Реферат: Економічний розвиток провідних країн світу після другої світової війни
4. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський простір. В 1951 році в Парижі було створено європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця організація об”єднала кам”яно - вугільну, залізорудну, металургійну галузі і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам”яного вугілля в Західній Європі.
В1957 році було підписано в Римі договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), його підписали ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Мета – створити спільний ринок, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення Західної Європи. Для чого передбачалося
- ліквідувати митні бар’єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів;
- сприяти пересуванню людей;
- проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів європейського інвестиційного банку.
- Євроатом, створений в 1957 році мав координувати розвиток атомної енергетики.
В 1958році були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів, Євро - парламент. Бюджет співтовариства формувався з внесків його членів. Створення ЄЕС свідчило:
- про подолання антагоністичного протистояння у Європі
- з 1.07.1968 року було запровадженно єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн
- успішно проводилася с/г політика
- з 1.01.1993 року функціонує єдиний внутрішній ринок співтовариства, відмінені обмеження щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей
- у листопаді 1993 року вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою. 1 січня 1999 року на єдину валюту – євро перейшли 11 держав ЄС. Євро буде засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. Ціни в країнах вже зараз подвійні. З 2002 року з’явилися і готівкові євро. На сучасному етапі до ЄС входить 15 країн. У 1973 році до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія. У 1981 році – Греція, у 1986 році – Іспанія, Португалія, У 1995 році – Австрія, Швеція, Фінляндія. Кандидатами до вступу до ЄС є країни колишнього соціалістичного табору – Польща, Чехія, Угорщина та Естонія. Схиляються до поступового вступу до ЄС частини колишнього СРСР, в тому числі і Україна.
Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина ХХ століття стала періодом:
- поступової стабілізації основних галузей промисловості
- зростання виробництва товарів споживання
- підвищення життєвого рівня населення
- застосування досягнень науки, інформації та комп’ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру
- людська діяльність набуває духовного виміру
- фізична праця поступається місцем розумовій
індустріальна епоха трансформується в постіндустріальну.
5. Створення соціалістичної системи означало перехід країн до нових механізмів економічного розвитку. Вихідні умови для європейських соціалістичних країн були різними. Лише СРСР, Чехословаччина, НДР мали сформований промисловий комплекс. За рівнем національного доходу на душу населення, промислового розвитку, зовнішньоторговельних зв’язків у 1950 році існувало три групи країн:
1. найбільш розвинуті – Чехословаччина, НДР.
2. з рівнем в двоє меншим за цими показниками – Угорщина, Польща.
3. СРСР, Болгарія, Румунія, показники яких в 2,5 раза і більше відрізняються від країн першої групи.
В цих країнах до 1950 року були в основному подолані труднощі повоєнної відбудови:
- 50-60 роки стали періодом форсованої індустріалізації на основі екстенсивного розвитку.
- використовувалися додаткові інструменти впливу на господарське життя.
- перетворювання здійснювалося у трьох напрямках: націоналізація промисловості, впровадження планової економіки, аграрні реформи.
- було проголошено курс на вирівнювання і зближення рівнів економічного розвитку країн
- ставилося завдання подолати аграрний характер господарства та перетворення їх на індустріально розвинені
- протягом 50-60 років утвердилася суспільна форма власності
- середньорічні темпи приросту господарства були вищі, ніж в економічно розвинених країнах, особливо в 50-х роках
- головна увага приділялася галузям, що не були носіями технічного прогресу: металургії, важкому машинобудуванню, виробництву будівельних матеріалів
- у наступних десятиріччях (70-80 роки) в країнах „соціалістичного табору” розпочинається уповільнення темпів розвитку, а в Польщі, Угорщині, Чехословаччині почали спостерігатися кризові явища в національних економіках. Темпи щорічного росту суспільного виробництва впали з 2,5% у 1981-1985 роках до 1,8% у 1989 році. Наприкінці 80-х на початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в глибокій соціально – економічній кризі.
Причини:
- Неефективність адміністративно – планового розвитку та використання НТП
- Нераціональна структура суспільного виробництва
- Висока енерго та матеріаломісткість національного виробництва
- Низька продуктивність праці.
З розпадом „соціальної системи” більшість країн розпочали:
- перехід від політизованого господарства до ринкової економіки, де вільні конкурентні ціни й приватна власність визначають поведінку виробників і споживачів.
- головними напрямками програм та практики ринкових реформ є процес роздержавлення та приватизації
- значна увага приділяється подоланню монополізму й розвитку конкуренції, лібералізації цінової політики та зовнішньоекономічної діяльності
- кардинально змінюється грошова, фінансово - кредитна та соціальна політика.
Країни з перехідною економікою можна поділити на дві групи:
Одну – формують Чехія, Словаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, НДР, яка інтегрується з ФРН, Албанія, Словенія, Хорватія, нова Югославія та інші держави, які виникли на території старої Югославії.
Друга група – 15 держав, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Вони формують державність в чому і полягає специфічний характер перехідної економіки в цих країнах.
В Польщі, Словаччині, починаючи з 1993 року щорічне збільшення ВВП становить 5-7%, трохи менший, але ріст був досягнутий у Чехії, Угорщині, Хорватії, Словенії, Румунії, Болгарії також стали на шлях оздоровлення економіки. В успішному розвитку Польщі, Чехії, Словенії,
Угорщині значна роль належить:
- створення в них сприятливого інвестиційного клімату
- загальній лібералізації господарської діяльності
- забезпеченню відносної стабільності законодавства та передбачуваності змін у ньому
- встановлення національного рівня оподаткування з пільгами для інвестицій та реінвестицій
- правильній амортизаційний політиці
- виваженій політиці доходів, яка активізує споживчий попит.
В цілому за останні роки валовий обсяг внутрішніх капіталовкладень (% ВВП) зріс і становив у 1996 році у Польщі 19,1%, в Угорщині – 22,7%, у Чехії – 27,7%, у Словаччині – 34,9%, а в 1995 році в Словенії – 22%.
Польща, Угорщина, Чехія активно залучали капітал найбільших ТНК, з включенням відповідних національних виробництв до їхньої системи розподілу і постачання. В Угорщині в автомобільну промисловість значні кошти інвестували такі ТНК як Ауді (Німеччина), Генерал Моторс (США) і SUZUKI - Японія. В Чехії – в виробництво скла, легкових автомобілів, для харчової і хімічної промисловості. У Польщі – в тракторне виробництво (Південна Корея).
До найбільш ефективних перехідних суспільств відносять і Китай, хоч там при владі Комуністична партія. За величиною ВВП на душу населення цей показник до 1996 року підвищився з 12% до 49% від середньосвітового рівня. Протягом другої половини ХХ століття загальний обсяг ВВП збільшився в 22,4 раза, а його частка в світовій економіці зросла з 2,7% до 10,2%.
Перехідні економіки лише наближаються до ринку є сталими форми господарювання, приватний, недержавний сектор перебуває на етапі становлення.
Після другої світової війни почався розпад колоніальної системи.
Цей процес умовно поділяється на три етапи:
1. З 1945 до середини 50–х років коли в основному відбувалося визволення Азії.
2. З половини 50-х з середини 60-х років призвів до появи незалежних держав у Північній та тропічній Африці.
3. З 1965 по 1990 завершив звільнення країн півдня Африки.
Держави Азії, Африки, Латинської Америки займають 60% території землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти і 50,5% - газу. Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої руди, хромітів, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки.
Спільні риси їх розвитку:
- відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав.
- Малорозвинена економіка.
- Відсталість соціально-економічної структури з її багатоукладністю в економіці, великою питомою вагою кастово-феодальних укладів.
- Низький рівень життя населення, слаборозвиненість соціальної інфраструктури.
- Істотний вплив релігії, традицій на соціально-економічний розвиток.
- Частка країн, що розвивається у світовому виробництві підвищилася за 1980 – 1990 років з 13,1% до 16%, але виробництво ВНП на душу населення зростає повільно через високі темпи зростання самого населення.