Реферат: Економічні реформи в Україні для виходу з кризи

Поряд з паливною промисловістю та чорною металургією, за рахунок падіння того самого цінового фактора, точніше - інфляційного буму, в 3,6 раза підвищено питому вагу в промисловій структурі електроенергетики, хоча електроенергія при цьому (як на виробничі, так і на побутові цілі) перетворилася на дефіцитний і дорогий товар. Безумовно тут спраццював фактор подорожчання імпорту енергоносіїв, зокрема - нафти і газу. До речі, ці продукти перетворилися на об"єкт небувалого збагачення корумпованих елементів і міжнародних спекулянтів. На реекспортні нафти і нафтоподуктів вони стали мільйонерами, залишивши переважну частку капіталу на рахунках закордонних банків, одночасно ще й енергетично паралізувавши розвиток національного товаровиробництва і можливість його нормального побутового енергоспоживання країни.

Досить стабільними залишаються місця в структурі промисловості лісової, деревообробної та целюлозно-паперової, скляної та фарфорофаянсової, хімічної та нафтохімічної промисловості будівельних матеріалів. І це теж за умов спаду виробництва і зростання цін, які стали не доступними для основної маси споживачів. Проте існує різкий спад виробництва в галузях машинобудування, які є найважливішими носіями НТП і технологічного переозброєння всього народного господарства. Неконкурентноспроможність власного машинобудування заганяє вітчизняних товаровиробників у глухий кут, зумовлює потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і технології.

Можна навести чимало яскравих прикладів масової закупівлі, наприклад, сільськогосподарської техніки у закордонних фірм за іноземні кредити під державну гарантію. До речі, такі фірми мають досить необхідних прихильників серед приречених до цього посадових осіб. Відома американська фірма "Джон Дір" має намір продавати Україні (під гарантію держави) 1000 зернозбиральних комбайнів. Тим часом вітчизняна конструкція конкурентноспроможного комбайна Дніпропетровського машинобудівного комплексу і Херсонського комбайнового заводу на власне виробництво чомусь не ставить. Інакше кажучи, за таких ринкових умов сільськогосподарське машинобудування, як і машинобудування для переробної промисловості, ставиться на межу загибелі.

Як показує таблиця 1.3, у загальнопромисловій структурі питома вага сфери машинобудування металообробки вже знизилася з 20,7 до 16%, тобто майже удвічі. Країну поставлено перед дилемою : або йти в пряму, надто дорогу, залежність від дкржавних технологій, на що немає належних коштів, або повертатися до примтивних технологій минулого. Як перший, так і другий шляхи для України не тільки не придатні, але й згубні, оскільки приведуть її економіку до повної деградації та занепаду. Треба йти єдино правильним шляхом оновлення, нарощування і структиризації національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні науково-технічні досягнення, - з тим, щоб освоювати і випускати власні технологічні системи. Це основа прогресивного розвитку держави. Необхідні нагромадження та інвестиції можуть бути забезпечені за рахунок ефективного відтворювального процесу в самому ж машинобудуванні. При раціональному веденні, воно стає досить доходним. Зрозуміло, що для цього треба мати місткий платоспроможний ринок. Важливим імпульсом до економічного пожвавлення і розвитку машинобудування може стати економічне і законодавче стимулювання кооперування та інтеграції з іноземними фірмами на базі спільного капіталу, а також залучення іноземних кредитних ресурсів. Це є значно ефективніше і дешевше, ніж орієнтація на масовий імпорт готових машин і устаткування. Проте, перш за все, цій галузі потрібні державні захист і підтримка для забезпечення ринкової стабілізації та виживання в конкурентній боротьбі.

2. Структурні зміни у виробництві споживчих товарів

Ринок України наповнили імпортні товари широкого вжитку з Польщі, Італії,Туреччини та багатьох інших країн Сходу. Крім того, частково втрачено сировинні ринки Середньої Азії та Росії, що в свою чергу, скоротило можливості експорту до них готових українських виробів. З огляду на все це, вітчизняна легка промисловість майже припинила своє існування. Її питома вага в загальнопромисловій структурі 1995року знизилася (проти рівня 1990р.) в чотири рази і становить всього 27%. Більшість підприємств не працює або працює обмежений час внаслідок відсутності сировини і ринків збуту для готових виробів.При цьому галузь має висококласних працівників, які здатні випускати експортну продукцію і конкурувати з іноземними фірмами.Певне технологічне переобладнання дозволило, наприклад, нашим швейникам виконати замовлення на випуск жіночих пальт, які експортувалися до США. На міжнародних виставках українські моделі одягу і взуття користуються постійним успіхом. Тим часом наш ринок заповнили імпортні товари далеко не кращої якості, бо відсутній будь-який захист власного товаровиробника.

Більше того, такі сировинні ресурси, як, скажімо, шкури тварин та й самі тварини, масово скуповують іноземні ділки, використовуючи хабарництво, за безцінь.Вони вивозять їх за кордон, виробляють там готову сировину, виготовляють з неї модельне взуття і експортують його на наш же ринок.На цьому Україна втрачає значні валютні ресурси. Її ж власні підприємства легкої промисловості, маючи усі підстави успішно функціонувати на своїх внутрішніх доходах і забезпечувати істотний вклад прибутку до бюджету, через відсутність якісної сировини і законодавчого захисту сировини опинилися в стадії розвалу. З 1990 по 1994р. обсяг випуску товарів легкої промисловості скоротився на 66%. У 1995р. відбувся його черговий спад ( проти рівня 1994р.) на 38,8. Основна маса підприємств цієї галузі або вже припинила, або майже припиняє виробництво.

Аналогічний процес відбувається, хоча й повільними темпами, в харчовій промисловості, яка внаслідок штучного заниження контрактних цін і несвоєчасних розрахунків з сільськогосподарськими поставщиками часто залишається без достатньої кількості сировини, а також внаслідок штучного обмеження ринків збуту різко скорочує виробництво харчових продуктів. Випереджаючі темпи зростання споживчих цін порівняно з доходами недозволяють купувати необхідні продукти споживачам з середніми і нижчими від середніх доходами. З 1990 по 1994р. виробництво продуктів харчування зменшилося на 46%, а за 1995р.- ще на 13,8%.

Разом з тим відмова в 1995р. від закупівлі значної частини сільськогосподарської продукції за державними замовленнями і несвоєчасна оплата державою закупленої продукції змушують аграрних товаровиробників продати її різним посередникам, і в тому числі - міжнародним комерсантам. Вони оптом скуповують пшеницю, цукор, соняшник тощо безпосередньо в господарствах і платять безпосередньо готівкою, здебільшого - у валюті, але за цінами значно нижчими від їх дійсної вартості. Куплена в такий спосіб продукція вивозиться за кордон, де перепродається відповідно до кон"юктури зарубіжних ринків за цінами, в 1,5-2 рази вищими, або переробляється в кінцеві продукти харчування, які нерідко повертаються до наших же споживачів, тільки за цінами, набагато вищими, ніж вітчизняні.

Мало того, що подібні торговельні операції завдають Україні вітчизняних збитків, так вони щей ставлять під загрозу внутрішню продовольчу безпеку нашої країни.

Переробна промисловість України дійсно відстає від західної в технологічному відношенні. Над цим ще треба наполегливо працювати, щоб добитися належної конкурентноспроможності її підприємств. Проте це зовсім не означає, що треба економічно знищувати її та переходити на імпортне харчування. Така політика влаштовує лише корумпованих хабарникі, а більшість українського населення вона загрожує голодним існуванням. Критична ситуація складається з виробництвом і збутом м"яса, м"ясо- і молокопродуктів, а також різноманітних виробів дитячого харчування. В 1994-1995рр. відбувся особливо значний спад їх виробництва і погіршення його структури. Розрахунки свідчать, що від продажу кінцевих продуктів харчування в розфасованому і затареному вигляді під попит споживачів можна одержати в тричі більші доходи, ніж від експорту сировинних ресурсів, з яких вони виготовляються.

Тому, потрібно негайно виправляти становище, докорінно змінювати структурну політику (і перш за все - в промисловості), брати на першій стадії ринкових реформ власних товаровиробників під правовий захист - з тим , щоб зовсім не втратити промисловий потенціал країни. Процес його модернізації вимагає часу та інвестицій. Не можна використовувати цей час на руйнування виробничих сфер, і особливо- вирішальних для необхідного життєзабезпечення людини і суспільства. Зрозуміло, що деформована економічна структура не обіцяє прогресивних зрушень, але ж зруйнована - взагалі заганяє економіку до безвихідної прірви.

Поки що залишається далеко від оптимальної макроструктура як усього АПК, так і його аграрної сфери. Вище вже говорилось про її незадовільне технічне забезпечення. До цього слід додати гострий дефіцит енергоресурсів, мінеральних добрив, гербіцидів, отрутохімікатів, а також матеріалів для пакування і зберігання сільськогосподарської продукції. Крім того, аграрний ринок зіткнувся з дуже обмеженою платоспроможністю сільських товаровиробників. Внаслідок цінових диспропорцій у 1995р. вони майже не мали фінансових можливостей для придбання вкрай необхідних виробничих ресурсів.

Інакше кажучи промисловий блок -1блок АПК і в кількісному і якісному відношеннях відстає від записів і потреб сільськогосподарьких товаровиробників, а з другого боку, - сільськогосподарські товаровиробники втратили необхідний рівень доходності та нагромаджень основних і оборотніх фондів. У свою чергу, 3блок АПК (переробна промисловість), хоча й займає в його загальному виробництві близько 45%, теж, як зазначалось, опинився в гостро кризовому стані. У високорозвинутих країнах питома вага цьго блоку в агропромисловій сфері становить 70-80%, тобто є набагато вищою, ніж у нас. Тому уряду належить спрямувати агропромислову політику на структурне і якісне оновлення всієї виробничої структури, і в тому числі - на випереджаючий розвиток переробної промисловості на базі сучасних технологій безвідхіідності та глибокої переробки цінної технологічної сировини.

За даними Мінстату України, в минулому році галузі, що безпечуть АПК засобами виробництва, скоротили обсяг їх випуску на 23,7% (у тому числі тракторне і сільськогосподарське машинобудування - на 38,7% підприємства по виготовленню технологічного обладнання для торгівлі та громадського харчування - на 35,5%, хімічні підприємства по виробництву мінеральних добрив і засобів захисту рослин -на 11,1%). Одночасно продовжує скорочуватися і промислова переробка сільськогосподарської сировини: в легкій промисловості -на 35,4% і в харчовій - на 13,8% (в тому числі в м"ясопереробці - на 35,6%). М"ясний ринок України наповнюється імпортом різноманітних м"ясопродуктів.

Не можна обминути увагою і стан українського ринку щодо багатьох товарів широкого побутового призначення. Під тиском імпорту наша країна втрачає розвиток власного виробництва сучасної телерадіоапаратури, холодильників, пилососів і багатьох інших видів побутової техніки. Я не кажу вже про легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, які за своїми якісними параметрами завжди відставали від зарубіжних. Сьогодній вітчизняний випуск цих товарів (і навіть велисопедів) зводиться нанівець. Те саме стосується конче потрібних людям сантехнічного обладнання, керамічних виробів, шпалер, різгих видів покриттів та інших товарів для впорядкування житла. Як слід не налагоджено навіть випуск кухонного посуду.

Наша країна, що має досить великий промисловий потенціал стає залежною від імпорту багатьох товарів,які забезпечують життєздатність людини. Ці товари можуть і повинні дешевше і краще вироблятися вітчизняними товаровиробниками. Тим часом за даними Мінстату України, обсяг виробництва товарів народного споживання і в 1995р. скоротився на 19,1%. Зростання обсягів і питомої ваги у внутрішньому товарообороті імпорту одягу, білизни, взуття, продуктів харчування, ліків, технічних засобів, технологій, інформаційно-обчислюваних систем, різноманітних побутових товарів тощо є наочним свідченням глибокої економічної кризи у вирішальних галузях національного товаровиробництва. І таке явище аж ніяк не можна вважати нормальним. Давно відомо країни з переваженням експорту сировини і матеріалів та імпорту готових виробів належать до категорії залежних і слаборозвинутих.

Державна економічна політика ринкового реформування не може ігнорувати цей вірогідний факт. Перш за все, вона має бути зорієнтована на розвиток високотехнологічних виробництв конкурентноспроможних товарів на власній території, а не на забезпечення соціальних і технологічних потреб за рахунок дорожчого і руйнівного для національної економіки імпорту готових товарів і послуг. Високоорганізовані виробничо-торговельні системи сучасного рівня обходяться значно дешеввше і є вигіднішим для держави та споживачів.

Безумовно Україна має реальні можливості щодо вибору перспективних варіантів ефективного розвитку різних подібних систем, здатних виробляти високоякісні товари не тільки під задоволення масового ринкового попиту населення, але й під індивідуальні та серійні замовлення у сферах судно-, літако- і ракетобудування, електротехнічної та хімічної промисловості, виробництво будівельних матеріалів, виготовлення коштовностей тощою . Треба лише активно діяти в цьому напрямі як підприємницьким, так і урядовим структурам і не чекати, коли за них це зробить невидима рука.

3. Тенденції та зміни в аграрній структурі

Структура сільськогосподарського виробництва є більш стабільною ніж промисловість (див. табл. 3.1). Проте, як і раніше, вона залишається незбалансованою. Питома вага в ній рослинницької продукції навіть дещо підвищується, але ж спад виробництва кормових культур і незбалансованість кормів за білком поставили під зарозу розвиток тваринництва: його частка в загальній структурі сільськогосподарського виробництва має тенденцію до зниження, а особливо - в його продуктивності, товарності й доходності. Кількісні та якісні параметри економічної оціни тваринницьких галузей пішли на спад.

Таблиця 3.1

Структура сільськогосподарського виробництва за вартістю виробленої продукції

Продукція сільського господарства	1990р.	1991р.	1992р.	1993р.	1994р.
Продукція сільського господарства (в цілому)	100	100	100	100	100
у тому числі: продукція рослинництва	44,8	42,8	47,4	52,2	47,9
зернові	12,1	10,8	11,6	13,4	12,3
технічні культури	7,5	7,3	6,7	6,8	6,5
картопля, овочі та баштанні	11,1	11,5	14,8	16,0	15,5
плодово-ягідні та виноград	4,4	3,3	4,5	5,4	3,2
кормові культури	8,6	9,0	8,2	8,5	7,7
інші види рослинницької продукції	1,1	0,9	1,6	2,1	2,7
продукція тваринництва	55,2	57,2	52,6	47,8	52,1
вирощування худоби і птиці	29,8	30,2	27,2	24,0	24,9