Реферат: Економічні реформи в Україні для виходу з кризи

Кошти фондів нагромадження продовжують за старими методами розпорошуватися по численних об"єктах, не даючи очікуваних результатів. Власне саме така політика центалізованих нагромаджень та інвестицій призводить до паралічу найважлвіших державних програм конверсії ВПК, структурної перебудови економіки, розв"язання гострих проблем економічної безпеки. Зміни в обсягах і структурі капіталовкладень по групах галузей, що відбулися за минулі роки реформ, можна простежити за наведеними в таблиці 4.1 результатами розрахунків, з яких напрошуються такі висновки.

По-перше. Всі без винятку галузеві блоки скоротили обсяги інвестицій. При загальному падінні капіталовкладень на 59,4%, промисловісь, знизивши обся виробництва за цей час майже на 2/3, залишає за собою 53,5% інвестицій, а сільськек і лісове господарство - навпаки, зменшивши обсяг виробництва тільки на третину, скоротили інвестиції на 81,2% і опинилися на останньому місці. Сфери будівництва, транспорту і зв"язку товарообороту також залишилися з мізерними обсягами інвестицій. Дещо кращою є ситуація в житловому і соціальному будівництві.

І все це - порівняно з показниками 1990р.. Коли ж врахувати, що і в базовому році інвестиційна активність уже була значною мірою " замороженою ", то такі бурхливі темпи спаду довели її до критичного стану, що тільки прискорило небувало високі темпи старіння фондів. У 1995р. обсяг капіталовкладень підприємств усіх форм власності скоротився ( проти рівня 1994р.) ще на 35%. Саміж основні фонди, замість ефективного функціонування у виробничих процесах, здебільшого, або простоюють, або - під виглядом приватизації - розбазарюються за безцінь і навіть розкрадаються, що посилює руйнування еконоіки підприємств і країни.

По-друге. Досить парадоксально виявляється тенденція до структурних змін в інвестиційних процесах. Ті галузі, що роблять найістотніший вклад до народного добробуту, найбільше втрачають і свою частку в структурі загальних інвестицій і свою частку в структурі загальних інвестицій. У 1990р. сільське господарство мало цю частку на рівні 21,4%, а в 1994р. - всього 9.9%, будівництво - відповідно, 3,5% і 1,7%, сфера товарообороту - 2,8% і 1,5%, транспорт і зв"язок - 9,6% і 6,9%. Тим часом зросла питома вага вкладень у промисловість (з 34,5% до 45,4%), але й тут вони направлялися не в першочерговий розвиток легкої та харчової промисловості, не в 1сферу АПК, не в пошуки і видобування нових джерел, енергорнсурсів, не в новітні технології, а переважно в традиційні галузі важкої промисловості. Це свідчення недостатньо зваженої інвестиційної та структурної політики перехідного періоду.

По-третє. На жаль, і в 1995р. процес скорочень нагромаджень та інвестицій не приинився. Помітного пожвавлення інвестиційної діяльності в галузях товаровиробництва не спостерігалося. Це свідчення того, що подолати кризові явища не вдалося. Залучаючи до бюджету майже всі прибутки тих, хто більше працює і виробляє, держава тим самим позбавляє їх економічних можливостей для розширеного відтворення і оновлення товаровиробництва а також матеріальних стимулів для наступного розвитку. Водночас ті, хто менше вносить або нічого не вносить до держбюджету, одержуючи з нього кошти на підтримку, теж не заінтересовані ефективно працювати, а очікують бюджетних подачок. Тому в ринковому реформуванні така фінансова політика має бути докорінно перебудована. Без цього не можливе й ефективне структурне реформування.

Слід зрозуміти : якщо немає вагомого приросту товарної маси, неінфляційних доходів і нагромаджень, то й бракує надійних джерел справжньої активізації інвестиційної діяльності. Без неї ж паралізується розширене відтворення. Це аксіома економічного розвитку. Економіка порапляє до своєрідного " зачарованого кола ", розірвати яке можна різними шляхами.

Найдоступнішим з них є ринкове реформування виключно створювального типу, з одночасним удосконаленням системи організації товаровиробництва, піднесення продуктивності та інтенсивності праці, а також поліпшення всіх якісних параметрів, не зважаючи на технологічну досконалість. Інакше кажучи, треба розпочинати з негайного використання якнайближчих резервів діючого виробництва, з наведенням належного порядку, мотивації, дисципліни і культури праці та комерційної діяльності як початкового імпульсу до приросту доходів та інвестиційних нагромаджень для наступного, кардинального технологічного оновлення. Це, безумовно, тягне за собою жорсткий режим економії, контроль за поточними виробничими і оборотними затратами (собівартістю) та капітальними вкладеннями, вивільнення з підприємств надлишків робочої сили в умовах високоорганізованого виробництва, закриття частини зайвих структур і збанкрутілих підприємств. Усе це відповідно загострює соціальну напруженість, вимагає активізації роботи ринку праці, здійснення науково обгрунтованих соціальних програм, своєасної перекваліфікації і відкриття нових робочих місць - з тим, щоб запобігти масовому безробіттю. Але ж з посиленням руйнування цей етап стає неминучим, і його слід проходити якомога швидше.

Водночас треба законодавчо навести державний порядок у діяльносі грошово-фінансової та банківсько-кредитної системи, спрямувавши її на чітке обслуговування процесів ефективних ринкових реформ, структурної перебудови макро- і мікроекономіки. У перехідному періоді об"єктивно необхідно запровадити ринково-державний механізм концентрації кредитних ресурсів на вирішаьних, пріоритетних напрямах еконоічного зростання. Йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні кредити. Без цього швидких результатних перетворень в українській економіці не досягти.

Важливим резервом підвищення доходності є комерційна діяльність, звведенням системи оперативного збирання та аналізу вірогідної інформації пр цінову кон"юктуру, пошуком і використанням найвигідніших ринків збуту для своїх товарів і послуг, обов"язковим виключенням їх продажу за безцінь, на чому Україна втрачає сьогодні, за експертними оцінками, не менше, як третину своїх доходів та інвестиційних нагромаджень. Це саме й стосується пошуку вигідних ринків для імпорту товарів, потрібних нам. Тут також є широкий діапазон виграшних і програшних варіантів. Кожний підприємець повинен володіти наукою складної крмерційної діяльності, знати кон"юктуру ринків і оперативно діяти для їх вигідного використання.

Тільки внутрішні інвестиційні нагромадження є дійсно міцним фундаментом для нормального економічного розвитку країни. Розрахунки на приплив великого іноземного капіталу значною мірою є ефемерними. Довгострокові кредити іззовні, незважаючи на свою важливість, можуть відіграти лише допоміжну роль у структурній перебудові економіки, у переведенні її на сучасні ринкові рейки, про що говорить світовий досвід багатьох країн які розвиваються. Щодо цього потрібні вірні стратегічні орієнтири і зважені тактичні рішення. Стимулюючі дії ринкових відносин спроможні надати могутній поштовх активізації інвестиційної діяльності, і цей фактор слід використати на повну силу. Це стосується всіх джерел інвестування в їх комплексному використанні. Однак державну інвестиційну політику слід спрямувати на першочергову реалізацію пріоритетних програм, тим самим гарантуючи країні економічну безпеку в її широкому розумінні..

Висновки

Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу передбачала перехід до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих технологій. Так, у США матеріалоємкість виробництва в нових галузях у 80-х роках була на 27% нижчою, ніж у традиційних.

Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво. В основі його лежать електронно-обчислювана техніка (у США лише впродовж 1981-1986 рр. продаж комп"ютерів зріс у 2,3 раза) впровадження верстатів з ЧПУ (з 1987 до 1983рр. кількість їх зросла у 2 рази), промислових роботів (їхня кількість у США зросла за 1980-1986 рр. з 22 до 170 тис.), існуючі виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.

Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема - Японії. Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х - початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було підірвано.

У результаті проведених заходів через 10 років після "нафтового шоку" матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питома нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 раза, а витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень США (2.7%).

Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та української економіки, принципово важливим є використання японського досвіду вирішення стратегічних завдань структурної перебудови виробництва, високої ефективності державного регулювання структурних зрушень, особливо в умовах кризового стану економіки країни.

Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиткові транспорту - перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнародних автострад, ліній електропередачі, нитон газопроводів і харчової та переробної промисловості, оскільки багато регіонів аграрно орієнтовані; промисловості будматеріалів - враховуючи наявність різноманітної будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на прогресивніші види плавки металу ; курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних зон (Крим, Каргати) і розвиваючи нові.