Реферат: Значення і напрямки підвищення фінансових результатів виробничої діяльності
У фiнансовiй полiтицi пiдприємства важливе мiсце займає розподiл i використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування iнвестицiйних потреб i задоволення економiчних iнтересiв власникiв.
Iз загального прибутку сплачується податок згiдно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку пiдприємств.
Прибуток, що залишився пiсля оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження пiдприємства та використовується згiдно з його статутом i рiшеннями власникiв.
Вiдповiдно до принципових напрямкiв використання цей прибуток можна роздiлити на двi частини:
1/ прибуток, який спрямовується за межi пiдприємства у виглядi виплат
власникам корпоративних прав, персоналу пiдприємства за результатами роботи, на соцiальну пiдтримку тощо;
2/ прибуток, що залишається на пiдприємствi i є фiнансовим джерелом
його розвитку.
Останнiй спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондiв. Резервний фонд є фiнансовим компенсатором можливих вiдхилень
вiд нормального обороту коштiв або джерелом, покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських, орендних пiдприємств, кооперативiв.
Цю загальну схему розподiлу прибутку можна конкретизувати стосовно пiдприємств iз рiзними органiзацiйно-правовими формами. Це стосується насамперед акцiонерних товариств. Як вiдомо, власники акцiй одержують частину корпоративного прибутку у виглядi дивiдендiв /доходiв iнвесторiв на вкладений капiтал/. Щодо акцiонерного пiдприємства дивiденди можна розглядати як плату за залучений вiд продажу акцiй капiтал.
Розподiл прибутку на виплату дивiдендiв та iнвестування фінансовою проблемою, яка iстотно впливає на фiнансову стабiльнiсть i перспективи розвитку пiдприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату
дивiдендiв i високий рiвень таких, збiльшують попит на акцiї та підвищують їхнiй ринковий курс. Водночас, обмежується власне джерело фiнансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку пiдприємства.
Зрозумiло,що низький рiвень дивiдендiв призводить до протилежних наслiдкiв. З урахуванням цих обставин акцiонерне товариство мусить вибирати таку дивiдендну полiтику, яка б вiдповiдала конкретним умовам
його дiяльностi.
Основними варiантами дивiдендної полiтики можуть бути:
1/ виплата постiйного рiвня дивiдендiв протягом кiлькох рокiв;
2/ виплата дивiдендiв зi щорiчним певним зростанням;
3/ спрямування на дивiденди встановленої частки чистого прибутку;
4/ виплата дивiдендiв iз залишку прибутку пiсля фiнансування iнвестицiйних потреб;
5/ виплата дивiдендiв не грошима, а додатковим випуском акцiй.
Кожен з цих варiантiв має свої переваги й недолiки i застосовуються, як правило, не постiйно, а в межах перспективного перiоду з урахуванням економiчної кон’юнктури та фiнансового стану пiдприємства.
Розподiляючи прибуток пiдприємства, величину дивiденду у вiдсотках (d ) визначається за формулою:
d = /Пд : Кст / * 100, (13)
де Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв;
Кст - статутний капiтал ( фонд) пiдприємства.
Абсолютна сума дивiдендiв у розрахунку на одну акцiю (Д/) вiдповiдно
становитиме:
Д = Пд. : Nа, де (14)
Nа- кiльксть акцiй, що формують величину статутного капiталу.
Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв, визначається вiдповiдно до вибраного варiанта дивiдендної полiтики.
Ефективнiсть виробництва, яка визначає рівень фінансово-економічних результатів і має полiгамнiсть визначення i застосування для аналiтичних оцiнок та управлiнських рiшень. З огляду на це важливим є відокремлювання за окремими ознаками вiдповiдних видiв ефективностi, кожен з яких має певне практичне значення для системи господарювання.
Соцiальна ефективнiсть полягає у скороченнi тривалостi робочого тижня, збiльшеннi кiлькостi нових робочих мiсць i рівнозайнятості людей, полiпшення умов працi та прибутку, стану довкiлля, безпеки життя, тощо. Соцiальнi наслiдки виробництва можуть бути не лише позитивними а й негативними ( безробiття, посилення iнфляцiї ...).
Локальна ( комерцiйна ) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської та iншої дiяльностi пiдприємства, у наслідок якого воно має певний зиск ( дохiд, прибуток ).
Коли ж виробництво продукцiї на даному пiдприємствi потребує додаткових витрат ресурсiв, але її споживання на iншому пiдприємствi зв’язане з меншими експлуатацiйними витратами або iншими позитивними
наслiдками дiяльностi, то кажуть про народно-господарську ефективнiсть, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання вiдповiдних виробiв.
Абсолютна ефективнiсть характеризує загальну або питому ефективність, ефективнiсть дiяльностi пiдприємства за певний промiжок часу.
Порiвняльна ефективнiсть вiдображає наслiдки порiвняння можливих варiантiв господарювання i вибору лiпшого з них; рiвень порівняльної ефективностi вiдображає економiчнi та соцiальнi переваги вибраного варiанта, здійснення господарських рiшень проти iнших можливих варiантiв.
Первинна ефективнiсть - це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслiдок здiйснення виробничо-господарської діяльності пiдприємства, запровадження прибуткових, технiчних, органiзацiйних або економiчних заходiв.
Первинна ефективнiсть майже завжди примножується задяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходiв не лише на даному, а й на iнших пiдприємствах, в iнших сферах дiяльностi. Тодi говорять про так звану мультиплiкацiйну ефективнiсть, яка виявляється здебiльшого в кiлькох специфiчних формах - дифузiйному i резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровiдних можливостях та акселерацiї.
Дифузiйний ефект реалiзується тодi, коли перше господарсько-управлiнське рiшення, нововведення технiчного, органiзацiйного, економічного та соцiального характеру поширюється на iншi галузi, внаслiдок чого вiдбувається його мультиплiкацiя.
Резонансний ефект має мiсце тодi, коли якесь нововведення в новiй галузi активiзує i стимулює розвиток iнших явищ у виробничiй сферi.
Межi мiж окремими формами мультиплiкацiйної ефективностi є досить умовними, рухливими та вiдносними. Дiалектичний взаємозв’язок цих форм полягає в тiм, що всi вони разом формують загальний інтегральний ефект вiд практичної реалiзацiї того чи iншого управлiнського рiшення.
Синергiчна ефективнiсть виражає такий комбiнований вплив сукупностi
тих чи iнших iнновацiй на фiнансово-економiчний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво кожно iнновацiї зокрема, тобто коли кожна iнновацiя посилює вплив усiх iнших.
Процес вимiрювання очiкуваного чи досягнутого рiвня ефективності дiяльностi пiдприємства методологiчно пов’язаний передусiм iз визначенням належного критерiю i формування вiдповiдної системи показникiв.
Критерiй - це головна вiдмiтна ознака й визначальна мiра вірогідності, пiзнання сутi ефективностi виробництва, вiдповiдно до якого здiйснюється
кiлькiсна оцiнка, рiвна цiй ефективностi. Правильно формувальний критерiй має якнайповнiше характеризувати суть ефективностi, як економічний критерiй i бути єдиним для всiх ланок суспiльного виробництва чи господарської дiяльностi.
Суть проблеми пiдвищення фінансово-економічних результатів виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсiв - трудових, матерiальних i фінансових - досягти максимально можливого збiльшення виробництва. Виходячи з цього, єдиним мiкроекономiчним критерiєм ефективностi виробництва стає зростання продуктивностi суспiльної працiї. Кiлькiсна визначенiсть i змiст критерiю вiдображається в конкретних показниках ефективностi виробничо-господарської та iншої дiяльностi суб’єктiв господарювання.
Система показникiв ефективностi виробництва, що її побудовано на пiдставi зазначених принципiв має включати кiлька груп:
1/ узагальнюючi показники ефективностi виробництва;
2/ показники ефективностi використання працi;
3/ показники ефективностi використання виробничих фондiв;
4/ показники ефективностi використання фiнансових коштiв.
Кожна з цих груп включає певну кiлькiсть конкретних абсолютних чи вiдносних показникiв, що вказують на ефективнiсть використання окремих видiв ресурсiв.
Для всебiчної оцiнки рiвня i динамiки абсолютної економiї ефективності виробництва, результатiв виробничо-господарської та комерцiйної діяльності пiдприємства поряд iз наведеними основними, варто використовувати також i специфiчнi показники, що вiдбивають ступiнь використання кадрового потенцiалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видiв матерiальних ресурсiв тощо.
Конкретнi види ефективностi можуть відокремлюватися не лише за рiзноманiтнiстю результатiв дiяльностi, а й залежно вiд того, якi ресурси беруться для розрахункiв. Застосовуванi ресурси - це сукупнiсть живої та уречевленої працi, а споживанi - це поточнi витрати на виробництво продукцiї. У зв’язку з цим у практицi господарювання варто відокремлювати ефективнiсть застосовуваних i спожитих ресурсiв, як специфiчнi форми прояву загальної ефективностi виробництва. У даному разi йдеться про ресурснi та витратнi пiдходи до визначення ефективностi iз застосуванням вiдповiдних типiв показникiв. Узагальнюючий показник ефективностi застосовуваних ресурсiв підприємства можна розрахувати, користуючись формулою:
Езр= Vчп (Чп + (Фос + Фоб ) knвп ) (15) , де