності в ступені націоналізації приватної власності. Якщо в Росії після 1917 р. націоналізували навідь велосипеди, якщо вони належали так званим буржуасним елементам, то в НДР, Польщі, Угорщині, Югославії в значній мірі функціонувала дрібна приватна власність, хоча її можливості і ріст були обмежені найрізноманітнішими адміністративними заборонами тощо.
2. Болгарія
Болгарія в 1944 – 1948 рр.
Уряд філова 1 березня 1941 р. підписав угоду про приєднання Болгарії до Троїстого союзу, чому при сприянні Німеччини передував поділ Добруджі між Болгарією та Румунією 7 вересня 1940 р. Потуги радянської історіографії доказати, що Радянський Союз прагнув недопустити угоди між Болгарією та Німеччиною, - несерйозні, оскільки після підписання пакту про ненапад, секретних протоколів 23 серпня 1939 р. та договору про дружбу 28 вересня 1939 р. між Сталіним та Гітлером наступило зближення та взаєморозуміння. Мало значення й те, що до війни економічно Болгарія орієнтувалася на Німеччину. Внаслідок кардинальних змін воєнно-стратегічної ситуації в Центральній та Південно-Східній Європі, болгарське керівництво було поставлено перед трудною ділемою і попала в сферу притягання фашистської Німеччини. Саму акцію приєднання до фашистського блоку болгарське суспільство сприйняло неоднозначно, про що свідчить неучасть Болгарії, як стателіта Німеччини, в бойових діях на радянсько-німецькому фронті та поява руху Опору у формі Вітчизняного фронту (1943 р.), куди ввійшли ліві та центриські партії – Болгарська робітнича партія, ліве крило СДП, ліве крило Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), група “Звено”. Як першочергові завдання програма Вітчизняного фронту ставила визволення країни від фашистів, вступ в антигілерівську коаліцію, встановлення в країні народної влади. Що розумілося під останнім, мабуть, добре було відомо лише фундаторам із закордонного бюро ЦК БКП, що знаходилось в Москві.
На кінець літа 1944 р. внаслідок Яссько-Кишинівської операції Червоної Армії загальна обстановка на Балканах різко змінилася. Напередодні болгарське керівництво стало спішно зондувати можливості появи в Болгарії військ США та Великобританії. Однак остнні не мали бажання ускладнювати відносини з СРСР та ослабляти непогодженими діями антигілерівську коаліцію. Спільний ворог був ще далеко не повержений.
Розгром німецьких військ в Румунії привів до виходу Червоної Армії на болгарський кордон. 5 вересня 1944 р. Радянський Союз оголосив війну Болгарії, а 8 вересня війська 3 Українського фронту під командуванням маршала Б. Толбухіна форсували Дунай. Болгарська армія опору не чинила. Населення зустрічало радянські війська оркестрами та квітами. Монархо-фашистський режим не мав соціальної опори в країні. А тому повстання 9 вересня в Софії, що відбувалося під антифашистськими загальнодемократичними гаслами, перемогло дуже швидко: останній фашстський уряд К. Муравієва впав. В той же день К. Георгієв, лідер групи “Звено”, що представляла ліберально настроєну частину буржуазії та передове офіцерство, сформував уряд Вітчизняного фронту.
Комуністи, котрі верховодили у Вітчизняному фронті, спочатку воліли за краще, щоб не сполохнути передчасно своїх тимчасових союзників по ВФ та заспокоїти США і Великобританію, трималися в тіні і демонстрували водночас, що вони за широку коаліцію як доказ демократії та влади народу. Однак, ключові міністерства – внутрішніх справ та юстиції – прибрали до своїх рук. Так само комуністи захопили керівництво Національним комітетом ВФ, який факти-
чно здійснював широку контрольно – координуючу діяльність, котра зачипала всі сторони політичного життя, в тому числі й вирішального впливу на уряд. Під його опікою знаходилися місцеві комітети ВФ, за якими хоч і не було визнано статусу органів влади, але наділені абсолютними контрольними функціями, фактично були такими в перші повоєнні роки. Вирішальну роль в цих комітетах грали комуністи.