Реферат: Обгрунтування підприємницької ідеї

Результатом опитування повинен стати вибір певного варіанта спожив­чих властивостей.

Якщо варіант виробу пройшов етап аналізу можливостей виробниц­тва і збуту, починається етап науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи (НДДКР). Відділ досліджень і розробок створює один чи декілька варіантів фізичного відтворення вибраного варіанта виробу як носія всіх основних властивостей призначення і надійності, оптимальних витрат на забезпечення якості, проводить випробування в лабораторіях та експлуа­таційних умовах. Якщо виріб успішно пройшов функціональні випробу­вання і перевірку у споживачів, фірма-виробник випускає невелику партію виробів для випробування в ринкових умовах. На цьому етапі виріб ви­пробовують, щоб з'ясувати думку споживачів про особливості його екс­плуатації та розміри ринку. Випробовування виробу в ринкових умовах дають підстави для прийняття остаточного рішення про доцільність його випуску.

При виході на ринок тактика фірми полягає у відповідях на запитан­ня: коли, де, кому І як пропонувати новий виріб. Коли — визначити своєчасність. Де — в одному регіоні, в декількох регіонах, в загально­національному масштабі, в міжнародному масштабі. Кому — визначи­ти профілі першорядних за значенням сегментів ринку нового продук­ту. Як - для кожного нового ринку фірма повинна розробити окремий план маркетингу.

Кожному виробу, впровадженому у виробництво, властивий певний життєвий цикл зі своїми проблемами і можливостями, і апроксимується він кривою, на якій викреслено чотири етапи. Для етапу просування на ринок характерні повільне зростання збуту, мінімальні прибутки і високі витрати на маркетинг. На етапі росту фірма прагне удосконалити виріб, завоювати нові сегменти ринку і канали розподілу. Витрати на маркетинг також підтримуються на високому рівні. На етапі зрілості, в межах якого зростання збуту гальмується, а прибутки стабілізуються, витрати на марке­тинг скорочуються, а сам маркетинг, виріб і ринок його збуту модифікують­ся. На етапі спаду попиту збут виробів і прибутки скорочуються. На цьому етапі фірма приймає рішення про виключення виробу з номенклатури і необхідність його оновлення. Стратегія диференціації передбачає кропітку роботу фірми щодо забезпечення якості продукції, яка включає всі фактори, що впливають на вибір даного постачальника (фірми — виробни­ка продукції) споживачем. Це поширене трактування "якості" наближено характеризує "конкурентоспроможність".

Конкурентоспроможність у сфері виробництва продукції формується послідовно на всіх етапах і стадіях ділового циклу. В контексті ринку і потреб споживача конкурентоспроможність формується як сума зусиль виробника, спрямованих на забезпечення якості продукції на етапах передвиробничого маркетингу (І); на всіх стадіях виробництва продукції (II) і на етапі обслуговування продукції у споживача (III).

Блок І — передвиробничий маркетинг включає вивчення фірмою-виробником причин незадоволення продукцією споживача і розробку стра­тегії та тактики усунення цих причин.

Блок II — забезпечення якості продукції на стадії постачання: прийо­му, складування, вхідного контролю матеріальних ресурсів і устаткування; забезпечення якості на стадії виготовлення продукції за рахунок забезпе­чення якості засобів праці, предметів праці, самої праці при обробці, скла­данні, монтажі, налагоджуванні, контролі і випробуванні продукції; забезпе­чення якості на стадії реалізації продукції, її відправлення І транспорту­вання, а також за рахунок реклами, вибору каналів перерозподілу, персо­нального продажу продукції.

Блок III — забезпечення якості продукції на етапі її гарантійного обслуговування, спрямоване на зберігання і навіть підвищення конкурен­тоспроможності продукції під час монтажу, ремонту, обслуговування про­дукції у споживача.

Зупинимось на діях післяпродажного або передвиробничого маркетингу.

Маркетологи фірми з'ясовують фактори, за якими споживач незадоволений продукцією. ЦІ фактори можуть бути комплексними. При достатній кількості причин зниження конкурентоспроможності для вибору оптималь­ного впливу на якість доречним є метод Парето.

Суть методу в даному випадку полягає в тому, що маркетологами фірми визначаються параметри продукції, які не задовольняють спожива­ча. За цими параметрами визначають вагові коефіцієнти.

За значеннями цих вагових коефіцієнтів визначають причини, що ма­ють визначальний вплив на зниження конкурентоспроможності. Для цих причин, у свою чергу, визначають фактори, що зробили попередні причини можливими, знаходять їх коефіцієнти вагомості й знову будують діаграму Парето. Потім знову визначають першорядні причини і так доти, поки не визначиться весь спектр причин зниження якості та перспективних рішень щодо їх усунення.

12.3.Стратегія і тактика ціноутворення

У ринковій економіці ціни поряд з Інформаційною функцією та стиму­люванням економічного способу виробництва І раціональної поведінки спо­живача ще й забезпечують перерозподіл доходів між учасниками бізнесу. І названа роль ціни тим досконаліша, чим менше вона відчуває тиск з боку інфляції та монополізму, конкурентного середовища, стратегічної орі­єнтації виробника продукції, факторів оточуючого середовища — спожи­вачів, регламентації державою, каналів розповсюдження.

Розглянемо модель цінової стратегії фірми — недосконалого конку­рента. Саме ринок недосконалої конкуренції може вважатися домінуючим для виробничого підприємництва. Стратегія ціноутворення для виробничого бізнесу на ринку недосконалої (монополістичної або олігополістичної) конкуренції буде зумовлена зв'язком зі всіма названими чин­никами і, в першу чергу, визначатиметься стратегічною метою бізнес-фірми, а по-друге — стратегією прибутків.

Різні цільові орієнтації фірми: збільшення частки ринку, максимізація прибутків, виживання провокують різні тенденції щодо отримання прибут­ків, а конкурентне середовище зумовлює різну стратегію конкурентних переваг фірми на ринку. Ціна продукції фірми-продавця є індикатором і, водночас, каталізатором всіх цих подій (обставин).

Збільшення частки ринку зацікавлює фірму в зростанні продажів про­дукції. При максимізації прибутків фірма керується всіма факторами знижен­ня витрат та зростання обсягів виробництва і продажів, оптимізацією доходів від Інвестицій або швидкого надходження готівкових коштів на фірму. При виборі стратегії виживання фірма прагнутиме забезпечити собі беззбиткове існування в умовах гострої конкуренції та зміни потреб споживачів.

Необхідність отримання прибутку скеровує дії бізнес-фірми у напрям­ку нарощування виробництва продукції до того обсягу, коли граничний дохід (MR) дорівнюватиме граничним витратам (МС), що приведе до встано­влення ціни, при якій, зважаючи на еластичність попиту за ціною, фірма може отримати максимальний прибуток. У такому разі фірма має вибрати відповідне до стратегічної мети і прибутків "поле" маркетингових дій: низькі витрати дозволяють знизити ціну, диференціація вимагатиме "обе­режних" цін, а зосередження має "ненадійну" ціну, бо певний сегмент фірми на ринку може в перспективі взагалі зникнути.

Принципово ціна на ринку недосконалої конкуренції потрапляє в "но­жиці" між платоспроможним попитом та беззбитковістю фірми, може бути діагностована як низька (середня) або висока ціна залежно від того, наскільки стратегічні уподобання фірми та вимоги конкурентного середовища не відхи­лять справжню ціну продажу від зрівноваженої величини.

У термінах середніх (АС), граничних (МС) витрат та граничного дохо­ду (МR) ціна продукції фірми — недосконалого конкурента (Р) форму­люється таким чином:

Р > АСmin ³ МС за умови МС = МR (3.3)

Зауважимо при цьому, що шукати найнижчі витрати на одиницю про­дукції (АСminІ) фірма повинна в площині найнижчих граничних витрат {МС).

Розглядаючи далі модель цінової стратегії, зауважимо, що при здійсненні цінової політики фірма не повинна нехтувати всіма зовніш­німи та внутрішніми сигналами щодо вибору варіантів цін та методів ціноутворення.

Ринкові реакції на різних етапах розвитку підприємництва були різни­ми, і це враховувалося ціновою політикою фірми, тому і були в свій час сформульовані п’ять концепцій маркетингу, що характеризують спрямо­ваність маркетингових зусиль фірми, порівнюють інтереси фірми, спожи­вачів та суспільства.

Концепція удосконалення виробництва стверджує, що споживачі бу­дуть сприймати продукцію, яка широко розповсюджена і доступна за ціною, а це значить, що керівництво і менеджери повинні зосередити зусилля на удосконаленні виробництва і підвищенні ефективності системи розподілу ресурсів і доходів.

Концепція удосконалення товару виходить з того, що споживачі ви­бирають продукцію найвищої якості, найкращі експлуатаційні властивості й характеристики, отож — зусилля фірми спрямовуються на удосконалення продукції.

Концепція інтенсифікації продажу — споживачі відмовляються ку­пувати продукцію в достатній кількості, якщо фірма не буде вживати за­ходів у сфері збуту і стимулювання покупців.

Концепція цільового маркетингу стверджує, що умовою досягнення цілей фірми є забезпечення потреб цільових ринків ефективнішими і продук­тивнішими, ніж у конкурентів, способами.

Концепція соціально-етичного маркетингу — збереження змісту попередньої концепції при одночасному збереженні добробуту споживача і суспільства в цілому.

Діяльність фірми та ЇЇ цінова політика має здійснюватися в рамках єдиної концепції.

Стратегія ціноутворення, що визначається попередньо прийнятими рі­шеннями щодо стратегічної мети фірми, стратегії конкурентних переваг та маркетингу для проведення конкретної цінової політики потребує визначення характеру попиту — аналізу цін та пропозиції конкурентів — застосуван­ня певних методів ціноутворення і лише тоді визначення кінцевої ціни.

Визначення попиту. Будь-яка ціна, яка встановлена фірмою, так чи інакше відіб'ється на попиті на продукцію. Залежність між ціною (Р) і попитом (О) може бути наведена графічно. Крива показує, яка кількість продукції буде продана на ринку протягом конкретного тер­міну за різними цінами, які можуть встановлюватись. У випадках з престиж­ними товарами крива попиту може мати позитивний нахил. Підвищення ціни в такому випадку може сприйматися як підвищення якості елітної продукції.

Більшість фірм так чи інакше прагнуть проводити заміри зміни попи­ту. Наприклад, попит зростає зі зниженням ціни з однієї величини до другої, яка менше першої на 80%. але при досягненні певного мінімуму ціни попит починає спадати, бо споживачі не довіряють дуже низькій ціні. На попит можуть вплинути і нецінові фактори, зокрема, рек­лама.

Аналіз цін і товарів конкурентів Максимальна ціна визначається попитом, мінімальна — витратами. На встановлення фірмою середнього діапазону цін впливають ціни конкурентів і їхні ринкові реакції. Фірмі необхідно знати ціни і якість товарів своїх конкурентів.

Якщо продукція аналогічна продукції конкурента, то призначають ціну, яка наближається до ціни конкурента. Запросити більше, ніж конкурент, фірма зможе тоді, коли товар буде вищої якості.

Цінова політика фірми. Споживач по-різному реагує на товар на різних етапах його перебування на ринку: зростанням попиту на першому етапі — впровадження на ринок, зрілістю і насиченістю попиту на наступних етапах і падінням попиту на останньому періоді перебування товару на ринку.

Ця концепція життєвого циклу товару вимагає від фірми проведення не одного, а декількох варіантів цінової політики.

Так, на етапі росту продажів фірмою може застосовуватися політика "зняття вершків", що розрахована на включення в ціну монопольного прибутку. Це можливо при продажу нової продукції, що захищена патен­том і забезпечує фірмі швидку окупність інвестицій.

На цьому ж етапі фірма може застосовувати політику низьких цін, або "прориву", коли за рахунок стимулювання продажу фірма витискає конку­рента та застосовує високі ціни продажів. На практиці може використовува­тися комбінований варіант цінової політики, коли фірма, не збільшуючи ціну, збільшує обсяг продажів.

Перебуваючи на ринку стабільно, фірма може дотримуватися політики диференційованих цін, встановлюючи різний рівень цін для різних модифіка­цій продукції за всією номенклатурою товарів, на практиці встановлюючи певну шкалу можливих знижок та надбавок до цін, зважаючи при цьому на еластичність попиту. Саме еластичний попит має адекватно зреагувати на "стрибки" цін.

Оцінка збільшення попиту на товар при зниженні ціни передбачає такі розрахунки:

— визначення величини, на яку необхідно збільшити випуск товарів (∆Q) при плановому зниженні ціни (∆P), щоб прибуток фірми (Рr) не знизився при заданій собівартості одиниці продукції (С). Питома вага змінних витрат при даному обсязі виробництва — у.

(3.4)

Якщо, наприклад, собівартість продукції становить 100 гр. од., а змінні витрати у складі витрат — 70%, рентабельність продукції — 15%, то ціна відповідно дорівнює 115 гр. од., при цьому планове зниження ціни встанов­лено в розмірі 5 гр. од., тобто 4,5%, то збільшення обсягу продажів в результаті такого зниження ціни

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною (Е) можна визначити за фор­мулою

(3.5)

Е = 2,81 означає, що на зниження ціни на 1 % попит зреагує збільшенням на 2,81.

Фірмою можуть застосовуватися пільгові ціни на рівні навіть демпін­гових не тільки для стимулювання продажу, але для погіршення положення конкурента.

Дискримінаційні ціни використовують стосовно некомпетентних по­купців або надзвичайно зацікавлених у товарі та встановлюють на найви­щому рівні.

Для товарів з низькою еластичністю попиту можуть встановлюватися високі престижні ціни, зорієнтовані на покупця престижних товарів.

Політика цінового лідера передбачає стеження за фірмою-лідером у встановленні й зміні нею рівня цін.

Політику "цільових цін" застосовують для покриття витрат та отри­мання розрахункового прибутку на вкладений капітал великі машинобудівні фірми, що виготовляють масову продукцію. Вони діють в умовах мінімаль­ного ризику.

Методи ціноутворення. Всю цінову інформацію доцільно поділити на ту, що опублікована в періодичних виданнях, інформаційних агенціях та бюро, у прейскурантах, каталогах та проспектах біржових котировок, що отримана на основі запитів або розрахунків. До останніх відносяться ціни торгів аукціонів, посередницьких ринків, розрахункових цін, поточних цін, цільового прибутку, фактичних угод.

Ціни торгів встановлюються на відміну від цін аукціонів на прин­ципах конкуренції пропозицій від декількох продуцентів на отримання замов­лень на постачання товарів або підрядів на певні роботи за умовами тен­дера.

Ціна посередницьких ринків встановлюється на основі даних з кон'юнк­тури конкретних ринків великих виробників та посередників, що контролю­ють даний ринок.

Розрахункові ціни використовуються стосовно нових або модифікованих товарів або для пристосування ціни до певної мети фірми, або для складан­ня нерегулярних угод з нетрадиційною продукцією. При цьому можуть застосовуватися методи поточних цін, витрати плюс прибуток, цільового прибутку. Перший метод доречно використовувати при ціновій політиці слідкування за лідером, другий — на ненасичених ринках продукції з не-загостреною конкуренцією, а третій — для підтвердження цільових орієн­тацій фірми. Встановлення цін на основі рівня поточних — це метод збере­ження нормальної рівноваги в межах галузі за допомогою зрівноваженої ціни на продукцію фірм-конкурентів.

Ціни фактичних угод враховують всі фактори ринкової кон'юнктури, а також специфіку відносин між контрагентами з приводу товару за весь час дії угоди. Ця ціна коректується в залежності від динаміки цін, умов постачання, умов платежу, розбіжності техніко-економічних параметрів виробів, комплектності та обсягів постачання, розбіжності цін угод і про­позицій, цін угод і цін каталогів та прейскурантів.

Крива валових надходжень починається з нульової позначки і піднімається догори із збільшенням кількості проданих одиниць товару. Кру­тизна нахилу кривої валових надходжень залежить від ціни товару. В даному умовному прикладі ціна одиниці комплектувальних виробів 15 гр. од. Якщо фірма хоче одержати валовий прибуток 2 мли гр. од., їй треба продати мінімум 800 тис, одиниць за ціною 15 гр. од./шт. Цей метод ціноутворення потребує від фірми розгляду різних варіантів цін, їх впливу на обсяг.

Встановлення кінцевої ціни. Передусім фірма повинна розглянути ряд додаткових міркувань щодо: психології ціносприйняття, цінової політи­ки, впливу ціни на інших учасників ринкової діяльності, державної політи­ки ціноутворення тощо.

Психологія ціносприйняття, крім економічних, враховує психологічні фактори ціни:

— психологічно престижний товар;

— вираження ціни непарним числом.

Політика цін фірми повинна зважати, наприклад, на знижки з ціни. Вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності перевіряється че­рез їх реакцію на ціну продукції фірми:

— як поставляться до ціни дилери;

— як продавці послуг поставляться до такої ціни;

— як відреагують конкуренти;

— чи збільшуються ціни постачальників;

— чи буде втручатися держава.

Державна політика ціноутворення будується на підставі таких положень:

— дотримання вимог законодавства України щодо регулювання цін;

— заборони фіксованих цін і змови, крім нагляду за цінами з боку уряду;

цінової дискримінації, що допустима в тих випадках, коли виробник постачає різні за якістю товари, але йому доведеться довести якісні розбіж­ності; продавець не може пропонувати продукцію за цінами, нижчими за собівартість, з метою усунення конкуренції; фірми мають право підвищува­ти ціни до будь-якого рівня, за винятком періодів дії державного контролю за рівнем цін..

12.4.Стратегія видатків і цін на ресурси фірми-вироб­ника (стратегія витрат).

Найважливішим фактором, який визначає прагнення фірми постачати продукцію на ринок, є витрати виробництва. Виробництво будь-якого то­вару потребує витрат ресурсів, які в зв'язку із своєю відносною рідкісністю (винятковістю, пріоритетністю) мають певні ціни. Кількість товарів, які фірма пропонує на ринок, залежить від цін і ефективності використання ресурсів, необхідних для виробництва, і від ціни, за якою товар реалізується. Витрати в економіці безпосередньо пов'язані з відмовою від можли­вості виробництва альтернативних товарів та послуг.

Економічні видатки будь-якого ресурсу, який вибраний для виробництва продукції, дорівнюють його вартості або цінності при найкращому варіанті використання.

Економічні видатки — це грошовий вимір (вартість) суми ресурсів, які фірмі необхідно використати, або доходів, які фірма зобов'язана забезпечи­ти постачальникові ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від засто­сування в альтернативних виробництвах.

Грошові видатки, які фірма несе із своєї кишені на користь "аутсайде­рів" — постачальників послуг праці, сировини, палива, транспортних по­слуг, енергії — це зовнішні видатки.

Видатки на власний і самостійно використаний ресурс — це несплачені або внутрішні видатки, які дорівнюють грошовим виплатам, які б могли бути одержані за самостійно використаний ресурс при найкращому його застосуванні.

Вдамося до аналізу видатків у короткотерміновому періоді з точки зору впливу обсягів виробництва.

Емпірична крива видатків свідчить про те, що при под­воєнні виробництва видатки на одиницю продукції можуть бути зменшені на 20%. Це дозволяє нарощувати обсяги виробництва і зменшувати ви­робничі видатки. Саме так можна досягти вищого рівня доходів та норми прибутку і вищої конкурентоспроможності.

Аналіз видатків фірми відносно видатків фірми-конкурента з'ясовує рівень видатків у формі витрат праці (тарифній ставці) та капіталу (цін на матеріальні ресурси) і дає можливість визначити, де фірма "виграє", а де "програє" конкурентові, і розробити відповідну стратегію виробництва, марке­тингу, після продажного обслуговування.. Фірма, що е лідером у зниженні видатків, повинна інвестувати сучасне устаткування, слідкувати за іннова­ціями. Зниження видатків не є автоматичним наслідком збільшення обсягів.

Слід зважати на наступні ризики, пов'язані з названим лідерством:

1) технологічні досягнення, які спростовують цінність інвестицій і "ноу-хау";

2) конкуренти, які досягають тих самих, що і фірма, переваг;

3) неспроможність фірми визначити своєчасність змін продукції на ринку;

4) інфляційне збільшення видатків, що не дозволяє підтримувати спро­можність фірми у високому диференціалі цін.

Фірма-виробник при такому рівні ризиків, пов'язаних із зниженням видатків, повинна перш за все зважати на ціни, які складаються на ринках пращ та на ринках матеріальних ресурсів.

Конкурентний ринок праці характеризується такими рисами:

— велика кількість фірм конкурує одна з одною при наймі конкретно­го виду пращ:

— багаточисельні кваліфіковані робітники, що мають однакову кваліфі­кацію, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг праці;

— ні фірми, ні робітники не здійснюють контроль над ринковою став­кою; ні ті, ні інші не диктують зарплату.

Припустимо, що є декілька фірм, які мають попит на конкретний вид напівкваліфікованої або кваліфікованої праці. Загальний або ринковий попит на певний вид праці можна визначити шляхом додавання по горизонталі числових значень кривих попиту на працю.

Крива пропозиції конкретної праці на ринку буде поступово піднімати­ся, фіксуючи той факт, що при відсутності безробіття фірми повинні будуть платити вищі ставки зарплати, щоб одержати більше робітників. Щоб залу­чити робітників на повні робочі місця, ставка зарплати повинна компенсу­вати збитки від втрачених можливостей альтернативного використання часу на інших ринках праці чи в домашньому господарстві, чи на відпочи­нок.

Зрівноважена ставка зарплати і зрівноважений рівень зайнятості пев­ного виду праці визначаються на перетині кривих пропозиції і попиту на працю.

Для кожної окремої фірми задана ставка заробітної плати. Кожна з багатьох фірм наймає таку невелику частку загальної, яка є в наявності, пропозиції даного виду праці, що ніхто не може вплинути на ставку зарпла­ти. Інакше кажучи, пропозиція праці абсолютно еластична для окремої фірми. Площа OabQс — загальний доход фірми, з якого OWсbQс — сукупні витрати на зарплату, а інша частина — Wcab — надана для оплати інших ресурсів.

Ціна на матеріальні ресурси формується з врахуванням питань, на які потрібно відповісти маркетологу фірми-постачальника:

— яку ціну бажає заплатити покупець;

— як вплине на обсяг продажу зміна цін;

— які складові витрат;

— який характер конкуренції ринку в сегменті ресурсів;

— який рівень мінімальної ціни;

— яку знижку можна надати покупцям.

У першому випадку ціна продукту складається з витрат і прибутку. Метою такої системи є одержання прибутку або доходу по відношенню до Інвестицій. Ціноутворення, в основі якого є попит, для орієнтира бере макси­мальну ціну, яку може заплатити покупець, а від неї встановлюється свій рівень ціни в залежності від позиції конкурентів.

Цінова політика фірми в умовах конкуренції будується з урахуванням ринкової ціни, її коливання визначаються лояльністю споживачів, рівнем сервісу, розбіжністю з товарами конкурентів за рівнем якості.

Цінова конкуренція відбувається за допомогою роздрібних цін. Мож­ливості конкуренції виходять з кривої попиту.

Фірма, що реалізує ресурси на ринку обсягом Q1, за ціною Р1, може збільшити розмір продажу до Q2, при цьому знизивши ціну до Р2 . Обмеженість цієї політики в тому, що конкурент може її повторити в себе. Об'єктом нецінової конкуренції є фактична якість товару. Чим унікальніші ресурси, тим більше свободи у маркетологів фірми-постачальника у встановленні ціни.

При цьому для фірми-постачальника крива попиту зсувається вправо, з положення d” в положення d'". Це дозволяє фірмі підняти ціну з Р3 до Р4, при збереженні попиту на рівні Q3 або збільшити попит до Q4 при збереженні ціни на рівні Р3 .

Ціна, яка відображена в контракті при фіксації якості, — це базисна ціна. Вона є основою для визначення фактичної ціни, якщо споживчі вла­стивості не збігаються з тими, що в контракті.

Практика ринкових операцій має справу з набором різних цін: оптові, роздрібні. Вони поділяються на наявні ціни, які передбачають обов'язкову сплату грошей за товар, і цін на термін, тобто ціну товару, що проданий в кредит.

Якщо ціна призначена за наявні гроші, а товар взятий в кредит, то покупець до вартості товару додає процент за весь час відстрочки платежу за відповідними процентними ставками.

Якщо ціна призначена на термін, а покупець пропонує гроші продавцю відразу, то продавець зобов'язаний надати знижку з ціни в розмірі процен­та від суми за весь час, що залишився, за встановленою квотою. Ця знижка називається "сконто". Знижка з ціни "декорт" нараховується, якщо то­вар виявився нижчої якості. "Сконто" і "декорт" визначаються в процен­тах від вартості товару.

Прейскурантна ціна сировини і матеріалів друкується в прейскуран­тах, довідниках, біржових котируваннях, відображає рівень фактичних цін за угодами минулого часу і є вихідною в майбутніх переговорах.

Світова ціна на сировину і матеріали, як правило, складається на світо­вих товарних біржах, аукціонах. Світові ціни орієнтуються на продукцію провідних фірм — виробників ресурсів.

12.5. Стратегія прибутків фірми-виробника.

Факторами зміни прибутку фірми є:

1. Діяльність, спрямована на об'єднання ресурсів для виробництва, що зменшуватиме змінні витрати.

2. Прийняття неординарних рішень в управлінні фірмою, що мінятиме постійні витрати.

3. Впровадження нововведень шляхом виробництва нового продукту або удосконалення і радикальної зміни виробничого процесу, що впливає на вартісні параметри — ціну продукції і витрати, а також забезпечує її якість.

4. Ризик, пов'язаний з попередніми факторами.

Прибуток може бути більшим чи меншим з двох причин:

1) ризику, під який підпадає діяльність фірми;

2) можливого здобуття монопольної влади.

Монополіст може контролювати ринок, скорочувати обсяги виробниц­тва при понадконкурентних цінах і нераціональному розподілі ресурсів.

Економічний прибуток — різниця між виручкою від реалізації про­дукції і витратами. Очікування прибутку впливає на впровадження ново­введень та здійснення інновацій і, відповідно, на зайнятість.

Далі розглянемо поведінку фірми-виробника, яка спрямована на максимізацію прибутку.

Максимізація прибутку фірми в короткотерміновому періоді.

Знаходження максимального прибутку фірми вимагає такої вихід­ної інформації:

— обсяг виробництва, шт.;

— сукупний доход (виручка від реалізації продукції), тис. гр. од.;

— повні витрати — сума постійних та змінних витрат (див. концепцію умовно-постійних та умовно-змінних витрат), тис. гр. од.; На підставі цієї інформації визначають розрахункове:

— прибуток — різницю між сукупним доходом та повними витратами тис. гр. од.;

— граничні витрати — додаткові витрати на кожну додаткову оди­ницю продукції, тис. гр. од.;

— граничний доход — додатковий доход на кожну додаткову одини­цю продукції, тис. гр. од.

Алгоритм послідовності розрахунків щодо максимізації прибутку фірми наведено на рис.