Реферат: Теорії індустріального суспілства

У «індустріальному суспільстві» формується, як зазначає Гелбрейт, нова класова структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «тех-ноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений науково-технічним про­гресом — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелб-рейта, на його власне визнання, мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.

Проте Гелбрейт не міг ігнорувати реальних суперечностей капі­талізму, не міг не бачити бідності, безробіття тощо. І якщо в друго­му виданні «Суспільства достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне суспільство» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині економіки, що перебуває поза «індустріальною системою», тобто сфері дрібного виробництва. Що ж до «індустріальної системи», то вона керується суспільними інтересами, а відтак не призводить до злиднів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному суспільстві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього автоматично зумовлює необхід­ність втручання держави в економічне життя. Він визнає необхід­ність планування на державному рівні, регулювання державного по­питу, перерозподіл національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національ­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпо­рації Гелбрейт розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь,

' ГэлбрейтДж. Назв. тв., с. 61.

484

пропонуючи навіть націоналізувати корпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розуміє складність вирішення соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Майбутнє «індустріального суспільства» він зв'язує з діяльністю інтелігенції, яка на противагу «техноструктурі» керуватиметься тільки економічними пріоритета­ми, сприятиме розвитку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної системи» на служіння широким соціальним інтересам.

Концепція «постіндустріального суспільства». Загальномето-дологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюцій­ний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного де­термінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами. Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку XX ст. Він дав і йо­го перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для розду­мів про майбутнє у зв'язку з тим, «що індустріалізм приречено»'.

Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х pp. і зв'язаний з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 50-х pp. він активно пропагував цю кон­цепцію. 1967 року на конференції американських футурологів Белл сформулював завдання соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі проголосив свою концепція «постіндустріального суспільства». 1973 р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Концепція «постіндустріального суспільства» є своєрідною про­екцією «індустріального суспільства». Спочатку теоретики «постін-дустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант «індус­тріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Вони почали критикувати «індустріалізм» за недостатність ціннісної орієнтації, за технократизм.

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз роз­витку буржуазного суспільства, а з іншого — утвердити новий кон­цептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністич­ну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса у розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які займались проблемами перспектив розвитку капіталізму, і навіть заявляє, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати марксову логіку соціального аналі­зу і разом з тим виступає категорично проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксист-

' Penty A. Post-industrialism. — London, 1922. — P. 14. 485

ському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистсь­кого вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема су­спільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна. Передовсім тому, що «власність — це юридична фікція»'. Крім Toro.fHa думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки со­ціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лі­ніями», які визначають його економічну, політичну і культурну ево-люцікЦЗалежно від вибору «осі» історію суспільства можна розгля­дати По-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використо­вуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами при­бічників «індустріалізму», які всі суспільні зміни виводять лише з прогресу техніки і технології.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п'ятьма ознаками: 1) перехід від виробництва товарів до виробництва по­слуг; 2) переважання серед працівників «класу» професійних фахів­ців і техніків; 3) провідна роль теоретичних знань, як основи ново­введень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4) орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології; 5) прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Теза про «економіку послуг» як одну із визначальних рис «пості­ндустріалізму» не викликає особливих заперечень. Проте варто за­уважити, що характер суспільних відносин не залежить від того, в якій сфері господарства вони мають місце. В основу класового поді­лу суспільства Белл покладає принцип знань і кваліфікації і виділяє відповідно чотири основні класи: фахівці (учені, інженери, економі­сти), техніки і напівфахівці, службовці, робітники, зайняті фізичною працею. Панує в «постіндустріальному суспільстві» — «меритокра-тія» (у Гелбрейта — «техноструктура») — це «нова еліта», яка скла­дається із обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Ця еліта стає панівною не лише у виробництві, а й у політиці.

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер супе­речностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є ха­

' Bell D. The Coming Post-industrial Society. — N.-Y., 1973. — P. 294.

486

рактерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зітк­ненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільст­ві»1.^Центральна ознака «постіндустріального суспільства», за Бел-лом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як пе­редумову нової організації і структури суспільства. Основними еле­ментами цієї структури стануть університети, наукові інститути, на­уково-дослідні організаці'^Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Ясна річ, концепція Белла, як і інші концепції «трансформації капіталізму», спирається на реальні факти, тенденції капіталістично­го розвитку. Проте вона відображає лише поверхові уявлення про ці процеси. Справді, у процесі науково-технічної революції зростає роль науки, попит на кваліфіковану робочу силу, підвищується ква­ліфікація фахівців. Але наука не була і не може бути незалежною від соціальних умов, самодостатньою силою в суспільстві.

Теорія «конвергенції». З теоріями соціальної трансформації капіта­лізму тісно зв'язана теорія конвергенції. Термін «конвергенція» пере­кладається як «наближення», «зближення». У природознавстві він означає виникнення в процесі еволюції у відносно далеких груп органі­змів однакових рис у будові і функціях унаслідок їхньої життєдіяльно­сті за схожих умов навколишнього середовища. Зарубіжні економісти й соціологи застосовували цей термін до аналізу явищ суспільного життя. Вони стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом суча­сного індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталіс­тичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем.

З обгрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х pp. XX ст. висту­пили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 60-х pp., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші.