Реферат: Теорії індустріального суспілства

Науково-технічна революція справила великий вплив на всю си­стему сучасної політичної економії. Своєрідно відобразив її інсти­туціоналізм, породивши новий, так званий соціальний напрям інсти­туціоналізму. Його адепти, використовуючи принцип технологіч­ного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріальних концепцій трансформації капіталізму.

Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Ве-блена. У 40—60-х pp. вона знов набула актуальності у зв'язку з роз­гортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального су­спільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х pp. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949).

Становлення «індустріальної системи» він відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійсню­ють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Центральним інститутом «індуст­ріального суспільства» є велике спеціалізоване підприємство. Дра-кер визначає два різновиди «індустріального суспільства»: капіталі­стичне й соціалістичне. Капіталістичне «індустріальне суспільство» Дракер називав «вільним», а соціалістичне — «рабським».

У 60-х pp. теорію «індустріального суспільства» розвинули аме­риканський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. He-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­спільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній те­орії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.

«Традиційне суспільство» характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. Перша стадія хронологічно охоплює всю історію людства до XVII ст.

477

«Друга стадія зростання — це суспільство в перехідному стані»'. На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначаль­ною рисою стадії є утворення централізованих національних дер­жав. В економіці з'являються «нові типи підприємливих людей... які бажають мобілізувати заощадження й узяти на себе ризик, праг­нучи прибутку або модернізації»2. На другій стадії виникають бан­ки, зростають інвестиції, пожвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.

Третя стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили еко­номічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбуває­ться розвиток в інтересах усього суспільства. Цю стадію різні країни пройшли в історично різні відрізки часу. В Англії — це (приблизно) два останні десятиріччя XVIII ст., у Франції і США — кілька деся­тиріч перед 1860 p.

Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удоско­наленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу гос­подарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продук­ції порівняно зі зростанням кількості населення. Саме цю стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством».

Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні»3.

П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією «за спожи­ванням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є пе­реважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживан­ням. Ростоу вважає, що високе масове споживання стане загальним і закликає людство прискорити цей процес.

Раймон Арон — французький соціолог. Свою концепцію індуст­ріального суспільства він виклав у таких творах: «18 лекцій про ін­дустріальне суспільство» (1962) та «Три нариси про індустріальну епоху»(1966).

Індустріальне суспільство він визначає як таке, у котрому най­більш поширеною формою виробництва є велика промисловість. Такому суспільству притаманні повне відокремлення від сім'ї, тех­нологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація ро­бітників. Отже, визначення індустріального суспільства в Арона є досить розпливчатим, поверховим. Він також виділяє два типи інду­стріального суспільства: капіталістичне й радянське. Різницю між

1 Rostow W. W. The Stages of Economic growth. A Non-Communist Manifesto. — Cambridge University Press, I960. —P. 6.

2 Ibid., p.7.

3 Ibid., p. 73.

478

ними він бачить у формі власності на засоби виробництва і способах регулювання економіки.

Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, по­діл суспільства на наймачів — власників засобів виробництва і найма­них робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклі­чні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства — чистому капіталізмові. Реальний же капіталізм, на думку Арона, не можна вважати «чистим», оскільки за низкою ознак він наближається до соціалізму. З соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподілу.

Щодо власності, то схожість Арон бачить в існуванні на Заході так званої «колективної власності», що виникла в результаті націо­налізації деяких галузей промисловості після другої світової війни. Прибуток — категорія, притаманна будь-якому індустріальному су­спільству, і не є особливістю тільки капіталізму. Схожість у розпо­ділі полягає в тім, що і в плановому, і в капіталістичному суспільст­ві зберігається різниця індивідуальних доходів, головним джерелом якої є різна заробітна плата.

Для методології Арона, як і для Ростоу, визначальним є техноло­гічний підхід до аналізу економічних процесів, коли рівень розвитку суспільства, його тип і соціальна структура виводяться з рівня роз­витку техніки. Щоправда, сам Арон вважав такий метод недоскона­лим, оскільки він ігнорує різницю у формах власності і класову структуру суспільства. Проте це не заважало йому користуватися таким методом. Він навіть категорично заявляв, що характер еконо­міки не можна визначати характером власності на засоби виробниц­тва, як це робив К. Маркс. Як приклад він називав Іспанію, Арген­тину і США, економіку яких, на його думку, неможливо об'єднати одним поняттям — «капіталістична». У межах економіки, що базує­ться на приватній власності на засоби виробництва і децентралізо­ваному регулюванні, має місце, підкреслював він, безліч варіацій виробництва, продуктивності тощо, що унеможливлює об'єднуван­ня їх поняттям «капіталізм». Інакше кажучи, Арон намагається за­перечити факт різного рівня економічного розвитку в межах капіта­лістичної системи.

Арон ставить за мету зблизити капіталістичну й соціалістичну системи, оскільки вони обидві визначаються поняттям індустріаль­них суспільств. Відтак він сподівається, що його критичний аналіз, спрямований проти капіталізму, такою самою мірою буде спрямова­ний і проти іншого режиму, тобто соціалізму.

Жак Еллюль — французький соціолог, розробив концепцію «технологічного суспільства». Основою «технологічного суспільст­ва» у нього е техніка, яка панує над суспільством і людиною. Вона

479

розвивається за власними законами і не підвладна людині. Вона ав­тономна і щодо економіки та політики. «Техніка, — писав Ел-люль, — спричиняє й зумовлює соціальні, політичні та економічні зміни. Це — першорушій усього останнього»'.

У концепції Еллюля має місце не лише фетишизація, а й універ­салізація техніки. Техніка в його розумінні не обмежується маши­нами й технологією, а охоплює всі сфери людської діяльності:

1) економічна техніка (зв'язана з виробництвом), 2) техніка органі­зації (включає комерційну і промислову діяльність, державу, полі­цію, військову справу), 3) людська техніка (охоплює медицину, ге­нетику, пропаганду тощо).

Надаючи техніці роль вирішального фактора економічного роз­витку, Еллюль з'ясовує, як її розвиток позначається на економічно­му розвитку суспільства. Саме розвиток техніки, на його думку, зумовлює перехід: 1) від індивідуального підприємництва до «еко­номіки корпорацій»; 2) від «ліберальної» економіки до державно ре­гульованої; 3) від ринкової до планової економіки. Цей процес він пояснює розвитком техніки, збільшенням її вартості, зростанням ін­вестицій. За цих умов економічна діяльність виходить за межі інди­відуальних можливостей.

Техніка, робить висновок Еллюль, передбачає централізацію, а та, у свою чергу, планування. Планування він визнає не за прерога­тиву соціалізму, а за необхідну умову функціонування «технологіч­ного суспільства».

Еллюль виступає проти індикативного планування. Щоб бути ре­алізованим, план має поєднуватись із апаратом примусу. «...Плану­вання, — писав він, — нерозривно зв'язане з примусом»".

У тодішньому суспільстві Еллюль виділяє дві системи: «корпо­ративну» (капіталістичну) і «планову» (пролетарську). Обидві сис­теми у нього споріднені, оскільки грунтуються на техніці, а відтак утворюють майже ідентичні суспільні структури, котрі очолює тех­нічна еліта.