Реферат: Фінансова та грошово-кредитна політика і соціальна сфера

Постійне зниження обсягів виробництва, про що свідчить значне падіння ВВП в обох країнах, має наслідком подальше скорочення податкової бази, що, у свою чергу, означало зменшення бюджетних доходів і видатків. До того ж, з року в рік доходна частина бюджетів України та Росії недовиконувалась десь на 20 відсотків. Оскільки підприємницькі структури мають певні можливості щодо уникнення оподаткування, у держави з’являється спокуса збільшити податкові надходження за рахунок фізичних осіб.

Найвища нині діюча ставка оподаткування доходів фізичних осіб становить у Росії 30%, в Україні – 40%. Наміри щодо введення єдиної ставки 13% у Росії та ставок 10% і 20% в Україні свідчать про фактичне визнання урядами обох держав існуючого рівня оподаткування доходів населення як надто великого.

Потрібно відзначити негативний вплив на добробут людей з боку так званих непрямих податків (ПДВ та акцизів), значну частину яких безпосередньо доводиться сплачувати саме населенню, як кінцевому споживачу багатьох видів продукції. Фактично населення змушено платити одночасно декілька податків. А це означає, що загальний рівень оподаткування доходів фізичних осіб є значно вищим за передбачений.

Незабезпечення в Україні та Росії пристойних зарплат, пенсій, інших соціальних виплат та наявність значної заборгованості по них пояснюється не тільки поганим економічним станом, високим рівнем оподаткування доходів фізичних осіб чи недостатніми можливостями бюджетів. Іншим чинником тут є грошово-кредитна політика з її обмеженнями по грошовій масі з метою стримування інфляції.

Антиінфляційна політика являє собою комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. У відповідь на взаємодію факторів інфляції попиту та інфляції витрат сформувались дві основні лінії антиінфляційної політики – дефляційна політика (або регулювання попиту) і політика доходів. Дефляційна політика - це методи обмеження платоспроможного попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зменшення державних витрат, підвищення процентних ставок за кредити, посилення податкового тиску, обмеження грошової маси і т.і. Політика доходів передбачає паралельний контроль. При цьому контролюються зарплата і ціни шляхом їх повного заморожування або встановлення для них меж зростання.

Варіанти антиінфляційної політики вибирались, залежно від пріоритетів. Досвід здійснення дефляційної політики показав, що вона призводить до стримування економічного зростання. Проведення політики доходів характеризується обмеженістю результатів. Коли ж ставилось за мету приборкати інфляцію за будь-яку ціну, паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики.

Отже, грошово-кредитна політика, як один із чинників обмеження платоспроможного попиту взагалі, відповідно є чинником скорочення споживчого попиту населення. Тому проведення грошово-кредитної політики слід розглядати не тільки в аспекті погіршення якості життя населення через скорочення рівня споживання, а й в аспекті значного падіння обсягів виробництва в Україні та Росії. Адже загальновідомо, що в розвинутих країнах підтримується високий рівень споживання населення, що дає змогу для підтримання високих обсягів виробництва товарів та надання послуг.

Затримка соціальних виплат, що є однією з форм примусового безвідсоткового кредитування економіки і держави за рахунок населення, означає для останнього знецінення цих коштів через інфляцію.

Значний досвід проведення монетарної політики в інших країнах показує, що за відсутності економічного зростання курс на забезпечення якомога нижчого рівня інфляції призводить до підвищення рівня безробіття. Визнаючи це, Центробанк Росії виявив намір вже у 1999 р. розв’язувати задачі зниження інфляції та інфляційних очікувань без підвищення відкритого і прихованого безробіття. Статистичні дані щодо кількості безробітних та рівня безробіття наведені у таблиці 3.1.1 [6, 75].

Таблиця 3.1.1

Дані щодо кількості безробітних та рівня безробіття у РФ та Україні (на кінець року)

Показники	1997 р.	1998 р.	1999 р.
РФ
Кількість безробітних, млн	7,8	8,3	9,1
Рівень безробіття, %	10,8	11,5	12,4
Україна
Кількість громадян, зареєстрованих як безробітні, млн	1,03	1,59	2,06
Рівень безробіття, %	2,33	3,69	4,30

Як видно з таблиці 3.1.1, безробіття в обох країнах зростає. У Росії кількість безробітних і рівень безробіття визначено за методикою МОП, яка передбачає врахування і так званого прихованого безробіття. Українські дані цього не враховують.

У Російській Федерації Інститутом економіки РАН проводились дослідження проблем соціального спрямування розвитку грошово-кредитної системи країни [59]. На думку авторів досліджень, фундаментальні протиріччя, які виникли в динаміці становлення грошової системи Росії, мають міцне коріння і набули в період прискореної трансформації російської економіки чітку антисоціальну спрямованість. Ті ж самі суперечності, про які йдеться нижче, є характерними і для України.

1. В період радикальних економічних перетворень нагальність реформування грошової системи, адаптованої до економіки товарного дефіциту, вступила в протиріччя з не менш високим ступенем інерційності самої грошової системи і залежністю останньої від трансформаційних змін відтворювального процесу в цілому. На практиці це протиріччя виявилось у тенденції відторгнення "революційних" перетворень еволюційною по суті природою розвитку грошової системи. У здійсненні реформування грошової системи не можна було не враховувати започаткований еволюційний характер розвитку її опорних структур: інституційної основи, куди входять система кредитних інститутів і схеми регламентації їх діяльності; організаційно-правового забезпечення потреб грошового обігу країни в необхідній кількості грошей і стабільності національної валюти при виконанні різних функцій останньої; системи кредитних і платіжно-розрахункових відносин на внутрішньому і зовнішньому ринках. Через інерційність перехід грошової системи з одного стану в інший не міг бути здійснений без суттєвих втрат коштів населенням. Крім того, еволюційний характер розвитку грошової системи з самого початку обумовив протидію її мікроструктур реформаторським акціям "шокової терапії", різкому та практично насильницькому переведенню існуючих грошових відносин в режим дефіциту грошей. Одним з виявів такої протидії стала хронічна недовіра масового споживача до держави як головного гаранта стабільності національної валюти та до інститутів грошової системи. Спричинивши знецінення заощаджень громадян і юридичних осіб, різке знецінення рубля з початку 1992 р. при одночасній різкій руйнації діючої на той час інституційної основи грошової системи та при здебільшого стихійному характері виникнення нових кредитних інститутів призвело до повної дезорганізації грошових відносин.

2. Основна соціальна домінанта стабільності грошової системи - в об’єктивному спиранні останньої на масового споживача. Проте визначальним фактором у формуванні нової грошової системи на всіх її рівнях була тенденція прискореної концентрації капіталу у вузькому колі економічних суб’єктів. Різні стартові умови і ступені адаптаційної здатності фізичних та юридичних осіб при переважанні стихійності мали пріоритетне значення в розподільчому процесі. В результаті відбулась переконцентрація капіталу на користь комерційних структур та інших економічних суб’єктів, що з самого початку знаходились у найкращих умовах стосовно доступу до фінансових ресурсів. Тому цілком закономірними є соціальні конфлікти, загострення відносин між групами і прошарками населення та комерційними групами, відособлення регіонів та їх конфлікти з центром, що виявились у наявності різних умов при здійсненні економічних реформ.

3. Комерціалізація процесу приватизації перекреслила його вихідну цільову орієнтацію на включення масового прошарку населення до відносно більш високопродуктивної системи діяльності в умовах ринкових відносин. Загострення кризових явищ у платіжно-розрахунковій, інвестиційній, банківській та інших сферах стали закономірним фоном здійснення курсу прискореної приватизації і чітко "вписуються" в механізм переділу власності в інтересах певних найбільш активних чи адаптованих груп або окремих економічних суб’єктів.

4. Процес досягнення фінансової стабілізації навіть в обмеженому його розумінні (як стримування інфляції), безумовно, органічно пов’язаний з відновлювальним циклом соціально-економічного розвитку країни. Однак процес досягнення грошової стабілізації не можна відділяти від всієї сукупності елементів економічного зростання та інтерпретувати як головну умову останнього. Дане трактування не тільки виявляє нерозуміння суттєвої сторони цього процесу, а й навмисне відсуває здійснення конкретних заходів щодо стабілізації економіки та підвищення рівня життя до моменту досягнення критичного стану соціально-економічного розвитку. Розуміння процесу грошової стабілізації як передумови економічного зростання вивело за межі поточних заходів і навіть стратегії головні положення економічного зростання – підвищення рівня добробуту населення і забезпечення структурних перетворень економіки. При цьому поза межами діяльності виконавчої і законодавчої влади залишилось включення справді ринкових механізмів з чіткою правовою базою у сфери діяльності всієї маси діючих економічних суб’єктів. Замість необхідного при переході до ринкових відносин розширення масштабності грошової системи по всіх її елементах за рахунок подальшого включення в сферу грошових відносин бюджетів домашніх господарств відбувалось звуження участі останніх у цій сфері. Між іншим, саме стан особистих бюджетів основної частини громадян (з умовним включенням сюди 60% населення) відображає і визначає реальну економічну основу реформування у напрямі створення соціально орієнтованої ринкової економіки.

5. Стримування інфляції шляхом обмеження доходів і платоспроможного попиту масових груп населення спричинило зниження якості життя цього контингенту населення до критичного рівня. Відповідно, різко зріс ступінь негативного впливу цих процесів на соціально-економічну ситуацію.

Про невідповідність грошово-кредитної політики соціальним потребам населення свідчить також рівень кредитування банківською системою фізичних осіб. Ці дані, згідно з інформацією бюлетенів НБУ та ЦБ РФ [6, 7], наведені у таблиці 3.1.2.

Таблиця 3.1.2

Питома вага кредитів, що надаються банками фізичним особам в РФ та Україні

Дата	Од. виміру	Весь залишок заборгованості по кредитах	У тому числі по кредитах для фізичних осіб	Питома вага кредитів для фізичних осіб, %
РФ
На 01.01.1999 р.	млн руб.	421567	20078	4,8
На 01.07.1999 р.	млн руб.	473721	22344	4,7
На 01.01.2000 р.	млн руб.	596812	27630	4,6
Україна
На 01.01.1999 р.	млн грн	8855	510	5,8
На 01.07.1999 р.	млн грн	9618	615	6,4
На 01.01.2000 р.	млн грн	11783	682	5,8