Реферат: Сучасні економічні течії, неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін.

Один з напрямів — теорія раціональних очікувань — виходить з того, що в макроекономічному аналізі особ­лива роль належить суб'єктивним чеканням і прогнозам учасників господарського процесу. Чекання формують­ся на підставі досить повної інформації й уміння її аналі­зувати з метою виробити найбільш раціональні рішен­ня. Господарюючі суб'єкти у змозі раціонально оцінити і враховувати у своїй діяльності будь-які заходи державної економічної політики і відповідно реагувати на них своїми рішеннями, які найчастіше суперечать цілям по­літики. Тому активне державне регулювання економіки втрачає зміст і може забезпечити успіх лише випадково і за наявності елемента раптовості.

Інший напрям — теорія пропозиції — також відкидає необхідність активного державного втручання в еконо­мічне життя, зокрема політику стимулювання попиту, і переносить акцент на проблеми пропозиції ресурсів та їхнього ефективного використання. Для цього необхідно забезпечити максимальну свободу дії силам ринкового механізму, звільнивши його від перешкод, що створюють­ся державною економічною політикою, зокрема, від над­мірного податкового тягаря, і всіляко заохочуючи при­ватну ініціативу.

Інституціоналізм

Нарешті, вже в 30-х роках XX ст. сформувався ще один напрям еко­номічної теорії, що спробував компенсувати один суттє­вий недолік традиційних концепцій, помічений ще в XIX ст. історичною школою, — їхній антиісторизм і надмірний індивідуалізм. Представники цього напряму вважали, що не можна аналізувати поведінку суб'єкта, що хазяйнує, абстрагуючись від того середовища, у якому він діє. А тому економічні реалії не можна зрозуміти поза зв'яз­ком з еволюцією суспільних інститутів, у межах яких і існує будь-який господарський суб'єкт. Інституціона-лісти (Торстен Веблен, а пізніше Джон Гелбрейт, Роберт Хейлбронер) пропонували комплексне вивчення існую­чого суспільного устрою, де взаємодіють економічні і не­економічні чинники, причому розглянуті у динаміці, у процесі історичної еволюції. Досягнення рівноваги в си­стемі можливе, на їхню думку, лише за умови соціально­го контролю над економікою, що дав би змогу ефективно використовувати всі потенції ринкового механізму, усу­ваючи його негативні риси і недоліки.

Ринковий механізм стихійного розподілу ресурсів не може з достатньою ефективністю здійснювати свої регу­люючі функції. Концентрація сил у корпоративному сек­торі, внутрішньофірмове планування і розширення різних форм міжфірмових зв'язків на основі горизонтальної і вер­тикальної інтеграції, втручання держави в процес форму­вання доходів і цін, підтримка зайнятості, діяльність проф­спілок — усе це зменшує роль стихійного ринкового регу­лювання, послабляє силу тиску економічної необхідності. Крім того, дедалі більшої гостроти набувають проблеми, які за своїм характером не можуть вирішуватися на основі рин­кового саморегулювання: екологія, пом'якшення регіональ­них і структурних диспропорцій, розвиток сфери соціаль­но-культурних послуг. Дедалі важливішу роль в економіч­ному процесі відіграють фактори позаринкового і позаекономічного характеру.

Знайомство з основними етапами історії розвитку економічної теорії показує, наскільки це складний і су­перечливий процес, що відбиває складність і супереч­ливість самого об'єкта вивчення — економічного життя суспільства. І тому жодна з численних теорій, жодна із шкіл або течій, які б ні були їхні заслуги, не змогли пояс­нити процес у всій повноті й обсязі, та й навряд чи мо­жуть на це претендувати. Шлях пізнання закономірно­стей економічного життя пролягає не через боротьбу ідей і доктрин до їх повного взаємознищення (хоча їхня конкуренція і взаємна критика дуже корисні), а через їхній синтез, тобто визнання того, що кожна вносить свою лепту в побудову будинку економічної теорії.