Реферат: Теорії індустріального суспілства

Ефективніше функціонування економіки, на думку Еллюля, за­безпечує саме «планова економіка», проте майбутнє суспільства він з нею не зв'язує. Розуміючи під «плановою економікою» соціалісти­чну, він називає її авторитарною й антидемократичною, яка перебу­ває в руках держави й технічної еліти, котрі експлуатують народ. Цікаво, що в «корпоративній», тобто капіталістичній, економіці він таких вад не помічає.

Технологічний детермінізм, притаманний розглянутим концепці­ям, у Еллюля виявляється максимально виразно. Він підносить тех-

' Ellul J. The Technological Society.

2 Ibid., p. 181.

480

ніку до абсолюту, а цивілізацію сучасного суспільства пояснює тіль­ки розвитком техніки.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індуст­ріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям JBiH спробував розробити «синтетичну», як він казав, тео­рію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустрі­альне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. Автора книги журнал «Форчун» назвав сучас­ним Кейнсом.

Ідея книжки, як писав Гелбрейт у передмові, зародилася на грун­ті попередніх наукових досліджень автора.

Гелбрейт став також відомим як автор теорії «врівноважуючої сили», яку він виклав у праці «Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили» (1952). Суть теорії полягає в тім, що усунен­ня конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, про­те, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» Гелбрейт роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торговельні об'єднання тощо.

Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тім, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Гелбрейт пи­сав, що конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці»'.

Гелбрейт був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій капіталізм звільняється і від панування монополій, і від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати велике ви­робництво і нейтралізувати його негативні наслідки — утворення монополій.

Гелбрейт — представник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соціально-економічними умовами формування, так і постановкою проблеми. Саме так розуміє цю різницю американський інституціоналіст А. Гручі. «Веблен і його безпосередні послідовники, — писав Гру-чі, — були, по суті, представниками теорії індустріальної економіки, яка щойно народжувалась. Неоінституціоналізм — це економічна

1 Gelbraith John К. American Capitalism. The Concept of Countervailing Power. — Boston, 1958.-P. 119-120.

481

теорія індустріальної економіки, яка не тільки розвинулась, а й пе­ретворюється тепер на суспільство масового споживання. Різниця між старим інституціоналізмом Веблена і неоінституціоналізмом Гелбрейта, Мюдраля, Колма, Лоува і Перру є, власне, різницею між 20-ми і 60-ми роками»'.

До цього слід, очевидно, додати, що критичний інституціоналізм Веблена замінено нині на апологетичний неоінституціоналізм. У працях неоінституціоналістів капіталізм розглядається як «суспільс­тво достатку», «суспільство масового споживання», «суспільство за­гального благоденства» тощо. Саме таким зображує його і Гелбрейт. У книжці «Суспільство достатку» (1958) він робить висновок, що проблему виробництва завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу. Гелбрейт критично ставиться до чинної системи розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи суспільні по­слуги і збільшуючи добробут. Він пропонує вдосконалювати систе­му освіти й використовувати наявні ресурси для боротьби з голодом і бідністю.

і У «Новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв'язує з технічним прогресом. Технічний прогрес у нього є сутніс­тю, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і організація визначають економічну форму суспільства..]

Гелбрейт виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підпри­ємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Дрібне виробницт­во не відіграє значної ролі в сучасній економіці, її основу станов­лять великі корпорації, породжені передовою технікою. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт нази­ває «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства». «...Індустріальна система, — писав він, — це визначальна риса «нового індустріального суспільства»2.

^ Індустріальна система, за Гелбрейтом, у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки:

панування корпорацій у вирішальних сферах економіки; необхід­ність великих капіталовкладень; ускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання завдань, що постають перед виробництвом у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досліджень і необхідності на­лежних лабораторних випробувань; підвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і керуючих корпораціями; і, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра потребує планування.

' Gruchy A. Contemporari Economic Thought. — Clifton, 1972. — P. 8.

2 ГэлбрейтДж. Новое индустриальное общество. — М., 1969. — С. 45.

482

В «індустріальному суспільстві» зростає і роль держави, яка му­сить узяти на себе частину витрат для забезпечення технічного про­гресу і зменшення ризику підприємств від його запровадження. Тобто саме техніка визначає всю економічну структуру суспільства.

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприєм­ницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті pp. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу. Його основною метою була максимізація прибутку. Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом підприємця, а не йо­го компетентністю. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання.

На зміну «підприємницькій корпорації» приходить «зріла корпо­рація». Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми. «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». На чолі «зрілої корпорації» стоїть не окремий підприємець, а «техност-руктура», до якої переходить влада.

Що розуміє Гелбрейт під «техноструктурою»? Він визначає її, як «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це ке­руючий інтелект — мозок підприємства.Ще група людей (не тільки менеджерів), яка «охоплює всіх, хто володіє спеціальними знання­ми, талантом або досвідом групового прийняття рішень»'. Саме цю групу людей Гелбрейт пропонує назвати «техноструктурою».

Перехід у корпораціях влади до «техноструктури» змінює й мету діяльності корпорацій. Передовсім вона відображає не особистий ін­терес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією прибу­тку, а суспільною метою. На перший план «техноструктура» ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам. Ефективне функціонування корпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів. Отже, має місце узгодження інтересів суспі­льства, корпорацій і індивідів. Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від решти прибутку корпорації. Неправомірним є й визначення грошових доходів «техноструктури» як заробітної плати, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому.

Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Вели­ка корпорація з її складною технікою, значними капіталовкладення-

' ГэлбрейтДж. Назв. тв., с. 113.

483

ми не може ефективно функціонувати за умов ринкової' стихії. Ри­нок перестав бути надійним регулятором виробництва. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Планування має забезпечити здійснення передбачених фірмою, корпорацією резуль­татів і «замінити ціни й ринок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, котре встанов­лює, що буде виготовлятись і споживатись і за якими цінами»'. Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і кон­куренцію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпо­рацією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з монополією.