Реферат: Економічний розвиток провідних країн світу після другої світової війни

План

1. Економіка провідних країн в роки другої світової війни та її наслідки для світового господарства.

2. Господарський розвиток країн Західної Європи, США, Японії у післявоєнний період.

3. Структурні зміни в світовому господарстві в ІІ половині ХХ століття.

4. Інтеграційні процеси в економіці європейських країн.

5. Економічний розвиток країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

6. Характеристика економічного розвитку нових індустріальних країн.

1. 1 вересня 1939 року фашистська Німеччина розпочала другу світову війну, яка за руйнуваннями і людськими жертвами значно перевищила втрати першої світової війни. Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, пріоритетним стало виробництво зброї, боєприпасів, бойової техніки.

Німеччина. Тут щорічно в роки війни вироблялося 25 тисяч бойових літаків, 20 тисяч танків, 50 тисяч гармат і мінометів. Все це стимулювало розвиток важкої промисловості, а легка – набагато відстала від неї.

В сільському господарстві німецький уряд зробив ставку на великих землевласників, господарства яких забезпечували потреби економіки і населення в с/г сировині і продуктах харчування.

Після поразки Франції в червні 1940 року Німеччина повернула собі Ельзас і Лотарінгію. В роки війни військова промисловість в загальній вартості валової продукції становила 80%, тут трудилося 5 млн. чол.. З кінця 1943 року Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства, були порушені зв’язки між окремими економічними комплексами, відчувалась гостра нестача сировини, палива, фінансових і людських ресурсів. З другої половини 1944 року наступає економічний крах.

Англія. Зазнала ворожого вторгнення, масові повітряні бомбардування були спрямовані на Лондон, Бірмінгем, Ковентрі, морські комунікації були блоковані німецькими кораблями, колонії Англії – Бірма, Сінгапур, Малайї були окуповані. Англія втратила велику частину торгового і морського флоту. У вугільній промисловості виробництво знизилося на 21%, у легкій – більш, ніж вдвоє.

Витрати на війну склали 25 млрд. ф. ст., державний борг зріс утричі. Податки в розрахунку на душу населення зросли більше, як утроє, вартість життя – на 72%. Війна стала джерелом збагачення монополій, які отримали на воєнних поставках великі прибутки. Для покриття витрат Англія залучила третину своїх закордонних капіталовкладень з колоніальних країн – Індії, Канади, Австралії, Південно - Африканського Союзу, з Латинської Америки і США.

Франція. В роки війни зазнала величезних збитків. Чотири роки французькою економікою повністю розпоряджалися німці. В 1944 р. рівень промисловості порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво с/г продукції зменшилося в 2 рази. 600 тисяч французів фашисти вивезли на роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано, втрачений весь торговий і військовий морський флот. Франк зазнав девальвації. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Загальні втрати в війні склали 1440 млрд. довоєнних франків.

Японія. На початковому етапі війни мала певний успіх. Захопила Філіппіни, Бірму, Індонезію, В’єтнам, але витримати тривале суперництво з американською економікою не змогла. Але війна спричинила до концентрації виробництва, а розміри контролюючого капіталу в компаніях “Міцубісі” й “Сумітомо” зросли у 10 разів, у “Міцуї” – більше, ніж у 6 разів.

Після американських бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 року Японія капітулювала.

Сполучені Штати Америки. Напад Японії на американську базу Пірл – Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад. США надали країнам антигітлерівської коаліції в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство (лендліз). Це сприяло росту з 1939 р. по 1944 р. промислового виробництва більше, ніж вдвічі. В 6 разів зросло виробництво алюмінію, у 16 – випуск літаків. 60% світового промислового виробництва давали США. Було введено в дію промислові підприємства військового призначення вартістю 25 млрд. дол.

У США сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у механізм міжнародних валютних відносин. Єдиною індустріальною країною, яка переживала справжнє економічне піднесення були США.

2. Після ІІ світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації:

- світової валютної системи;

- вивіз американських товарів;

- широкомасштабне кредитування, як державне, так і приватне;

- інвестування відбудовчих процесів;

- перебудова індустріальних структур в Німеччині і Японії під контролем США;

- розвиток світової торгівлі, де важливу роль відігравала Англія.

Наслідком війни стали міжнародні валютні угоди, підписані в червні 1944 року представниками 44 країн на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний Валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин:

- долар США поряд з золотом повинен був відігравати функцію резервної валюти;

- ціна золота – незмінна;

- курс валюти – твердий і контрольований.

Крім МВФ був створений Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), які повинні були виконувати роль міжнародних кредитних центрів.

В повоєнний час економічне становище країн Західної Європи було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Перебудова економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їхнє прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин. Цій меті служив план Маршалла, названий в честь державного секретаря США Джорджа Кетлетта Маршалла (1880 – 1959). В червні 1947 р. в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР вирішили створити організацію, яка б займалась вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 року по грудень 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Допомога надавалася з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. США за цим планом видали 17 млрд. доларів, основну частку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом “про взаємну безпеку”, прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 року, який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги. Вже на початку 50-х років в країнах Західної Європи було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

В післявоєнний період господарський розвиток країн Західної Європи суттєво відрізнявся. Англія і Франція постраждали менше ніж Німеччина і Японія, які виявилися повністю залежними від країн – переможниць. Вони втратили свої колонії, виплачували величезні репарації.

Німеччина. Швидкій відбудові в значній мірі зобов’язана грошово-ціновій реформі німецького уряду, яка зупинила інфляцію, сприяла ліквідації “чорного ринку”. 30 вересня 1949 р. було завершено процес утворення ФРН. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 році, а в 1956 році подвоївся. Середньомісячний приріст промислової продукції склав за 1950 – 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% в Англії. Цьому сприяло:

- вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни;

- репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими;

- було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії;

- особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку);

- був збільшений робочий тиждень, а заробітна плата на 35% менша від довоєнної;

- надання 3,9 млрд. доларів США “стартової допомоги” згідно з планом Маршалла, надходження 32% коштів з федерального бюджету;

- заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки);

- великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку;

- можливість у 50-х роках робити грошові заощадження, не маючи військових витрат.

Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Англії, Франції та Скандинавських країн разом взятих.

Визнаним архітектором німецького “економічного дива” був Л.Ерхард, міністр економіки в уряді К.Аденауера. Він разом з групою економістів – неолібералів створив теорію “соціального ринкового господарства”, в якій вдало поєдналась особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання:

- держава повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін;

- забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників;

- для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики;

- втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави недопустима.

Ца теорія стала основою економічної політики західнонімецького уряду в наступні десятиліття.