Реферат: Роль іноземних інвестицій в економіці України

ФОРМИ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

За об'єктами інвестиційної діяльнос­ті інвестиції поділяються на два основних класи: реальні та фінансові. Останнім часом виділяють також інвестиції у людський капітал.

Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організа­цію виробничого процесу, тобто створен­ня (придбання, будівництво і т. ін.) ви­робничих потужностей та найом робочої сили.

Фінансове інвестування, на від­міну від реального, не передбачає обо­в'язкового створення нових виробничих потужностей та контролю за їх експлуа­тацією. Як правило, фінансовий інвестор у сучасних умовах не бере участі в управлінні дійсними, реальними актива­ми, покладаючись у цьому на фахівцїв-менеджерів.

Існує також поняття "споживчі ін­вестиції". У деяких зарубіжних еконо­мічних джерелах цей термін застосову­ється для позначення вкладень спожива­чів у товари тривалого користування або в нерухомість. По суті, даний об'єкт вкла­день споживачів не відповідає поняттю інвестицій, оскільки не передбачає одер­жання прибутку та зростання капіталу. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набуває й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду і т. ін.).

Відмінності між двома основними видами інвестицій — реальними та фінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі інвестиційної діяльності.

У загальному випадку інвести­ційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень -вкладення ресурсів (інвестування) -одержання прибутку. Отримання достат­нього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідне з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення дже­рел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє, формування нагромаджень та роз­поділ дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами. Мето­ди вирішення вказаних завдань і визнача­ють усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльнос­ті) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення Інвестицій, що пос­тійно повторюються: приріст нагромад­жень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромад­ження).

Постійне відтворення даного лан­цюжка перетворень являє собою круго­обіг інвестицій. Проте в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових ін­вестицій існують особливості.

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Круго­обіг фінансових інвестицій виявляє зво­ротний вплив на кругообіг реальних ін­вестицій. У кінцевому підсумку це при­водить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локаль­них та національних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій показано у схематичному вигляді на мал. 1.1.

Сфера обміну - ринок Сфера виробництва

Мал. 1.1. Схема кругообігу виробничих інвестицій

Як видно з малюнка, виділяються та­кі основні етапи руху інвестицій або ін­вестиційного процесу: по-перше, реаліза­ція інвестиційного попиту (нагромаджен­ня), тобто процесу створення виробни­чих потужностей; по-друге, процес ви­робництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); по-третє, реалізація продукції, одержання прибутку; по-четверте, розподіл прибут­ку, формування інвестиційного попиту. Сукупність вказаних стадій руху інвести­цій представляє собою їх кругообіг. Зі схеми також видно, що інвестиційна ді­яльність відбувається як у сфері виробни­цтва, так і у сфері обігу (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність яв­ляє собою створення нових інвестицій­них товарів, що мають матеріально-речо­ву форму. Зазначена інвестиційна ді­яльність входить до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення для влас­них виробничих цілей. Якщо ж нові ін­вестиційні товари виробляються для ін­ших економічних суб'єктів, то це різно­вид основної діяльності фірми.

ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інвестиційна діяльність будь-якої фірми (підприємства) являє собою трива­лий процес і тому повинна здійснюватись з урахуванням певної перспективної спрямованості. Формування напрямків цієї діяльності, системи її довгострокових цілей та вибір найефективніших шляхів їх досягнення з урахуванням перспекти­ви являє собою процес розробки ін­вестиційної стратегії.

Розробка інвестиційної стратегії під­приємства (фірми) знаходить свою по­дальшу конкретизацію в процесі розроб­ки тактики управління шляхом форму­вання інвестиційного портфеля фірми. На відміну від інвестиційної стратегії формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським про­цесом, здійснюваним у межах стратегіч­них рішень та поточних фінансових мож­ливостей підприємства (фірми). У свою чергу процес тактичного управління ін­вестиційною діяльністю знаходить своє найбільш детальне завершення в опера­тивному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів. Та­ким чином, розробка інвестиційної стра­тегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства (фірми).

Розробка інвестиційної стратегії під­приємства (фірми), хоча в основному й орієнтована на довгострокові цілі (на пер­спективу 3-5 років), містить також окре­мі середньострокові (1-2 роки) та корот­кострокові (до 1 року) елементи, які зрештою ведуть до вироблення конкрет­них управлінських рішень при формуван­ні інвестиційного портфеля та реалізації інвестиційних програм і проектів.

Інвестиційна стратегія є одним з го­ловних факторів забезпечення ефективного розвитку підприємства (фірми) згід­но з обраною ним загальною економіч­ною стратегією.

Методологія процесу формування інвестиційної стратегії підприємства (фірми), розроблена доктором економічних наук, професором І. А. Бланком, наво­диться на мал. 1.2.

Початковим етапом розробки ін­вестиційної стратегії підприємства (фір­ми) є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов.

Головною умовою визначення пе­ріоду формування інвестиційної стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку, зокре­ма. В умовах теперішнього нестабільного (та - на окремих напрямках - не передбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути надто тривалим та в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід відзначи­ти, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років).

Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії фір­ми є її галузева приналежність. Результа­ти обстеження окремих компаній США показують, що найбільший період (понад 10 років) характерний для розробки ін­вестиційної стратегії так званими інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями і т. ін.); менший період (5-10 років) харак­терний для компаній та фірм, що здійс­нюють свою діяльність у сфері виробни­цтва засобів виробництва та у видобув­них галузях промисловості; ще більш ко­роткий період (3-5 років) характерний для компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва спо­живчих товарів, роздрібної торгівлі та по­слуг населенню. Очевидно, і в наших умовах таку галузеву диференціацію се­реднього періоду формування інвестицій­ної стратегії слід вважати доцільною.

Мал. 1.2. Основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії підприємства (фірми)

Однією з важливих умов визначен­ня періоду формування інвестиційної стратегії є також розмір підприємства (фірми). Інвестиційна діяльність великих компаній звичайно прогнозується на більш тривалий період.

Формування стратегічних цілей ін­вестиційної діяльності повинно виходити передусім із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забез­печення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від інвестиційної діяльності; змін пропорцій у формах реального та фінансового інвестування; змін технологічної та відтворювальної структури капіталь­них вкладень; змін галузевої та регіональ­ної спрямованості інвестиційних програм і т. ін.

Основними критеріями оцінки розробленої інвестиційної стратегії фірми (підприємства) є:

узгодженість інвестиційної стратегії фірми із загальною стратегією її еконо­мічного розвитку;

внутрішня збалансованість інвестицій­ної стратегії;

узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем;

можливість реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурс­ного потенціалу;

прийнятність рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії;

результативність інвестиційної стратегії.

Одним з найефективніших шляхів реалізації стратегічних цілей інвести­ційної діяльності є розробка стратегічної спрямованості інвестиційної діяльності, яка базується на системі цілей цієї діяль­ності. У процесі розробки послідовно ви­значаються: співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспек­тивного періоду; галузева та регіональна спрямованість інвестиційної діяльності.

Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному етапі

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Розвиток економічного потенціалу та суспільний розвиток у кожній країні, підвищення життєвого рівня населення, поліпшення якості продукції в основно­му залежать від активності інвестиційної політики.

Інвестиційна політика в кожен пе­ріод розвитку суспільства визначається співвідношенням довгострокових вкла­день капіталу в різні галузі економіки та у виробничу сферу всередині країни та за кордоном. Загалом інвестуються промисловість, транспорт, сільське госпо­дарство, житлове будівництво, наука, сис­тема підготовки кадрів та інші сфери життєдіяльності суспільства.

Капітальні вкладення являють со­бою складну економічну категорію вартісних та матеріально-речових факторів, перетворюваних у системі капітального будівництва в основні фонди, що безпосередньо впливають на темпи та характер розвитку сус­пільного виробництва. Вони висту­пають як матеріалізована форма тех­нічного прогресу, найважливіший фак­тор інтенсифікації, підвищення темпів та ефективності розвитку суспільного виробництва.

Вплив капітальних вкладень на сус­пільне виробництво виражається у досяг­ненні високого рівня продуктивності сус­пільної праці, неухильному рості націо­нального прибутку та підвищенні життє­вого рівня населення.

Обсяги та пропорції розподілу капі­тальних вкладень за зазначеними напрям­ками в кожній країні зумовлені в основ­ному рівнем ЇЇ економічного розвитку, У країнах, де накопичено досить потужний виробничий потенціал та створено не­обхідні резервні потужності, існує мож­ливість спрямовувати більшу частку ін­вестицій у невиробниче будівництво. І, навпаки, у країнах, що інтенсивно розви­вають промислове виробництво, більша частина капітальних вкладень використо­вується у сфері виробничого будівництва.

Відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, у різних краї­нах істотно відрізняється частка валового продукту, що спрямовується у капітальне будівництво. Так, у колишньому СРСР на капітальне будівництво використовува­лось до 10% національного доходу та валового суспільного продукту, в Україні та країнах колишнього РЕВ - 8~12%, у США - 4,2, ФРГ - 7,3, у Франції - 6,8, в Японії - 7,8 валового внутрішнього продукту. Співвідношення інвестицій у виробничому та невиробничому будів­ництві значною мірою характеризується часткою вкладень у житлове будівництво.

Галузева структура капітальних вкладень в Україні у динаміці розвитку характеризується даними, наведеними у табл. 2.1.

2.1. Галузева структура капітальних вкладень в Україні,

%, до підсумку

Як видно з наведених у табл. 2.1. даних, пріоритетним напрямком інвести­цій в Україні на розглянутих етапах роз­витку народного господарства були ка­пітальні вкладення у розвиток промисло­вості, при ігноруванні соціально-еконо­мічних потреб населення.

Підлягає реалізації комплексна про­грама перебудови в капітальному будів­ництві проектно-кошторисної справи на базі широкого використання систем ав­томатизованого проектування, зміцнення матеріально-технічної бази та науково-інформаційних служб проектних органі­зацій. До початку 2000 року рівень авто­матизації проектування повинен був досягти не менше 50%.

Найважливішим напрямком у ін­вестиційній політиці стає здійснення еко­логічних заходів. Щорічні капітальні вкладення в охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів явно недостатні. Від інвестиційної політики залежить і ре-сурсомісткість матеріального виробни­цтва.

На жаль, у наш час інвестиційна по­літика не відображає поки що у належ­ній мірі капітальних заходів з охорони навколишнього середовища. Окрім поси­лення охорони сільськогосподарських угідь, лісових та водних ресурсів, потрібні великі кошти на очисні споруди для захисту водного та повітряного басейнів. Абсолютно ясно, що нарощування капі­тальних вкладень в екологічні заходи повинно у перспективі зростати.

У кінцевому підсумку у сфері еконо­міки України будуть встановлені такі пропорції інвестицій у галузевому, відтворювальному, технологічному та інших аспектах, які забезпечать високий рівень продуктивності суспільної праці, неухиль­не зростання національного прибутку та найбільш повне задоволення матеріаль­них потреб суспільства.

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Глибокі структурні перетворення вимагають відповідних нагромаджень, створити які в короткі строки багато підприємств не в змозі, а бюджетні кош­ти кожен раз виявляються надто обмеже­ними. Тож, недостатність інвестицій цілком імовірно буде відчуватися про­тягом усього перехідного періоду до рин­кових відносин. Питома вага капітальних вкладень у валовому внутрішньому про­дукті України зменшилася з 22,7% у 1990р. до 15,1% у 1995р. Така динамі­ка об'єктивно впливає на тривалість періоду відродження нормально функціонуючої економіки навіть після початку пожвавлення інвестиційної активності.

Проте тільки внутрішнє нагромад­ження та певна частка залучених інозем­них інвестицій можуть стати джерелом коштів для структурних змін у матері­альному виробництві, що забезпечать ста­білізацію та зростання його обсягів.

Здійснення структурних перетво­рень тісно пов'язане з приватизацією державної власності, розвитком підпри­ємництва та посиленням на цій основі мотивації праці та ділової активності.

Формування ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку підпри­ємництва, що являє собою багатосторон­ню економічну діяльність підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямо­вану на отримання прибутку (доходу).

Аналіз зарубіжного досвіду гово­рить про те, що в умовах ринку само­управління на рівні господарчих суб'єк­тів стосовно підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку економі­ки підприємства або фірми. Цього можна досягти шляхом розробки інвестиційних проектів та програм.

Інвестиційний проект визначає ме­ту, якої фірма прагне, стратегію підпри­ємницької діяльності в поєднанні зі стро­ками досягнення мети. Цей проект як реалістична оцінка фірми та її можливос­тей має бути керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління фірмою, підприємством.

Для підприємства найбільш харак­терні плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів, пов'язаних або залежних один від одного, то, плану­ючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням як безперерв­ним процесом — функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та довгочасних проектів не­від'ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани реалізації інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвести­ційний проект являє собою комплексний план розвитку підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється голов­ним чином з метою отримання макси­мального прибутку.

Мета укладання інвестиційного про­екту полягає, насамперед, утому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) якнай­повнішу картину становища підприєм­ства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне обґрунтування про­екту створює у майбутніх інвесторів впевненість у надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає до­вір'я до керівництва підприємства.

Інвестиційний проект - це документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгодже­них з ресурсами заходів і дій, спрямо­ваних на розвиток економіки підпри­ємства. Розробка інвестиційних про­ектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва. Інвести­ційний проект - це форма планування та реалізації інвестицій, він є складо­вою частиною інвестиційної діяльнос­ті.

В інвестиційному проекті розгляда­ються науково-технічні, технологічні, ор­ганізаційні, соціальні, фінансові та інші аспекти підприємницької діяльності. Ін­вестиційний проект повинен пе­редусім дати відповіді на такі пи­тання:

яких фінансових витрат вимагає реалі­зація цього проекту;

яка його ефективність (рентабельність);

у який строк окупляться витрати.

Інвестиційний проект є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, здат­них фінансувати проект. Одночасно -це основа для оцінки перспективи роз­витку та для управління новим бізнесом.

Ретельно розроблений інвестиційний проект повинен містити також відпові­ді на цілий ряд інших різноманітних питань:

чи піддається підприємницька ідея (про­ект) практичній реалізації;

яку організаційну підготовку слід про­вести для створення цього бізнесу;

яким чином залучити інвестиції;

що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів;

чи має даний бізнес перевагу над конку­рентами;

якими є ці переваги для підприємця, а якими - для інвесторів;

чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг);

чи достатній ринок збуту для цієї про­дукції;

як буде організовано ресурсне забезпе­чення бізнесу;

чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми завданням задума­ного бізнесу.

Таким чином, інвестиційний проект допомагає реально оцінити ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначи­ти її ефективність та "вузькі" місця і на­решті керувати процесом реалізації ін­вестиційного проекту.

У практиці індустріальне розвине­них країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками.

Залежно від масштабу та вар­тості проекти поділяються на ве­ликі, середні та дрібні. Великі проек­ти мають стратегічний характер, являють собою принципово нові об'єкти вартістю більше 2 млн. доларів. Середні проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів. До них можна віднести міжрегіональні, регіональні проекти, а та­кож окремі проекти, розроблювані на рів­ні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно мають вартість менше 300 тис. доларів.

За тривалістю реалізації про­екти поділяються на короткостро­кові, середньострокові та довго­строкові. Строк реалізації короткостро­кових проектів не перевищує 1 року, середньострокових - 1—2 років. Довгостро­кові проекти реалізуються протягом 3-5 років.

За видами проекти поділяються на:

1) проекти із затвердженими фондами (затвердженим фінансуванням), що пере­бувають на тій або іншій стадії будівни­цтва, але не закінчені;

2) проекти з несхвальним фінансуван­ням, які, у свою чергу, поділяються на:

а) ті, що залежать від самих корпо­рацій (рішення про інвестування прийма­ється керівництвом корпорації);

б) ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в то­му випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).

Залежно від класу проекту ви­діляють - мегопроекти, мульти-проекти та монопроекти.

Мегопроекти - це цільові програми, що містять множину взаємопов'язаних про­ектів, об'єднаних загальною метою, ви­діленими ресурсами та обмежених часом їх виконання. Такі програми можуть бу­ти міжнародними, національними, міжга­лузевими, галузевими. Як правило, програ­ми формуються, підтримуються та коорди­нуються на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти - це проекти, здійсню­вані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціоную­чі фірми та компанії.

Монопроекти - це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінан­сах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди. За­лежно від змісту виділяють технічні, ор­ганізаційні, економічні, соціальні, змішані проекти.

Таблиця 2.2. Класифікація інвестиційних проектів за нормою прибутку

№ л. /п.	Тип капітальних вкладень	Мінімальна (порогова) норма прибутку, %
1	Вимушені капітальні вкладення, здійснювані з метою підвищення надійності виробництва та техніки безпеки, спрямовані на виконання вимог щодо збереження нав­колишнього середовища згідно з новими законодав­чими актами у цій сфері та враховуючі інші елементи державного регулювання	Вимоги до норми прибутку відсутні
2	Вкладення з метою збереження позицій на ринку (підтримання сталого рівня виробництва)	6
3	Вкладення в оновлення основних виробничих фондів (підтримання безперервної діяльності)	12
4	Вкладення з метою економії поточних витрат (скорочення витрат)	15
5	Вкладення з метою збільшення доходів (розширення діяльності, збільшення виробничої потужності)	20
6	Ризикові капітальні вкладення (нове будівництво, впровадження нових технологій)	25-30