Реферат: Державний кредит та його роль у формуванні фінансових ресурсів

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому разі вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, – кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом його повернення та сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідних обсягів кредиту.

За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продук­ту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком вип­равданою формою мобілізації коштів у розпорядження держа­ви. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовле­на тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за до­помогою грошової емісії.

Існування державного кредиту призводить до появи дер­жавного боргу. Сума його складається з усіх випущених і не­погашених боргових зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, держав­ним підприємствам.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Вели­чина боргу характеризує становище економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюд­жету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу – це взяті авансом у населення податки. Проте такий висновок не зовсім переконливий.

Сама система боргів держави зародилася ще у середні віки і нині значно поширилася. Відповідно сама проблема держав­ної заборгованості привертала увагу як науковців, так і пред­ставників урядових структур.

Отримуючи кредити, держава має змогу використовувати додаткові можливості для свого економічного й соціального розвитку, але в більшості наукових праць XVIII і XIX століть державний борг розглядався як явище негативне. Так, А. Сміт наголошував у своїх працях, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Його висновки ґрунтувалися на тому, що державне споживан­ня не є продуктивним і не створює нових цінностей, а тому залучені державою кошти є витратами для економіки

Досить категорично щодо державних запозичень вислов­лювався інший відомий вчений Мальтус. Він зазначав, що ве­ликий державний борг – це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його добробут. Цієї ж думки дотримувався ві­домий вчений Ж.-Б. Сей, який порівнював державний борг із новою зброєю, страшнішою за порох, зброєю, якою держава повинна користуватися лише в крайньому разі.

Ці висловлювання вчених мали значний вплив на діяль­ність урядів багатьох європейських країн у питаннях щодо визначення обсягів державних запозичень і "їхнього викорис­тання. Водночас досвід розвитку світової економіки підтвер­див, що розміри державних запозичень не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожіння. Проте були непо­одинокі випадки, коли державні запозичення сприяли еконо­мічному розвиткові держав. Це змусило переглянути теоретич­ні постулати щодо державного кредиту. З'явилися наукові дослідження, в яких державний кредит визначався як важли­вий інститут нової епохи людського розвитку.

Звичайно, крайні позиції щодо державного кредиту, тобто повне його несприйняття або необґрунтоване схвалення, не можуть бути прийнятними. Щодо цього конче необхідними є глибокий аналіз і детальні дослідження. Батьківщиною дер­жавного кредиту вважається Англія. Розквіт економіки Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, якого почали наслідувати усі держави світу.

Насамперед наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального фінансового становища держави. Державний борг – це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Якщо нестачу коштів у бюджеті держава покриває за рахунок отри­маних позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фінансового становища, при якому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в кінце­вому підсумку – розраховуватися за боргами за рахунок збіль­шення податків.

Нинішні західні вчені переконані, що покриття дефіциту за рахунок державних запозичень не є виправданим. Водночас більшість дотримується думки, що розмір державного боргу не можна обмежувати, тому що на відміну від приватних госпо­дарств і корпорацій, які можуть збанкрутувати, уряд не може стати банкрутом. Одностайною є думка, що в кожній державі розмір державного боргу необхідно пов'язувати з обсягами ВВП, створеного економікою.

На сьогодні майже кожна держава має певний розмір за­боргованості. Різниця лише в тому, що поряд із збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасно­го повернення.

Країни, що розвиваються, вирізняються стрімкими темпа­ми зростання заборгованості. Так, їхня заборгованість із 1970 р. до середини 1990-х років зросла майже в 20 разів. За даними експертів Організації економічного співробітництва та розвитку, відбувається зростання зовнішньої заборгованості у світі. На початок 1996 р. найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд. дол.) і Китай (111 млрд. дол.). Значні розміри зовнішнього державного боргу мають також Бразилія, Росія, Індонезія, Іран, Угорщина.

Однією з головних характеристик становища боргової за­лежності країни є співвідношення суми зовнішнього держав­ного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та роз­витку критичним рівнем цього показника вважає 80 – 100%. За даними МВФ, у 1995 році сумарний борг щодо ВВП стано­вив у США – 69%, у Німеччині – 56%, у Франції – 51,9%, у Великобританії – 46,6%, у Японії – 87%, в Італії – 126,7%.

Все сказане вище дає підстави дійти висновку, що пробле­ма полягає насамперед не в розмірах державних запозичень, а в їхньому використанні. На нашу думку, заслуговують на увагу наукові висновки про те, що розмір річних державних запозичень завжди повинен дорівнювати обсягові капітальних вкладень в економіку. Залучення додаткових коштів зі світо­вого ринку позикових капіталів має стимулювати економічне зростання держави. Часто кошти, що виділяються міжнарод­ними кредитними інститутами, видаються під певні умови. Виконання цих умов може призвести до формування незахищеного внутрішнього ринку, зростання соціального напру­ження та інших негативних явищ. Тому в подібних випадках пріоритетними повинні бути економічні інтереси держави. У більшості країн світу величина державного боргу регулюєть­ся законодавче.

Внутрішній державний кредит може мати товарну і гро­шову форму. Товарну форму використовують при розлад­нанні грошової системи. В цей період державний кредит виступає, як правило, в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду, грошові лотереї.

Найпоширенішою формою державного кредиту є пози­ки. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держа­ви. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як пра­вило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості об­лігацій, виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним уря­дом і місцевими органами і розповсюджуватись тільки се­ред населення або тільки серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні, безпрограшні.

За виграшними позиками власники облігацій одержують твердий доход у формі процента від номінальної вартості облігації. При виграшних позиках весь доход власники об­лігацій одержують у формі виграшу. Доход виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації. Безпро­центні займи не передбачають виплату доходу, але гаранту­ють одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону. За строками погашення позики поділяють на коротко - (до 5 років) і довгострокові (понад З років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно прода­ються і купуються банківськими установами. Державні по­зики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов'язан­нями.

Другою формою державного кредиту є передавання ощад­ними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних уста­новах держави, для покриття своїх витрат. Таке передаван­ня може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Дер­жава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.



  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3