Реферат: Сучасні економічні течії, неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін.

У центрі уваги Джона Кейнса — проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, оскільки попит усупереч твердженням прихильників законівСея не випливає автоматично за пропозицією, а визначаєть­ся величиною національного доходу, що розпадається па споживання і заощадження. Споживана частина, яка і визначає ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через властиву людям психоло­гічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній дохід. Звідси — постійна проблема недостатності попи­ту. Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалося спо­нукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощад­жень знову інвестувати у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити це складно, по-перше, через зниження граничної ефектив­ності (прибутковості) капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими; по-дру­ге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здо­бутки в грошовій формі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями. Пере­вага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе це перешкод­жало автоматичному, як вважали неокласики, перетво­ренню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефек­тивності попиту гострою.

Розв'язання проблеми ефективності попиту бачило­ся в активному регулюванні державою економічного жит­тя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвес­тиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвав­лення економічної діяльності і подолання дефіциту сукуп­ного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного муль­типлікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного доходу. Множник (мультипліка­тор) є величина, обернена до частини доходу, що збері­гається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощад­жень є різниця між одиницею і граничною схіїльністю до споживання (МРС), то формулу мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:

Y = I * 1:(1- MPC)/

де Y- приріст національного доходу; I — приріст інвестицій; 1 : (1 — МРС) — коефіцієнт мультиплікації.

Головним об'єктом державного стимулювання попи­ту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує вплива­ти на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спря­мована на зниження відсоткової ставки і протидію пе­ревазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дис­контною ставкою, нормою обов'язкових резервів і ску­повуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестицій­них витрат і збільшення національного доходу. Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішаль­не значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.

Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюд­жетне фінансування інвестиційних проектів з метою сти­мулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи по­даткові ставки і податкові пільги, держава може впли­вати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд спо­живання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можли­вого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції. Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Про­текціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збіль­шення зайнятості і росту національного доходу.

Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала еко­номіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростан­ня, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економіч­ної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення ста­більних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.

Неокейнсіанство

Моделі стійкого економічного росту, теорії рівноваги розроблялися представниками неокейнсіанського напряму Роєм Харродом, Євсеєм Домаром, Робертом Солоу. Вони грунтувалися на тій самій методологічній передумові, що й модель Кейн­са: рівновага досягається при рівності заощаджень та інвес­тицій. Але якщо розглядати проблему з позиції довгостроковості, то рівність досягається лише як середнє з багатьох відхилень у ту чи іншу сторону. Інвестиції можуть бути меншими від заощаджень, і тоді сукупний попит не може поглинути вироблений дохід, або більшими від зао­щаджень, коли наміри інвестувати переважають наявні заощадження, і тоді економіка реагує на надмірний попит інфляційним зростанням цін. При досягненні оптимального темпу зростання інвестиції, що передбачаються, по­рівнюються з фактичними заощадженнями.

Рівновага не досягається автоматично. Необхідна сис­тема регулюючих заходів, спрямованих на згладжування циклічних коливань і утримання системи в положенні, близькому до рівноважного. Ці заходи включають так звані вбудовані стабілізатори і компенсуючі ходи урядової економічної, політики: маніпулювання податковими ставками, ставкою відсотка, нормою обо­в'язкових резервів. Оскільки йдеться про довгостроко­ву перспективу, необхідно не спорадичне, а постійне .втручання держави.

Монетаризм

Кейнсіанськая концепція, що па­нувала в економічній науці упро­довж понад чотирьох десятиліть (30-70 роки XX ст.), на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. При­чиною її стали недоліки самої доктрини — ігнорування грошового чинника, надмірне вторгнення в природу еко­номічного циклу, що порушує механізм саморегуляції, і економічна ситуація, яка змінилася, що не дістало пояс­нення в межах доктрини Джона Кейнса, наприклад од­ночасне зростання інфляції і безробіття (стагфляція).

Криза кейнсіанства спричинила відродження неолібе­рального напряму і появу нових його різновидів. Одним із найактивніших варіантів став монетаризм — концеп­ція, яку розроблюють економісти Чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідменом. Відштовхуючись від загаль­ної для всіх неокласиків ідеї про те, що ринкове госпо­дарство є в принципі стійким і має великі потенційні можливості ефективного саморегулювання, монетаристи головне джерело нестабільності і диспропорцій вбача­ли в порушенні законів грошового обігу, спричиненому активним втручанням держави в економічне життя. Таке втручання, що рекомендується кейнсіанською політикою швидкого реагування на циклічні коливання, па думку монетаристів, є безрезультатним і навіть шкідливим че­рез наявність значних часових лагів, тобто проміжків часу від ухвалення рішення до реальних результатів його дії. Тому заходи, вжиті для стримування економічного зрос­тання в період підйому, можуть почати діяти вже у фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію.

Крім того, винятково важливу роль у зміні реального доходу, зайнятості і загального рівня цін відіграє кількість грошей, що знаходяться в обігу. Хаотичні коливання гро­шової маси, викликані політикою стимулювання попиту і регулювання доходів, впливають на економіку, яка дуже болісно реагує на відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу. Наслідком стають або висока інфляція, або криза надвиробництва. Тому головним чин­ником впливу на економіку стає обсяг грошової пропо­зиції. Наявність стійкої функції попиту на гроші активі­зує стихійний механізм підстроювання цін, що ліквідує диспропорції і приводить господарство у стан нової рівно­ваги. Завдання в тому, щоб підтримувати постійні темпи приросту грошової маси, виведені з довгострокових тен­денцій («грошове правило» Фрідмена) і тим самим спри­яти пом'якшенню циклічних коливань і контролювати інфляцію. Державному регулюванню підлягає лише об­сяг грошової маси, та й то в межах сформованої довго­строкової тенденції. Решта автоматично підбудовується під даний параметр, забезпечуючи стабільність економіки.

Монетаристські ідеї щодо здатності економічної сис­теми до саморегулювання набули розвитку в рамках де­кількох/напрямів; що об'єднуються загальною назвою нової класичної макроекондміки, оскільки традиційні прин­ципи класичної школи вони застосовували до аналізу макроекономічних процесів, з'ясовуючи умови динаміч­ної рівноваги системи.