Реферат: Економічні реформи в Україні для виходу з кризи

У структурі хрчування українського населення значно зменшується частка м"яса, м"ясопродуктів, молока, риби, яєць і рибопродуктів. У 1994р. у середньому на душу населення їх споживання скоротилося (проти рівня 1990р.) відповідно на 36,8%; 31,4%; 37,2%; 80%. Як свідчать розрахунки, на найближчі 2 - 3 роки немає вагомих підстав очікувати досягення за рахунок власного виробництва.. За рівнем роздрібних цін тварнницькі продукти перетворилися на недоступні для переважної більшості людей, і в тому числі - для тих хто має середні, а частково й вищі від середніх душові доходи.

Потребує зміни структура зернових у напрямі випереджаючого приросту виробництва фуражного зерна, розвитку високопродуктивних культурних пасовищ і сіножатей. На особливу увагу заслуговують інтенсивний розвиток садівництва, ягідництва і виноградництва, що традиційно залишилися і продовжують залишатися " в загоні ", хоча без фруктів, ягід і винограду не можуть бути забезпечені раціональні обсяги й структури харчування і в тому числі - дитячого. Слід підкркслити, що кожна природно- кліматична зона, кожний регіон країни повинні мати аграрні структури, властиві їх умовам .

Споживчий ринок своєю платоспроможністю має підштовхувати сілбськогосподарське твариництво до активізації структурних змін. Стимулюючі функції ринкової економіки й в тому полягають, щоб розширити платоспроможну місткість ринку і формувати під неї відповідну продукцію, тобто обсяги і структуру випуску товарів.

Діючі промислові та аграрні структури товарного виробництва не сприяють подоланню кризових явищ, і перш за все, тому, що й сьогодні (після п"яти років ринкових реформ) не мають органічного зв"язку з дійсним ринковим попитом, мінливою кон"юктурою споживчих ринків, чітким визначенням обсягів і структур експорту та імпорту. Оскільки підприємницька активність щодо розвитку та оновлення виробництва товарів та послуг залишається значною мірою " замороженою", а комерційна є однобічно спрямованою а особисте збагачення, той структурні зрушення в народному господарстві не відбуваються цілеспрямовано, в ефективному напрямі.

Як ми бачим з аналізу, макроструктура економіки навіть погіршується, віддаляючись від ринкової та соціальної спрямованостей. Стимулюючі діяння ринку паралізують розвиткам антиринкового нееквівалентного бартеру, що приносить товаровиробникам і державі лише втрати. Насиченість внутрішнього ринку імпортними товарами складається великою мірою під впливом його доларової місткості, попиту на іноземні товари в їх конкуренції з анологічними товарами вітчизняного виробництва, а також здійснення експортно-імпортної політики держави, їх заходів по захисту власних товаровиробників від несумісливих дій з боку іноземних конкурентів. Тенденції в зміні співвідношень власних та імпортних товарів на внутрішньому ринку складають не на користь національних інтересів нашої держави. І це ставить вимогу відповідної корекції законодавчого регулювання перехідних процесів.

Інфляційний шок завдав найбільшої шкоди аграрній сфері, що виявилася найменш захищеною і найбіль вразливою. Закупочні ціни на сільськогосподарську продукцію в Україні завжди були штучно занижені і не відповідали реальній вартості їх виробництва і збуту. З введенням державою політики так званої " цінової лібералізації " зростання закупочних цін на сіліськогосподарську продукцію продовжувалось адміністративно стримуватися, при практично майже необмеженому зростанні промислових цін на засоби виробництва, купровані селом.

В наслідок цього цінові диспропорції в товарообміні між двома вирішальнми сферами виробництва не тільки не усуното, а навпаки - значно посилено. Не маючи потрібних доходів, господарства змушені істотно скорочувати затрати енергоресурсів, вкрай необхідних механізованих робіт, мінеральних добрив, кормів тощ. Тим самим порушуються строки і технологічні якості робіт у полі та на тваринницьких фермах, що відповідно підриває також рівні врожайності вирощуваних сільськогосподарських культур і продуктивності худоби. В умовах різкого падіння технології та продуктивності праці собівартості сільськогосподарської продукції підвищується швидше, ніж зростають ціни реалізації (тим більше - при відсутності належної платоспроможності).

У 1995р. Сільське господарство взагалі стало або зазнало фінансового банкрутства. Тваринництво стало повністю збитковим (- 19% від обівартості продукції ), а середньогосподарська рентабельність знизилася з 45% (у 1994р.) до 8,3%(у 1995р.) від сокупної собівартості продукції. Якщо врахувати інфляційне знецінення цього прибутку на кінець року, а також сплату обов"язкових платежів і податків, то господарства практично втратили нагромадження для інвестицій і поповнення оборотних засобів, для наступного відтворювального циклу. Не маючи надійного державного регклювання цін і доходів, з опорою на вкрай несприятливу кон"юктуру, вся аграрна сфера опинилася в досить скрутному економічному становищі. Відсутність в 1996р. належних кредитних ресурсів та їх дорожнеча ще більше погіршують ситуацію.

Слід зазначити, що така ситуація, аж ніяк не сприяє активізації структурної перебудови. З одного боку, зберігається негативна тенденція до нічим не виправданого спаду частки сільськогосподарського виробництва в структурі ВСП (з 21,5% у 1990р. До 16,8% у 1993р. І до 13,4% у 1994р.), а також у виробництві НД (відповідно, з 30,5% до 21,3% і до 16,3%). І це - за умови, коли темпи спаду виробництва в сільському господарстві були найнижчими серед усіх інших галузей економіки. Частка ж сільського господарства в загальному обсязі прибутку підприємств і осподарських організацій становила в 1994р. тільки 12,4%. Сьогодні грошові доходи концентруються не там де зосереджується власне товаровиробництво.

З іншого боку сама аграрна структура залишається досить консервативною і грунтовною не змінюється навіть у системі радикальних перетворень форм власності та господарювання, а також мінливої ринкової кон"юктури. Саме це тепер великою мірою визначає економічне становище сільського господарства.

На жаль, у 1995р. названі показники погіршилися - у зв"язку із загостренням фінансової кризи і переваженням руйнівного напрямку в здійсненні аграрних реформ. Це дістає відповідне відображення і в проекті Національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва на період 1996-2005рр.. У наступному десятиріччі, з огляду на загально економічний занепад, істотних зрушень у розвитку аграрного і агропромислового комплексів не намічається. Прогнозують лише досягти рівня, втраченого за минуле п"ятиріччя економіяного пожвавлення, з певними структурними і якісними змінами. Але вони не розкривають справжнього падіння стимулюючих ринкових факторів.

Поряд з ринковими регуляторами, в аграрному секторі особливе значення для перехідного періоду мають державні регулятори. Необхідною є активна аграрна політика ринкових перетворень, без чого не може бути відчутного прогресу

4. Інвестиційна політика в структуроутворенні

Політика ефективних ринкових реформ органічно пов"язана з інвестиціями у структурі перетвореня, спрямовані на економічне оновлення і зростання. Без всебічно обгрунтованих системних рішень та їх практичної реалізації за конкретними програмами і проектами цілеспрямованих структурних зоушень не відбудеться. Для цього потрібні час і фінансово-матеріальні ресурси. У свою чергу, активна інвестиційна та інноваційна діяльність вимагвє чіткої системи господарського управління і контролю за своєчасним і якісним здійсненням проектів структурної і технологічної модернізації або створення якісно нових форм і обєктів господарювання, які б у процесі функціонування випереджали своїх конкурентів. Інших шляхів прогресивних зрушень не існує.

Анвліз тенденцій у структурних перетвореннях економіки України свідчить, що до останнього часу структура інвестицій складалася без належної цілеспрямованої політики з боку як держави, так і систем господарського управління. Визначені стратеією ринкових реформ пріоритети не підкріплюються конкретними джерелами існування. По суті, кредитні ресурси випадають з сфери довгострокових інвестицій і зосереджуються комерційними колами в короткочасному обороті з метою нагрмадження переважно фіктивного капіталу - "грошей з повітря". Спекулятивні нагромадження інфляційних коштів також не направляються у структурну перебудову економіки, бо, здебільшого перебувають у руках не здатних на неї комерсантів і "тіньовиків".

Іноземні інвестори поки що не заінтересовані в широкомасштабному інвестуванні в українську економіку. Щорічні фактичні вкладення для розмірів економіки України майже не відчутні. Внутрішні нагромадження переважної більшості з діючих підприємств різних форм власності, загнаних до гостро кризового стану падіння національного товаровиробництва і доходів, залишаються мізерними. До того ж вони рік у рік зменшуються.

За рахунок асигнувань з дефіцитного бюджету держави і місцевих органів влади, який більше ніж на третину, а той на половину дотується емісійними грішми Національного Банку України, досить важко реалізувати навіть найважливіші державні цільові програми, не кажучи вже про можливості вагомої підтримки розвитку всіх галузей і господарських структур. Держава робить чи малі зусилля, щоб звільнити свій збідніий бюджет від цього тягаря. Проте поки що належних результатів нема. Заплановані надходження коштів до бюджету - внаслідок відсутності жорсткої платіжної дисципліни, приховування доходів та імітації фінансових банкрутств- не виконуються майже на половину, що не дозволяє своєчасно оплачувати навіть заробітну плату працівникам бюджетних сфер.