Реферат: Роль іноземних інвестицій в економіці України

Пріоритетними зонами для інозем­них інвестицій в Україні є:

Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільсь­ка, Волинська області), де ефективним мо­же бути створення виробництва з вико­ристанням місцевих природних ресур­сів - сірки, калійної та кухонної солі, ву­гілля, нафти та газу, а також розвиток ме­режі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпро­петровська області), де необхідно здійс­нити реконструкцію та технічне переоб­ладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих техноло­гій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв серед­нього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаїв­ська, Херсонська області), де найбільш ви­гідним є проведення реконструкції та тех­нічного переоснащення портового госпо­дарства, розвиток виробництва обладнан­ня для харчової та консервної промисло­вості, розширення мережі оздоровчих ку­рортно-туристичних комплексів.

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній елек­тростанції, у яких, поряд із запроваджен­ням унікальних наукових досліджень, не­обхідно впровадити найновітніші техно­логії та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціально­го відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сфера­ми та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таким об'єктів належать:

підприємства атомного машинобудуван­ня;

підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підпри­ємства;

об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республі­канського значення;

підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;

підприємства та об'єкти електроенерге­тики, гідростанції, теплоелектростанції;

об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

автомобільні дороги загального кори­стування;

метрополітени;

магістральні лінії електропередачі;

нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

соледобуванні підприємства та багато інших.

До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфра­структури, включаючи транспорт, тех­нічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повно­цінного ринку та широкий розвиток між­народної інвестиційної діяльності. Розви­ток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюєть­ся сприятлива матеріальна основа для по­дальшої ділової активності іноземного ка­піталу. Акцент на коротких строках окуп­ності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування про­диктований відомими причинами. Сьогод­ні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максималь­но сприяти найшвидшому виходу еко­номіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнарод­ної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зо­нами та об'єктами для пріоритетного за­лучення іноземного капіталу все більшо­го значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, ре­гіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на сві­тових ринках. При цьому далеко не ос­танню роль для багатьох держав, особли­во тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.

Особливу роль в активізації інвес­тиційної діяльності повинно мати страху­вання інвестицій від некомерційних ризи­ків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатосто­роннього агентства по гарантіях інвести­ціям (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Ук­раїну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та експропріації, втрат від переведення української гривні в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довго­строкові позики.

Для забезпечення доступу інозем­них інвесторів до інформації про стано­вище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інфор­маційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфра­структури.

Залишається невирішеною пробле­ма забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно інозем­них інвестицій законодавство. Тексти за­конів та інструкцій недосяжні для озна­йомлення. Практично немає єдиного під­ходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які зако­ни зберігають чинність, а які були ану­льовані. Щоб дати зарубіжним інвесто­рам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, по­трібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інфор­мацію кількома мовами.

В Україні інвестиції можуть здійсню­ватись шляхом:

створення підприємств з пайовою учас­тю іноземного капіталу (спільних підпри­ємств);

створення підприємств, цілком належ­них іноземним інвесторам, їх філіалів;

придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комп­лексів, будівель, споруд, паїв участі в під­приємствах, акцій, облігацій та інших цін­них паперів;

придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а та­кож інших майнових прав;

надання позик, кредитів, майна та май­нових прав і т. ін.

Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних орга­нів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіта­лу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залу­чати.

Україна дуже зацікавлена у прито­ці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну ін­теграцію національної економіки у світо­ву завдяки виробничій та науково-тех­нічній кооперації, слугують джерелом ка­піталовкладень, причому у формі сучас­них засобів виробництва, залучають віт­чизняних підприємців до передового гос­подарчого досвіду.

На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у дер­жавній монополії) без шкоди для націо­нальних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією націо­нальних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбан­ня у власність землі), у виробничу інфра­структуру (енергомережі, дороги і т.ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК.

Зарубіжний капітал у формі підпри­ємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської про­дукції, виробництво будівельних матеріа­лів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного спожи­вання, у розвиток ділової інфраструктури. Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових техно­логій, їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльнос­ті, які ми називаємо "екологозберігаючими".

Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Во­ни забезпечують притік фінансових ре­сурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів надр. Проте сьогодні залученню портфельних іноземних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично немає.

По даним державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку , сьогодні в Україні функціонують 35,5 тис. суб`єктів підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999р. загальний об`єм емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997р.- 9,87 млрд. грн. Та в 1998р. – 12,24 млрд. грн. Проте із загального об`єму випуску акцій лише 21% складає частку реально залучених коштів, інші 79% - емісія прі проведенні корпоратизації, акціюванні державних підприємств та зростанні статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні задачи процесу зміни власності – надходження інвестицій на підприємства та формування реального ефективного власника. Саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є питання підвищення рівня зацікавленості інвесторів в українських підприємствах шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та закордонних ринках цінних паперів.

Відповідно до досвіду залучення інвестицій, для значного покращення положення, внутрішніх засобів в нас недостатньо і тому основні надії покладають на закордонних капіталовкладників. Проте іноземний інвестор погоджується вкладувати кошти тільки на визначених умовах, які вітчизняні емітенти не в змозі повністю забезпечити. Головною ціллю цих умов є перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), тобто складання звітності “язиком”, який розуміє іноземний партнер. Незадовго ДКЦПФР введе нові національні стандарти бухгалтерської звітності, що стане важливим кроком на шляху поліпшення інвестиційного клімату. Зокрема, з лютого 1998р. в Україні працює проект ФІНУК 9701, який фінансується програмою Європейського Союзу ТАСIS. Його основними завданнями є розробка пілотних проектів фінансової звітності вітчизняних підприємств на основі МСБО, а також аналіз перспектив залучення іноземних інвестицій в українську економіку.

ФАКТОРИ, ШО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ПРИТОКУ КАПІТАЛУ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію підприємства та його задачи, про тактику керівництва, про результати фінансової діяльності , про фінансову політику та розміри очікуваного прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів. Особливу увагу необхідно приділяти квартальним та річним звітам. При цьому останні повинні бути детальними, поширюватися серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно поновлюватися та не бути єдиною нагодою на потязі року для зустрічі з інвестором. Взагалі інформаційні матеріали повинні видаватися згідно американського та британського стандартам бухгалтерської інформації, а в країнах з високим рівнем інфляції, до яких належить і Україна, необхідно приводити дані, які надають можливість в подальшому проводити порівняльний аналіз поданих результатів. До того ж інформацію необхідно подавати в єдиній формі, написаною грамотно та з якісним перекладом.

Таким чином, на погляд інвесторів, підприємства повинні брати ініціативу у спілкуванні з ними на себе, а не обмежуватися лише відповідними діями на їх запити та виконанням обмеженого кола основних заходів. Підприємство повинно бути у постійному контакті з капиталовкладниками, а найбільш великим з них пропонувати індивідуальні зустрічі з керівництвом. Емітенту корисно мати корпоративний сайт в Інтернеті, але спочатку необхідно налагодити роботу більш простих каналів спілкування з інвесторами, використовуючи які можливо повністю задовольнити основні інформаційні потреби. Велике значення має презентація результатів діяльності підприємства в Лондоні, а також інших фінансових центрів.

Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних проекта, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми. Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній. Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою мовами.

Потенційно Україна може бути од­нією з провідних країн прикладення пря­мих та портфельних іноземних інвести­цій. Цьому сприяє її величезний внутріш­ній ринок, порівняно кваліфікована й вод­ночас дешева робоча сила, значний нау­ково-технічний потенціал, великі природ­ні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в інвестиційну сфе­ру приватного національного та іноземно­го капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробни­чої та соціальної інфраструктури, недо­статнє інформаційне забезпечення. Взаємопов'язаність цих проблем посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуа­цію. Особливого значення для посилен­ня інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. За­кон про іноземні інвестиції гарантує їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім перед­бачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інте­ресах.

Проте механізми реалізації право­вих гарантій поки що недостатньо відпра­цьовані. До того ж відсутні достатні судо­ві засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулю­вання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстан­ція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надаєть­ся приєднанню України до багатосторон­ньої конвенції по врегулюванню інвести­ційних спорів між державою та фізич­ними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звер­нення іноземних інвесторів до юрисдик­ції Міжнародного центру по врегулюван­ню інвестиційних спорів.

Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком поодиноких випадків.

Так все таки, що ж має на увазі український законодавець під терміном “інвестиція”? В ст.1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 г. № 1560-XII визначено, що інвестиціями є усі види майнових та немайнових цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть виступати:

Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції, інші цінні папери;

Рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

Майнові права, що виходять з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навиків виробничого досвіду, що необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані (ноу-хау);

Право користуватися землею, водою, ресурсами, спорудами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права;

Інші цінності;

Як видно, законодавець не встановив виключний перелік, що дозволяє поширювати його.

Термін “соціальний ефект” має різні ступені конкретизації. У вузькому сенсі це – поліпшення умов праці та побуту людей.

Що до умов праці, то корисний результат у сфері виробництва досягається за допомоги застосування нової техніки, яка відіграє важливу роль у забезпеченні техніки безпеки, використанні системи охорони праці, поліпшенні санітарних, економічних та естетичних умов, зниженні виробничих шумів і т. і.
У більш широкому розумінні соціальний ефект, окрім названих сфер та результатів, поширюється практично на всі аспекти життя людини, її матеріальний та духовний достаток. Існують подібні класифікації соціальних результатів, до яких відносяться забезпеченість людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, культурою т. і.
Основним документом, який регулює питання щодо іноземного інвестування в Україні, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від19.03.96 р.
№ 93/96-ВР. У цьому законі у окремій статті вказані види іноземного інвестування, тобто уточнюється перелік, який був приведен у ст.1 Закону України “Про іноземні інвестиції”. У часному випадку, іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді:

Іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України;

Валюти України – при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові виплати податку на прибуток;

Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;

Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які виражені у конвертуємій валюті;

Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантуються першокласними банками та виражені у конвертуємій валюті, підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конверуємій валюті підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні, включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід, корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;

Права на ведення господарчої діяльності, включаючи права на користання надрами та природними ресурсами, які надаються згідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертуємій валюті підтверджена згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Об`єктом нарікань став Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від22.05.97 г. № 283/ 97-ВР. Виказуючи свій погляд щодо використання окремих його положень, Державна податкова адміністрація України видала лист від 30.06.98 р. № 7818/10/22-0417 (“Бізнес”, № 41). Податкова адміністрація стоїть на тому, що заборгованість у іноземній валюті по внескам до статутного фонду підприємства із іноземними інвестиціями підлягає перерахунку. При цьому результат цього перерахунку повинен включатися або до валових доходів, або до валових витрат такого підприємства. Динаміка курсу української валюти не дозволяє навіть і думати про витрат. Отож, навіть не здійснюючи якої-небудь господарчої діяльності, СП мають платити до бюджету податок на прибуток. Проте бажаючих сплачувати такі податки багато не набереться. Доволі зрозумілим у такий ситуації виглядає бажання деяких податкових “оптимізаторів” знайти спосіб звільнення від оподаткування. А якщо такого способу нема, то хоча б зробити його ілюзію, не забуваючи покритикувати фіскальну політику податкових органів.

Ще однією податковою фантазією можна назвати віднесення курсової різниці від погашаємої заборгованості по внескам до статутного фонду СП до емісійного доходу. Поглянемо до п.1.27 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яким дано слідуюче визначення емісійного доходу: “Емісійний доход – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первісної емісії (випуску) особистих акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав)”.
Ніякого перевищення від емісії корпоративних прав над їх номіналом не сталося. Який об`єм валютних коштів повинні були внести, такий і внесли. А курс перерахування вказан у статутних документах та в інформації про емісію (якщо вона є).

Не варто говорити про яку-небудь оригінальність України. Все, що треба зробити інвесторам, - це своєчасно внести свою частку статутного фонду. А якщо вони бажають мінімізувати податкові ризики, то зробити це необхідно у тому кварталі, коли пройшла реєстрація підприємства. При цьому за несвоєчасне виконання своїх обов`язків до інвестора можуть бути залучені фінансові санкції, що передбачено Законом України “Про господарчі громади” (ст.33, 52). Та і зберігати валюту на своєму рахунку довго не варто. Погодьтеся, потрібно бути “справжнім” економістом, щоб тримати гроші мертвим вантажем цілий квартал, а під кінець ще податок на прибуток заплатити.
Вже деякий час у засобах масової інформації з`являються свідоцтва про указ президента, що готується, яким перетбачається виключати курсову різницю із об`экта оподаткування. Як з`ясувалося, ініціатива належить банківським закладам. Зрозуміти їх неважко: частка активів (а вона не маленька), що виражена у іноземній валюті, постійно перераховується, тим самим збільшує базу оподаткування. При цьому банки підтримує сама податкова адміністрація (виключне явище). Остання з`явилася набагато розумнішою, ніж того бажали. Проаналізувавши дебіторсько-кредиторську заборгованість у рамках національної економіки, податкова адміністрація легко виявила, що кредиторська заборгованість, виражена у валюті, на ступінь перевищую дебіторську. Це означає, що у минулому податковому періоді платники податків віднесли до складу валових витрат міліардні суми. А це реально недоотримані до бюджету кошти.

Не слід забувати і про можливу відміну валютного коридору, і про “заплановану” емісію, що призведе до падіння курсу гривні, а значить, і до росту втрат по курсових різницях до катастрофічних розмірів. Невинесення їх до валових витрат рівнозначно загибелі підприємства.

Серйозні питання викликає стиму­лювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаю­чи іноземний капітал, не можна допус­кати дискримінації стосовно національ­них інвесторів. Не слід надавати підпри­ємствам з іноземними інвестиціями по­даткові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іно­земного капіталу, але приводить до ви­никнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.

Притоку іноземного підприємниць­кого капіталу в Україну заважають і при­чини здебільшого суб'єктивні. Це - процві­таюче в Україні піратство в галузі інте­лектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'яз­ком, офісами, готелями, візами і т. ін.

Ці об'єктивні та суб'єктивні причи­ни впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК УКРАЇНИ ТА ЙОГО УЧАСНИКИ

Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з розвитком інституційної структури інвестиційного ринку. На даний момент склад учасників інвес­тиційного ринку України можна уза­гальнено окреслити так:

Українські підприємства, на виробничій базі яких реалізуються інвестиційні про­екти. Вони вкладають свої фінансові кош­ти в основні фонди.

Інвестори - банки та інші фінансові організації - українські та зарубіжні, що здійснюють кредитування проекту та взаєморозрахунки між його учасниками.

Зарубіжні компанії, що надають техно­логії та обладнання, свої збутові мережі на світовому ринку, управлінський досвід, досвід підготовки та перепідготовки пер­соналу.

Проектні та будівельні організації, що забезпечують виконання проектних та бу­дівельно-монтажних робіт.

Адміністрація -державна, регіональна, галузева, місцева, що створює певні умови для учасників інвестиційного процесу.

Інвестори - фізичні та юридичні особи, у тому числі інституційні інвестори (ін­вестиційні фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, страхові компанії і т.ін.), що мають вільні кошти.

Посередники - юридичні особи, діяль­ність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг з опосередкування діяльності на інвестиційному (фондово­му) ринку емітентів та інвесторів.

Держава, яка шляхом прийняття зако­нодавчих актів та відповідних державних органів визначає умови правового регу­лювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасни­ків.

Учасники фондового ринку, які на до­бровільних засадах можуть об'єднувати­ся в організації, що саморегулюються та набувають статусу саморегульованих в умовах державної реєстрації.

Організації, що саморегулюються, само­стійно визначають умови діяльності своїх учасників шляхом встановлення міні­мальних стандартів поведінки та етики, стандартів по операціях на фондовому ринку. Держава сприяє створенню таких організацій - учасників фондового рин­ку.

Кожен з перелічених учасників ін­вестиційного ринку відіграє певну роль в інвестиційній діяльності, привносячи в неї свій досвід та засоби (природно-географічні, людські, виробничі, інтелек­туальні, організаційно-управлінські мож­ливості, фінансові ресурси). Використан­ня цих можливостей вимагає розуміння їх ролі в інвестиційному процесі.

Відсутність у багатьох українських керівників елементарних знань про укра­їнські та міжнародні організації, що здійс­нюють інвестиційну співпрацю з україн­ськими підприємствами, про порядок "дос­тупу" до їх кредитних ліній та вимог, що пред'являються ними, є однією з причин того, що в умовах гострої нестачі інвес­тиційних ресурсів навіть виділені цими організаціями кредити використовуються далеко не повно.

ЗАРУБІЖНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ

Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - є акціонерним товариством закритого типу. Засновни­ками цієї компанії є Українські фірми з іноземними капіталами - Фінансова ком­панія "Інвелл Україна" та компанія "Нафтоенерго", що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю нафтопродуктами.

На сьогодні ряд міжнародних орга­нізацій надають допомогу становленню ринкових структур у нашій країні, здій­снюючи технічне сприяння, підготовку кадрів, консультативні послуги, надаючи кредити і т.ін. Серед них - установи ООН, Європейського Союзу, групи Все­світнього банку, Європейський банк ре­конструкції та розвитку, Міжнародний ва­лютний фонд (МВФ) та інші. Кожна з цих організацій ставить перед потенцій­ними партнерами певні вимоги до оформ­лення передінвестиційної документації, про які українська сторона повинна мати уявлення.

Всесвітній банк - міжурядова ус­танова, котра сприяє економічному роз­витку країн-членів.

Основними структурними підрозді­лами Всесвітнього банку є дві самостійні в юридичному та фізичному відношенні організації: Міжнародний банк реконст­рукції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Окрім МБРР та МАР у групу Всесвітнього бан­ку входять Міжнародна фінансова корпо­рація (МФК) та Міжнародне інвести­ційне гарантійне агентство (МІГА).

Пріоритетними напрямками інвес­тиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарст­ва, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарст­ва, водопостачання, зв'язку.

Майже 90% виділених позик та кредитів передбачають надання техніч­ної допомоги, що фінансується Всесвіт­нім банком.

Технічна допомога, що фінансується з коштів Всесвітнього банку, включає дві категорії послуг:

а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними роботами;

б) адміністративно-організаційна до­помога, включаючи оцінку визначеної по­літики та аналіз організаційної структу­ри, сприяння в керівництві, технічну під­готовку.

Важливим елементом технічної до­помоги Всесвітнього банку є техніко-економічні обґрунтування, що виконуються при підтримці програми розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затверд­женням проектів, що фінансуються з кош­тів МБРР та МАР.

Міжнародний банк рекон­струкції та розвитку (МБРР) бувстворений одночасно з Міжнародним ва­лютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбу­лась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний момент його членами є 152 країни. Згідно з його Ста­тутом основним завданням МБРР є сти­мулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на 15-20 років).

Позики надаються тільки на вироб­ничі цілі після ретельного аналізу можли­востей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні гарантії (на­дання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Від­соткова ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одер­жання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.

Міжнародна асоціація розвит­ку (МАР) була створена у 1960 р. для вирішення тих самих завдань, що й МБРР, але стосовно найменш розвинених країн світу. Членами МАР можуть бути всі країни, що є членами МБРР. Зараз МАР нараховує 138 країн-членів. Основним джерелом, за рахунок якого формується її бюджет, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяж­ливих для економік країн, що розвива­ються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів без­процентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річ­ним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпо­рація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить до структури Все­світнього Банку, але юридичне та фінан­сове незалежна від нього. Корпорація бу­ла створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в еконо­міці. Зараз вона являє собою фінансо­вий інститут з внесками 147 країн. Ок­рім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнарод­ний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.

На даний момент МФК - найбіль­ший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.

Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвесту­вати із власних коштів, - 70 млн. дола­рів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.

Найменший розмір кредиту, що на­дається МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші проекти.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізуєть­ся, сприятливо вплине на економічне ста­новище країни, а не тільки фірми, що одер­жує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугу­вати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допо­могу.

Фірми, що кредитуються, зобов'яза­ні подавати щоквартальні звіти та річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до складу правління об'єкта, що кредитується.

Європейський банк реконст­рукції та розвитку (ЄБРР) є міжна­родним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейське еконо­мічне співтовариство (ЄЕС) та Європей­ський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.

Банк має два оперативні департа­менти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів при­ватних та тих, що приватизуються, під­приємств. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяль­ності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реаліза­ції проектів, пов'язаних з розвитком де­мократичних інститутів та ринково орі­єнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Ру­мунії, СНД та Югославії.

Не менше 60% коштів, що надають­ся Банком цим країнам, адресується під­приємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації держав­них підприємств. Значна увага приділя­ється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Бан­ком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для ко­мерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кре­дитах та зобов'язань по страховій діяль­ності. Обсяг коштів, що надаються Бан­ком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартос­ті.

Банк надає прямі позики або інвес­тиції на суму не менше 5 млн. екю; пере­ведення таких сум банк може здійснюва­ти через фінансових посередників. Ви­плати по них розраховуються на базі рин­кової вартості кредитних ресурсів. Зви­чайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядо­вих гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може за­пропонувати фінансові консультації, нав­чання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультан­тами та фінансовими радниками, які пра­цюють у країнах Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:

розвиток приватного сектора;

практичну приватизацію державних підприємств;

підтримку прямих іноземних інвестицій;

створення та зміцнення фінансових ін­ститутів;

реконструкцію індустріального сектора;

створення сучасної інфраструктури при­ватного сектора та ринкової економіки;

сприяння малим та середнім за розміра­ми підприємствам;

вирішення питань екології.

Звертання приватних та тих, що приватизуються, підприємств у Банк з проханням про фінансуван­ня повинні відповідати таким ви­могам:

містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри сторін-учасників та експертний висновок спонсора, у якому він повинен продемонструвати добрі знання та досвід у даній галузі;

фірма-спонсор проекту повинна мати в розпорядженні і власні кошти для його фінансування;

сума запиту повинна перевищувати 5 млн. екю;

предмет і цілі інвестування повинні від­повідати пріоритетам банку, описаним вище.

Основними критеріями, що викори­стовуються Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наяв­ність у претендентів сильних парт­нерів (спонсорів) та добре обгрун­тованого бізнес-плану. Останній по­винен містити опис основних харак­теристик проекту:

продукції чи послуг з оцінкою їх перс­пектив на ринку;

базових зобов'язань спонсорів проекту;

технології;

оцінку строків окупності інвестицій;

дані про фінансовий стан підприємства та ін.

Зараз Європейським банком рекон­струкції та розвитку в Україні фінансу­ються проекти реконструкції аеропорту "Бориспіль" та створення єдиного плодо­овочевого ринку в Києві, а також виді­лені кошти на підтримку малих та серед­ніх приватних підприємств.

ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко змінити ситуацію. На даному етапі у рамках проекту в Україні іде робота із 23 вітчизняними підприємствами, яки працюють в енергетичному секторі, електротехнічній галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів харчування, машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли підприємства найбільш інвестиційно-привабливих галузей, що вже само по собі повинно привабити капіталовкладників.

Під час роботи з ціма підприємствами були зроблені важливі висновки, які керівники проекту поділили на дві групи. До першої увійшли корисні результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної інформації, їх керівники мають бажання отримувати знання ведення звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.

Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту вважають, що керівництво не мають за потрібне відкривати які-небудь промислові таємниці, проте це не іде їм на користь. До того ж, стандарти української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги приділяється подробицям, через що губиться головна думка.

Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них – “Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”, “Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго” та “Росава” у червні поточного року були презентовані у Франкфурті та Лондоні, де їх звіти були запропоновані до уваги закордонних інвесторів.

Сучасна ситуація на ринку України.

Іноземці вклали в економіку України сущі крихти. Українським чиновникам потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками, Україна зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за умови, що промисловий ріст збереже хоча б існуючі темпи. Поки що, в порівнянні з минулим роком, ці темпи упали в три рази — українська промисловість почала видихатися. Західні експерти вважають, що для нормального розвитку українській економіці необхідно $80-100 млрд. протягом 10 років, тобто по $8-10 млрд. у рік.

Скільки в нас вклали:

За одинадцять років Україна залучила прямих іноземних інвестицій на суму $4745,2 млн. Цифра більш ніж скромна — Чехія за цей час одержала більш $20 млрд. Щорічні інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як в Україну — біля $0,5 млрд.
По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької організації “Economist Group”, Україна по інвестиційній привабливості знаходиться в сьомому десятку країн світу.
За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, вивезених іноземцями назад. Наприклад, у першому півріччі нинішнього року іноземці “упорснули” у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли —$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.

Хто вкладає:

По обсягах інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на другому затвердився Кіпр. Однак більшість іноземних експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п'яте місце. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів (відкіля переважно течуть гроші російських і українських ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські.
У російській експансії немає нічого дивного — на відміну від західних капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових організацій навроди МВФ чи Світового банку.
Портфельних інвестицій в Україні практично немає — за весь час їх обсяги не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів.
Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і середній інвестор поки ще не ризикує “пастися” у суворих степах українського інвестпростору. Іноземці відверто заявляють, що для нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв'язки в кабінетах посадових осіб, а це “під силу лише забезпеченій людині”.

Звідси і типовий образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора - могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими можливостями. Саме ці інвестори (типу “Coca-Cola”) уклали найбільше великі засоби в нашу економіку, інші — так, по дріб'язку.

В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги.

Куди вкладають:
Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі швидкою оборотністю капіталів і забезпечених ринків збуту. Ці інвестори поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень.
На жаль, приватизація не зіграла в залученні західних інвесторів істотної ролі (виключення — приватизація американцями і словаками деяких обленерго). По-перше, через численні приватизаційні скандали і перегляди результатів торгів. По-друге, через закритість самого процесу. Більшість західних інвесторів вкладали гроші в Україну через створення виробництв “з нуля” чи викуп акцій у фінансових посередників.
У росіян інші мотиви інвестування в Україну. Їх цікавлять, насамперед, стратегічні промислові підприємства по переробці сировини, головним чином, нафти. Тюменська нафтова компанія уже придбала Лисичанський НПЗ, а “ЛУКойл” — Одеський. Дуже цікавиться об'єктами газотранспортної й енергетичної системи РАО “ЄЕС Росії”. Росіяни навіть купили торік що уже дихав на ладан Львівський автобусний завод.
Частина російських капіталістів прикуповують “українське” для того, щоб замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі Союзу. Їхні інтереси в основному зосередилися в металургійній (виробництво алюмінію), хімічній промисловості та машинобудуванні. Тому північні сусіди України орієнтуються в місцевій приватизації набагато краще західних. Якщо порівняти структуру капвкладень росіян і американців, то російські інвестиції більш істотні для нашої економіки. Тому в промисловців, що працюють у вищевказаних галузях, непогані шанси “знайти” грошика на російському ринку.
Крім працюючих інвесторів, в Україні є чимало компаній, в основному західних, котрі просто “моніторят” ринок на майбутнє. Для західних корпорацій нічого не коштує “кинути” в Україну пари мільйонів доларів, щоб “застовпити” місце. Поки ці компанії здебільшого займаються імпортом-експортом сільгосппродукції і супутніх товарів (пестициди, гербіциди і т.д.). Дуже помітними операторами зернового ринку України стали “дочки” іноземних “сільгоспмонстрів” — Cargill і Toepfer. Останнім часом у цих компаній з'являється інтерес уже не тільки до торгівлі, але і до виробництва, наприклад, зернових.
Світові тенденції інвестування обійшли Україну стороною. В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги. Занадто великі ризики...
До того ж в усьому світі не існує проблеми одержати портфельного інвестора. Українські підприємства, що бажають “продатися” частково, іноземців мало цікавлять.

Як приваблюємо і чому не йдуть...
Донедавна український уряд оперував усього лише одним стимулом для іноземних інвесторів — податковими і митними пільгами. Політика “пряника” скінчилася жалюгідно — пільги в СП відібрали раніш покладеного терміну, підмочивши і без того сумнівну репутацію України.
Утім, податкові пільги іноземцям особливо й ні до чого — в них і так серйозні переваги перед вітчизняним інвестором. Західні компанії мають доступ до передових технологій, дешевих грошей та ефективного менеджменту. По великому рахунку, ніякого спеціального відношення вони до себе не вимагають і хочуть того ж, що і місцеві інвестори.
Численні опитування іноземців із завидною регулярністю щороку демонструють ті самі проблеми, що заважають інвестуванню в Україну, — повальна корумпованість чиновників, надмірна зарегульованість економіки, відсутність захисту прав інвесторів.
Українська влада схоже визнала, що й вітчизняний і іноземний інвестор рівні у своїх правах, і нічого “особливого” іноземцям уже не пропонують. Утім, рівність іноземного і вітчизняного бізнесу чиновники розуміють досить оригінально: невідшкодоване і тим і іншим ПДВ; відмовлення визнавати експортні операції такими; заборона застосовувати податкові чи векселі просто “жартування” із позаплановими перевірками.
Багато хто в Україні вже почав розуміти, що урядовими програмами інвесторів не заманити — потрібно змінювати принципи керування економікою. Правда, з'ясовуючи причини наших “негараздів”, чиновники усе більше захоплюються опитуваннями інвесторів і роблять часом парадоксальні висновки з цілком конкретних результатів.
Існують і менш помітні, але не менш важливі причини відсутності інтересу до України з боку іноземного капіталу. Останнім часом частенько одним зі стримуючих факторів інвестиційного процесу називають негативний імідж країни на міжнародній арені. Укладачі рейтингів по корупції й економічній волі вперто не хочуть визнавати Україну правовою державою, звідси — відсутність інтересу у великих пенсійних і інвестиційних фондів до українського ринку.
Незадоволені іноземці і “закритістю” деяких галузей української економіки, штучно створеної місцевими міні-олігархами і регіональним посібником. За підтримкою регіональних українських ФПГ нерідкі випадки, коли на рівні губернаторів віддавалася команда: іноземців в область не “пущати”.
Не секрет, що західні інвестори не в захваті і від якості українського менеджменту — здобуваючи підприємство, вони найчастіше змінюють усіх менеджерів-аборигенів на нових, спеціально навчених.

Чи потрібні іноземні інвестиції...
Тільки на якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, “який кує” основний валютний виторг, по самих скромних підрахунках, необхідно біля $10 млрд. У металургів таких грошей немає.
Достатньо просто глянути на структуру торгового балансу країни, щоб зрозуміти, що в найближчі роки очікується нова хвиля антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних експортерів. Під обмежувальні санкції в першу чергу підпадає сировинний експорт, а якість вітчизняної продукції часто залишає бажати кращого. Унаслідок торгових обмежень країна “недоодержить” валюти від експортерів. А для експортоориєнтованої української економіки це смерті подібно.
Можна до нескінченності малювати страшні картинки економічної катастрофи в Україні, але уже сьогодні ясно — вітчизняна економіка втрачає конкурентноздатність на світових ринках. А після можливого вступу у ВТО ця тенденція перекинеться і на внутрішній ринок.
У самих українських промисловців немає ще загальної точки зору на закордонні інвестиції. Директора успішних підприємств вважають, що інвестор їм не потрібний, вистачить своїх чи засобів кредитів українських банків. Але західні технічні експерти гадають, що конкурентноздатність українських заводів тимчасова і доступних фінансових джерел не вистачить на серйозну реконструкцію виробництва.
Крім того, від іноземних інвестицій є ще і непрямий ефект — упровадження західного менеджменту і цивілізованих форм підприємництва.
Правда, як і у всякої медалі, в інвестуванні є і зворотна сторона. Є чимало аргументів проти деяких варіантів іноземного інвестування. Дуже часто великі компанії в країнах третього світу (до яким відноситься й Україна) розміщають екологічно шкідливі виробництва або виробництва товарів “групи ризику” (шкідливих для здоров'я людей). Не випадково експансія світових тютюнових компаній в Україну збіглася з початком активної боротьби з палінням у розвинутих країнах. А в Індії, наприклад, екологи вже кілька років б'ють тривогу через збільшення шкідливих речовин, що викидають в атмосферу хімічні компанії, що належать іноземним інвесторам.
Деякі корпорації викуповують задешево профільні виробництва в країнах, що розвиваються, щоб потім закрити їх, розчистивши ринок для власної продукції. Згадаємо хоча б історію з діяльністю на українських просторах одного зі світових лідерів електротехнічної промисловості.
До того ж перевантажена іноземними інвестиціями країна дуже сильно залежить від міжнародних фінансових і фондових струсів. Такі інвестиційно багаті країни, як Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, у 1998 році повною мірою відчули всі принадності інвестиційного “шторму”.
Усі ці ризики необхідно враховувати при плануванні урядом інвестиційної політики. Іноземні інвестиції Україні, дійсно, необхідні, але “зазивати” іноземців треба з врахуванням національної економічної безпеки.

Які перспективи:

Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони приходять всерйоз і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні інвестори не особливо цікавляться нашим ринком. Підтвердження тому — чергове відмовлення США надати нам статус країни з ринковою економікою. До речі, відбулося це почасти через скарги американських інвесторів, що працюють в Україні...
Без істотного “потепління” інвестиційного клімату нові інвестори, швидше за все , до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже “забиті” конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів, мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в “мутне” болото нашої економіки бажаючих не так вже й багато.
Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще довго буде обходити наш ринок стороною.
В уряду у “загашнику” залишилося усього декілька ласих шматочків — приватизація “Укртелекому” і що залишилися обленерго. Другий цікавий для іноземців проект — приватизація й обслуговування газотранспортної системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у “скарбницю”, вони для бізнесу малоцікаві.
Непогані перспективи в інвесторів у сільське господарство (якщо буде вирішене питання про продаж землі). Але вкладати гроші в село будуть уже працюючі тут інвестори. Якщо встигнуть, звичайно. Тому що вже через рік з невеликим в Україні почнеться підготовка до президентських виборів, і приплив інвестицій за традицією заморозиться.
Утім, іноземці прекрасно обійдуться і без нас, а гроші вкладуть у ту ж Східну Європу, більшість країн якої з дня на день одержать членство в Європейському Союзі. Там для європейського бізнесу і ризики менші, і надійність вище. Чи будуть інвестувати в Росію і Казахстан, що уже визнані США і Європою країнами з ринковою економікою.
Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все , “пролетить”, незважаючи на “геополітичне положення і самі родючі чорноземи”.
Цілком можливо, що через це темпи росту промисловості в найближчі два роки можуть істотно знизитися, а заодне зменшиться і приплив валюти в країну. Усе це варто було б врахувати державним чоловікам при підрахунку макропоказників і “верстці” бюджету.
Вітчизняному бізнесу, що орієнтується на іноземні інвестиції, порадимо поки розраховувати більше на власні сили, тому що закордон, швидше за все , найближчим часом не допоможе.

Що заважає іноземцям:

У 1999 році німецька консультативна група спеціально для українського уряду провела опитування 20 іноземних компаній, що працюють в Україні. Ціль — визначити найбільше істотні перешкоди для інвестування в Україну. Інвестори назвали наступні фактори (розташовані починаючи з більш важливих), що заважають їм працювати: нестабільність правового режиму; невиконання урядом своїх обіцянок; сильний державний контроль над економікою; відсутність підтримки з боку влади; корупція; занадто довгі процедури одержання необхідних дозволів. У 1999 році ЄБРР запропонував керівникам трьох тисяч підприємств Центральної і Східної Європи і СНД оцінити інвестиційний клімат у своїх країнах. З 20 країн, що ввійшли в дослідження, Україна була на передостанньому місці (перед Молдавією) по забезпеченню безпеки власності та захисту прав інвестора. У 2000 році Український міжнародний центр політичних досліджень запропонував 65 найбільшим іноземним компаніям, що мають в Україні свої представництва, визначити головні перешкоди для інвестування в нашу економіку. Опитані компанії направили в Україну більш $2,0 млрд. прямих іноземних інвестицій. На думку представників цих компаній, в Україні основними перешкодами для залучення іноземних інвестицій стали (починаючи з більш важливих) наступні: нестабільність і величезний обсяг державного регулювання; невизначеність економічного середовища; корупція; сильний податковий тиск; труднощі у визначенні чітких умов одержання права власності; занижені можливі рівні прибутку; труднощі в переговорах з урядовими структурами; нестабільність політичного середовища; обмеженість матеріальної інфраструктури. У 2002 році Адміністрація Президента України, Американська торговельна палата, компанія “Ернст енд Янг“, Бюро делегата німецької економіки, Європейська бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших іноземних інвесторів щодо інвестиційного клімату в Україні. На думку іноземців, основними перешкодами на шляху поліпшення інвестиційної діяльності в Україні є: бюрократизм і корупція в місцевих і центральних органах влади; повільне просування податкової реформи і посилення податкового тиску. Складні податкові процедури і проблеми зі своєчасним поверненням ПДВ; складні і незрозумілі ліцензійні, сертифікаційні і митні процедури; відсутність застави землі і простих процедур викупу землі; недостатня прозорість процесу приватизації; недостатній захист прав інтелектуальної власності; відсутність незалежної судової влади.