Реферат: Обгрунтування підприємницької ідеї

Рис. Алгоритм ефективних дій у розгортанні виробничої і комер­ційної діяльності

Рівень випуску, який треба визначити, може бути знайдений шляхом зіставлення граничних витрат і граничного доходу. Треба зважати на обмеження, що пов'язані з попитом — фірма керується ринковою ціною. Ще одним обмеженням, яке впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку, є попит на продукцію фірми. Рин­кова структура накладає на фірму специфічне обмеження: оскільки всі фірми в галузі мають невеликі розміри і випускають однорідну продукцію, кожна з них керується ринковою ціною.

Прибуток збільшується до тієї точки, де зростаючі граничні витрати починають перевищувати граничний доход. Після цієї точки прибуток почи­нав зменшуватися. Очевидно, максимальний рівень прибутку досягається при щоденному випуску 19 одиниць продукції і становить 2000 гр. од. на добу. Таким чином, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва .до тієї межі, поки граничний доход переви­щує граничні витрати і терміново зупинити випуск при перевищенні ви­трат над доходом. У наведеному прикладі фірма спроможна одержати при­буток при ціні виробу 500 гр. од. Але ринкові умови не завжди бувають настільки сприятливі. Уявімо собі, що ціни впали до 300 гр. од. Спад рин­кової ціни тотожний зсуву донизу кривої попиту на продукцію, якщо попит на неї еластичний. Але фірма вимушена враховувати ринкову ціну, бо не може на неї вплинути. Фірмі потрібно реагувати на зміну ситуації тільки коректуванням обсягу продукції. Очевидно, не існує такого рівня випуску продукції, при якому фірма може одержувати прибуток при ціні виробу 300 гр. од. Якщо фірма не в змозі одержати прибуток, їй треба зосередити свої зусилля на мінімізації збитків. Якщо ринкова ціна одиниці продукції дорівнює 300 гр. од., то мінімум збитків спостерігається при випуску 14 оди­ниць продукції на добу.

Максамізація прибутку фірми-монополіста. Для визначений максимального прибутку можна використати комбінацію "ціна — кількість".

Фірма-монополіст максимізує прибуток, якщо виготовляє таку кількість продукції, при якій граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Об­сяг продукції, що дає максимум прибутку, знаходиться в точці, де крива граничних видатків з позитивним нахилом перетинає криву граничного доходу.

Прибуток, який припадає на одиницю випуску при цьому обсязі, дорів­нює вертикальному розриву між кривою попиту (вказує на ціну, за якою продається продукція) і кривою середніх сукупних витрат. Прибуток до­рівнює добутку прибутку на одиницю продукції на обсяг продукції.

12.6.Стратегія і тактика зовнішньоекономічної діяльності фірми.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) фірми — одна зі сфер її підприєм­ницької діяльності, пов'язана з виходом на зовнішні ринки та функціону­ванням на них, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій, створенням та функціонуванням спільних підприємств, міжнародним мар­кетингом, аналізом національної економічної політики.

Стратегія ЗЕД передбачає обгрунтування довгострокових цілей фірми в ракурсі її зовнішньоекономічних інтересів.

Вихідною умовою стратегії ЗЕД є її узгодження зі стратегічною ме­тою фірми — максимізація прибутків, збільшення частки ринку, виживан­ня; а також зв'язок зі стратегією конкурентних переваг: низьких витрат, диференціації або диверсифікації.

Стратегія ЗЕД для різних фірм може відрізнятися за способом її реалізації:

— розміщення капіталу в країнах з відносно низькими податковими квотами;

— участь у міжнародному концерні, підприємства якого розташовані в різних країнах;

— використання лізингу в фінансуванні різних зовнішньоекономічних операцій тощо.

Успіх у досягненні дострокових цілей ЗЕД залежатиме від повноти та досконалості врахування менеджментом фірми всіх можливих чинників ЗЕД. Це ті, що відносяться до зовнішніх — національної зовнішньоеконо­мічної політики, факторів міжнародних ринків та ринків інших країн; а також внутрішніх, зокрема інформаційного забезпечення ЗЕД, обізнаності та поінформованості менеджменту фірми щодо проблем міжнародного мар­кетингу та міжнародної торгівлі.

Поле національної зовнішньоекономічної політики є досить широким — це не тільки валютна, податкова, торгова політика держави, але й відповідні економічні параметри (валютний курс, мито, акцизи, експортні та Імпортні тарифи, платіжний та торговий баланси, а також різноманітні організацій­но-адміністративні, протекціоністські заходи держави, митні процедури, тех­нічні перешкоди торгівлі, ліцензійні обмеження тощо).

Для оцінки варіантів виходу фірми на ринок інших країн мають зна­чення не тільки ємність ринку даної країни, але і транспортна інфраструк­тура, наявність сировини та матеріалів, кваліфікованої дешевої робочої сили, потенційна величина трансакційних витрат, юридична захищеність транс­акцій, доцільність інвестиційних рішень.

Орієнтація менеджменту фірм у проблемах міжнародного маркетингу має означати вміння відповідати на такі запитання:

— чому фірми даної країни не змогли і не можуть задовольнити попит на певні види продукції (послуг);

— чому фірми інших країн не мають можливості захопити значну частку ринку даної країни або весь ринок;

— чому фірми даної країни не створили систему взаємодії з іноземни­ми фірмами у виробництві даного товару (не створили спільне підприєм­ство або не стали постачальником своєї продукції транснаціональним кор­пораціям)?

Інформаційне забезпечення ЗЕД передбачає наявність і реальність меха­нізму реалізації нормативних та законодавчих обмежень, зокрема Імпорт­них та експортних ліцензій і квот, санітарних норм, вимог до пакування, митних формальностей, об'єктів субсидій держави у виробництво та екс­порт товарів тощо.

Обізнаність менеджменту фірми в області ЗЕД стосується того, як зібрати по можливості повну Інформацію про фінансове становище парт­нера по ЗЕД, як застрахуватися від ризиків валютного ринку, як скласти зовнішньоторговий контракт, який метод платежів при переказі грошей з країни у країну вибрати, при цьому зважати на діючі міжнародні угоди України.

Зовнішньоторгові відносини здійснюються за допомогою контракту за наведеною нижче формою.

ПРЕАМБУЛА. Номер, місце, дата підписання контракту, діючі сторони.

ПРЕДМЕТ КОНТРАКТУ. Вид угоди (купівля-продаж, підряд, оренда, надання послуг), базові умови поставки; найменування, кількість, основні характеристики товару.

ЦІНА ТА СУМА КОНТРАКТУ. Сума грошей у валюті ціни або ва­люті платежу, яку покупець сплачує продавцю за товар на певних базис­них умовах поставок у певний пункт (валюта ціни — валюта, в якій визнача­ється ціна контракту; валюта платежу — валюта, в якій має бути сплачено зобов'язання покупця).

ТЕРМІН ПОСТАЧАННЯ ТОВАРУ. Узгоджені сторонами угоди дата або дати (якщо передбачено поставку декількох партій товарів).

ПЛАТІЖНІ УМОВИ. Узгоджені контрагентами умови, терміни, валю­та платежу, способи та порядок розрахунків.

ПАКУВАННЯ, МАРКІРУВАННЯ ВАНТАЖУ. Умови пакування, маркірування (пакування має забезпечувати цілість вантажу при перевезенні, маркірування необхідне для ідентифікації вантажу).

ЗАЯВА ПРЕТЕНЗІЙ, САНКЦІЙ. Порядок та терміни заяви пре­тензій покупця до продавця у зв'язку з порушенням умов контракту.

ФОРС-МАЖОР. Передбачувані контрактом обставини внаслідок невідворотних подій (стихійні лиха, пожежі та таке інше).

АРБІТРАЖ. Вказане в контракті розв'язання спірних питань між сторонами за допомогою арбітражного суду.

Основними формами розрахунків за комерційними операціями І-банківський переказ, інкасо, акредитив.

1

Розрахунки у формі банківського переказу здійснюються за схемою. наведеною на рис.

Рис. Процедури банківського переказу:

/ — кореспондента; 2 — експортер у встановлені терміни здійснює відвантаження товару і направляє покупцю комерційний рахунок, транспортні документи; 3 — імпортер, отримавши документи, вступає у володіння товаром, представляє у свій банк доручення на переказ, на підставі якого банк імпортера здійснює переказ валюти банку експортера, направляючи платіжне. доручення поштою (телеграфом, телексом), — 4; 5 — банк експортера отримавши платіжне доручення, зачисляє виручку експортеру.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за схемою, наведеною на рис.

Рис. Процедура інкасо:

/ — кореспондента; 2 — експортер у встановлений термін здійснює відван­таження товару, підготовлює документи та представляє їх своєму банку; за умови відповідності документів інкасовому дорученню банк експортера відсилає їх разом з дорученням банку імпортера — 3; банк імпортера представляє доку­менти імпортеру — 4; після отримання платежу від імпортера — 5, банк імпор­тера переказує виручку банку експортера поштою (телеграфом, телексом) — 6; отримавши переказ, банк-експортер зараховує виручку експортеру — 7.

Розрахунки у формі акредитива здійснюються за схемою, наведено на рис.