Реферат: Суспільство як система економічного взаємообміну

План

ВСТУП

1. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА

2. ЕКОНОМІЧШ ПОТРЕБИ ЯК МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО ВЗАЄМООБМІНУ

3. ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ

4. ФОРМУВАННЯ ПОТРЕБ ВЗАЄМООБМІНУ

5. СУБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. ЇХНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Життя людей у суспільстві надзвичайно багатоманітне. Воно охоплює всі його сфери: навчання, відпочинок, заняття спортом, оз­доровлення, медичне обслуговування, науку, культуру, туризм, виробництво. Взаємодіючи і доповнюючи одна одну, ці сфери утво­рюють єдину суспільну систему. На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному.

У найзагальнішому вигляді суспільну систему поділяють на со­ціально-культурну, політико-адміністративну і економічну, або госпо­дарську, підсистеми. Водночас кожна з них є відносно самостійною і функціонує за своїми специфічними законами.

Соціально-культурна підсистема спрямована на задоволення художніх, наукових, релігійних, моральних та інших потреб громадян.

Політико-адміністративна підсистема захищає права громадян, створює сприятливі умови для суспільного життя, забезпечує міжна­родну безпеку країни.

Економічна (господарська) підсистема слугує задоволенню по­треб, що пов'язані з виробництвом і споживанням різноманітних товарів та послуг. Вона регулює відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання у суспільстві.

Перелічені підсистеми доповнюють одна одну і водночас со­ціально-культурна і політико-адміністративна підсистеми спираються на економічну підсистему. Зумовлено це тим, що без останньої не­можливі всі інші види життєдіяльності. Адже перш ніж займатися спортом, військовою справою тощо, слід подбати про те, щоб мати їжу, одяг, житло. І всі ці потреби створюються економікою, зупинка якої хоч на незначний час призвела б людство до катастрофи. Що ж слід розглядати під системою економічного взаємо обміну?

Відповісти на це запитання можна лише тоді, коли ми усві­домимо, що потреби, що виникають у господарському житті, є резуль­татом взаємодії людини з природою. Припустімо, група людей через якісь причини (екологічну катастрофу чи спустошливу війну) зму­шена переїхати на нові незаселені землі, які відмежовані від людсь­кого оточення. Зрозуміло, що першими кроками їхньої діяльності мають бути: задоволення своїх повсякденних потреб, без яких життя неможливе. До них передусім належать їжа, одяг, житло. Для того щоб їх мати, треба обробляти землю, рубати ліс, розводити домаш­ню худобу, займатися певними ремеслами.

Проте ми знаємо, що ці люди раніше жили в умовах певної циві­лізації. Отже, у них є потреби в освіті, релігії, розвагах тощо. Для задоволення їх слід будувати школи, заклади культури, охорони здо­ров'я, культові та спортивні споруди тощо. Інакше кажучи, для задо­волення первинних потреб спільності людей, що осіла на новому місці, потрібна певна господарська діяльність, яка і відображує сутність економіки.

Господарська діяльність за своїм змістом складна і багатоманітна. Землероб оре землю, сіє зерно, збирає врожай; скотар вирощує худо­бу, пасе її, отримує певні продукти скотарства; кравець міряє і ріже сукно, шиє одяг; будівельник зводить стіни, ставить вікна і двері, фарбує, робить опалення. Проте цими технічними операціями еко­номічна діяльність не вичерпується. У ній є і соціальні явища, а саме: землеробу, скотарю, кравцю, будівельнику необхідні різноманітні ін­струменти, сировина, паливо тощо, за допомогою яких вони, з одно­го боку, здійснюють свою діяльність, а з іншого — всім їм як живим істотам потрібні одяг, житло, їжа. Для цього вони обмінюються ре­зультатами своєї діяльності між собою, розподіляючи тим самим ство­рені блага, і тільки після цього споживають їх. Такі відносини нази­ваються економічними і становлять важливу складову економіки.

Економіка є сферою життя суспільства, яка охоплює вироб­ництво благ, обмін ними, розподіл і споживання їх. При цьому обов'язково треба враховувати, по-перше, що економіка не може бути реальністю без людей. По-друге, це не тільки і не просто люди, а й продукти їхніх думок (наука, технологія). Невід'ємною складовою економіки є при­родне середовище, на яке впливають і пристосовують для своїх потреб люди.

1. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА

Суспільство — надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом — феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.).

У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.

Термін "суспільство" у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Венеції, сучасної Болгарії, України тощо.

Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін "соціальний організм".

2. Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

3. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто все людство в цілому.

4. Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.

Надзвичайна складність і високий динамізм суспільного життя створюють для суспільствознавців чимало труднощів. Не випадково велика група вчених вважає за неможливе пізнання його законів, пропонує відмовитись від законопошуковості й перейти до опису фактів, зіставлення їх між собою, пояснення суспільства чи системи, факторів, що взаємодіють. І хоч теорія факторів (Р.Арон, М.Вебер, М.Ковалевський, У.Ростоу та ін.) кваліфікується в нашій літературі як антинаукова, все ж ми схильні вбачати в ній досить помітну долю науковості, зокрема в аналізі таких факторів суспільного життя, як техніка, культура, соціальні групи, політика, масова свідомість тощо. Разом з тим суспільство не може бути зведене до простої суми факторів, навіть до їхньої взаємодії. Одні з них є визначальними, інші — похідними, одні кваліфікуються як матеріальні, другі — як ідеальні; одні вважаються об'єктивними, інші — суб'єктивними. Соціальна філософія має упорядкувати суперечливу систему факторів, визначити первинні й вторинні рівні суспільного життя, їхні функції, не допускаючи при цьому будь-якої абсолютизації.

Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні талановиті співвітчизники. Соціум у теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався з державою. Суспільне життя не мислилось інакше, як державне. Людина трактувалась як політична (державна) істота (Арістотель). Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися. Можна сказати, що теоретики "донульового часу" (часу до народження Христа) виявили й описали майже всі основні елементи суспільного співжиття людей як державного. І хоч їхнє вчення має історично обумовлений характер, слід підкреслити те велике значення, яке воно мало для розвитку пізніших теоретичних конструкцій.

Мислителі середньовіччя запримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. І тільки у творах Н.Макіавеллі держава постає у вигляді однієї із складових соціуму як більш широкого і фундаментального утворення.

Державобудівники — так можна означити всіх соціальних філософів домакіавеллівського періоду — виявили майже всі елементи соціуму, однак не змогли скласти про нього більш-меніїї адекватного теоретичного уявлення. Мислителі епохи Нового часу започаткували справу, все ж не завершили її. Як і раніше, більше уваги приділялось державницьким підрозділам і структурам. Про соціум як специфічне утворення і форму людського співжиття говорилося в приглушеному тоні, пошепки, з острахом. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: про головний об'єкт — соціум як цілісну систему — соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало. Як підкреслює іспанський філософ Х.Ортега-І-Гасет, у книгах із соціології нічого певного не говориться про те, що ж таке соціум, суспільство. Більше того, зазначив вчений, ви не тільки не знайдете точного визначення соціального, суспільного, а й виявите, що їхні автори навіть не спробували більш-менш серйозним чином прояснити собі природу елементарних явищ соціального, не кажучи вже про його внутрішню природу і сутність.

Пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває і досі.

Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обгрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпочинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів і піднімаючись до вершин осягнення глибинних якостей його природи й суті.