Реферат: Державний кредит та його роль у формуванні фінансових ресурсів

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші – позичальниками. Він надається на умовах строковості, платності та поворотності. Величину одержаних зов­нішніх позик і нарахованих процентів включають до дер­жавного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних кош­тів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формі. Вони бувають середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвер­тованій валюті.

Сучасна кредитна система України працює на комерційних засадах, і мобілізовані кошти в основному формують ресурси банків, частина яких може спрямовуватись на придбання дер­жавних цінних паперів.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які забезпечуються випуском цінних паперів у двох видах – облігацій та казначейських зобов'язань.

Цінні папери уряду України почали випускатись відповід­но до постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23 серпня 1994 року. А починаючи з 10 березня 1995 року вперше в історії України відбулись торги з розміщення облігацій дер­жавної внутрішньої позики (ОВДП).

Призначення державного кредиту полягає насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фі­нансових ресурсів. За дефіцитності державного бюджету до­датково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допо­могою державного кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це озна­чає, що такий кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може бути важливим чинником щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Однак надмірне збільшення обсягів використання дер­жавних облігацій (чи інших зобов'язань уряду, якими можуть бути, як у Росії наприклад, казначейські зобов'язання, що не продаються за гроші, а розміщуються серед кредиторів дер­жави в рахунок боргу) неоднозначне впливає на економічні процеси. По-перше, призводить до вилучення з ринку вало­вих заощаджень фізичних осіб та прибутків юридичних осіб і, як наслідок, – до скорочення джерел фінансування потреб інвестиційного циклу. Проблема ж відновлення інвестиційно­го процесу в Україні для подолання економічної кризи й подальшого економічного зростання залишається найактуаль­нішою.

По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи, яка і без цього розбалансована. Державні цінні папери стають основ­ним сегментом грошового ринку, який формує кругообіг значного обсягу високодохідного і частково спекулятивного капіталу, не залишаючи можливостей для спрямування його в менш прибут­кові, але вкрай необхідні для функціонування економіки України сфери.

Крім того, використання державних цінних паперів як ін­струменту грошового ринку за умов кризи економіки та фінансової системи має суперечливий вплив на бюджет. Адже вивільнення грошової маси юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності зобов'язань держави, що в свою чергу підвищує витрати бюджету і збільшує суму дефі­циту.

За правовим оформленням існують державні позики, що надаються на підставі угод та забезпечені цінними папера­ми. Угодами оформляються кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допо­могою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За ознакою власників цінних паперів позики поділяються на ті, що реалізуються тільки серед населення, юридичних осіб, та універсальні, які призначені для розміщення серед фізичних і юридичних осіб.

Залежно від форми виплати прибутків позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні і безпроцентні. Власники боргових зобов'язань процентної по­зики одержують твердий прибуток щорічно шляхом оплати купонів або один раз під час погашення позики шляхом на­рахування процентів до номіналу цінних паперів. За виграш­ними позиками увесь прибуток власники облігацій одержу­ють у формі виграшів під час погашення облігацій. Прибу­ток виплачується не за всіма облігаціями, а тільки за тими, які потрапили до тиражу виграшів. Безпрограшні випус­ки позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожну облігацію. Безпроцентні позики не пе­редбачають виплату прибутку власникам облігацій, але гаран­тують одержання відповідних товарно-матеріальних ціннос­тей.

За термінами погашення позики поділяють на коротко­строкові – термін погашення до одного року, середньострокові – до 5 років і довгострокові – понад 5 років. Хоча законо­давством України передбачена можливість функціонування усіх видів цінних паперів, на сучасному етапі розвитку фондового ринку України переважають короткострокові боргові зобов'я­зання.

Зростання обсягів поточного неінфляційного внутрішнього фінансування бюджетного дефіциту вимагає нових методів регулювання грошового ринку. Щодо фінансування бюджет­ного дефіциту, то це означає, що Міністерство фінансів має регулярно відслідковувати динаміку та структуру покриття дефіциту, ступінь їх бюджетної ефективності й своєчасно вносити корективи в обсяги емісії різних видів державних боргових зобов'язань.

За ознакою характеру використання цінних паперів бува­ють ринкові та неринкові позики. Облігації ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цін­них паперів на ринок, тобто їхні власники не можуть їх пере­продати.

Однією з особливостей державного кредиту є функціону­вання посередників, як правило, ощадних установ у перезара-хуванні частини внесків населення до державних позик. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи надають державі кредит за рахунок позичкових засобів. Наявність посередника між державою та населенням в особі ощадних установ і над­ання останніми позики державі за рахунок позичкових засо­бів без відома їхнього реального власника дозволяють ви­значити ці відношення в якості особливої форми державного кредиту.

Переведення частини внесків населення у державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється завдяки купівлі особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощад­них сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні та беззаставні. Заставні позики відоб­ражають матеріальну забезпеченість. Вони забезпечуються державним майном або конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їхня на­дійність визначається статусом держави у світовому співто­варистві.

Крім внутрішніх запозичень є й зовнішні. Уся сума заборгованості кредиторам за межами України е зовнішнім боргом. Він утворюється з таких напрямків:

– розміщення боргових цінних паперів;

– одержання позик у спеціалізованих фінансово-кредит­них інститутів;

– одержання позик у інших держав.

За період 1997–2002 років зовнішній борг України збіль­шився з 8839 млн. доларів США до 12573 млн. доларів США, тобто на 42,2%.

Наявність такого великого зовнішнього боргу створює тиск на курс національної валюти, не сприяє протидії інфляції, забезпеченню країни необхідними валютними резервами та досягненню вільної конвертованості гривні.

Особливість зовнішнього боргу України полягає в тому, що його динамічний ріст відбувався за умов, коли валовий внут­рішній продукт країни продовжував скорочуватись – у 2000 році на 3%, у 2001 - на 1,7%, за 2002 рік - майже на 3%. Водночас, за цей період на структурну перебудову економіки майже не надходили інвестиції. Не було також розроблено концепції одержання та використання боргових коштів та не було обґрунтовано їхнє цільове використання.

У структурі зовнішнього боргу борг міжнародним фінан­совим організаціям становить 46,5%, борг іноземним країнам, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду, – 36,5%, фідуціарні позики становлять 15,2%, заборгованість за облігаціями державної зовнішньої позики 2002 року – 10,6%.

Нинішнє становище економіки України вимагає залучення кредитних ресурсів у таких значних обсягах, які дійсно мо­жуть надати лише потужні міжнародні фінансові установи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжна­родний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку й інші.

Залучення та обслуговування іноземних кредитів, повер­нення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, здій­снюється спеціально визначеними урядом банками-агентами. Такі банки укладають договори на агентське обслуговування із державними органами, уповноваженими Кабінетом Мініст­рів України за погодженням із Міністерством фінансів.

Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності юридичних осіб-резидентів із погашенням на умо­вах валютної самоокупності чи із залученням коштів держав­ного бюджету.

Правила надання гарантій уряду на умовах валютної само­окупності передбачають укладення договорів застави або по­руки між підприємством-отримувачем і банком-агентом, крім випадку, коли майно такого підприємства не підлягає прива­тизації, або якщо залучення кредитів під гарантії Кабінету Міністрів здійснює Національний банк України, при цьому вартість предметів застави має покривати суму основного боргу та відсотків за користування іноземним кредитом, а також відшкодування витрат на його обслуговування і стра­хування.