Реферат: Національна кредитна система

- розв’язання проблеми заборгованості з виплат зарплат і пенсій, взаємних неплатежів підприємств;

- адекватна законодавча база, що жорстко регулюватиме діяльність структур, тим чи іншим чином пов’язаних із функціонуванням НПФ, – банківську діяльність, інститут корпоративних розпорядників активами НПФ, процедуру ведення бухобліку, аудиторського нагляду тощо;

- встановлення права власності громадян на активи, в яких “матеріалізовані” їхні ІПФ, у тому числі запровадження практики успадкування ІПФ на випадок смерті власника;

- наявність відповідної інфраструктури, що забезпечуватиме високу ліквідність та абсолютну прозорість фінансових вкладень НПФ;

- наявність висококваліфікованих кадрів, у тому числі юристів, котрі професійно здійснювали б усе розмаїття процесів, пов’язаних із появою та функціонуванням НПФ.

Якщо ми виконаємо ці економіко-правові передумови, то матимемо стабільну систему недержавного пенсійного забезпечення, а отже, потужне фінансове джерело внутрішніх інвестицій для розвитку національної економіки.

У країнах з розвиненою ринковою економікою значну роль у кредитуванні відіграють страхові компанії. Через малорозвинений ринок цінних паперів в українських умовах цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, яка була монополізована державою, виконувала лише функцію акумуляції вільних коштів населення, що значно обмежувало її вплив на економічну систему. Альтернативні страхові структури лише зароджуються. Отже, ефект від них – в далекому майбутньому, що, істотно, вплине і на процес становлення і функціонування ринкової економіки в Україні.

У період становлення державності України, ринкових відносин у економіці діяльність окремих підприємств та галузей народного господарства зазнає відчутних змін: розпадаються старі господарські зв'язки та налагоджуються нові, постає необхідність у забезпеченні виробництва матеріалами та сировиною власними силами, ринку збуту, гостро постає проблема браку обігових коштів.

Для відновлення народного господарства в умовах вільного ринку необхідно мати суспільно-організований кредит, який може бути особовим або речовим. Особовий кредит потребує для свого розвитку наявності більш-менш встановлених умов господарювання, загальноприйнятих економічних зв'язків та інститутів. Речовий кредит розвивається у нестійкі, перехідні періоди, коли господарські зв’язки розірвані, складаються нові форми економічного життя і відбувається зміна груп, що активно беруть участь у економічному житті.

Здійснення речового кредиту можливо двома шляхами: або забезпеченням позики нерухомістю, тоді матиме місце застава (іпотека), або рухомим майном – тоді матиме місце заклад. До цього виду речового кредиту (закладу) відноситься й ломбардний кредит. Ломбардний кредит – короткотерміновий кредит під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. Заставою можуть бути цінні папери, продукція сільського господарства і добувної промисловості (якщо вони є об’єктами операцій на товарній біржі), предмети домашнього вжитку або особистого користування.

З економічної теорії відомо, що об’єктом ломбардної операції є зворотній рух вартості між кредитором та позичальником на умовах сплати.

Реалізація кредитних відносин в Україні забезпечується функціонуванням Національного та комерційних банків, а також небанківських фінансово-кредитних установ, в тому числі ломбардів, роль яких у сучасній ринковій економіці постійно зростає.

Коливання середнього розміру позики за місяцями має велике практичне значення для діяльності кожного ломбарду, адже крива коливань щорічно показує особливу, визначену закономірність. Ці регулярні зміни майже ідентичні як на початку XX століття (у 1913 р.), так і наприкінці століття – у 1999 р. (рис. 1) [14, 5].

Починаючи з січня і до самої весни 1913 р. середній розмір позики не змінювався. Навесні розмір позики підвищився. Найвищої позначки середній розмір позики досягав у квітні. На початку літа 1913 р. спостерігалась тенденція до зниження цього показника. Восени середній розмір позики знову починав різко підніматися; лише у листопаді та грудні спостерігалася тенденція до його зниження та стабілізації на рівні початку року.

Щодо сучасних тенденцій, то протягом останніх трьох років спостерігається постійне зростання середнього розміру позики на 2% щомісячно. Серед причин, які викликали таку поведінку кривої коливань, слід відзначити особливості нашого сучасного економічного стану: загальне зниження рівня життя населення, постійне зростання цін на товари та послуги, нестабільність вітчизняної валюти, хронічна невиплата заробітної плати, що найгостріше відчувається влітку. Все це змушує населення звертатись за кредитами до ломбардів з надією, що заставлені речі найближчим часом можна буде викупити.

Аналіз ломбардних позик, наданих у 1999 р., свідчить, що обсяг більшої половини з них (56%) не перевищував 60 гривень. Найбільше позик (38%) надавалося у межах від 31 до 60 грн. 22% позик було надано обсягом 61-90 грн. і ще 22% позик – обсягом більше 90 грн. (рис. 2) [14, 7].

Така структура розподілу позик залишається майже стабільною протягом останніх трьох років і ще раз переконує в тому, що ломбарди задовольняють потреби населення у невеликих сумах грошей під заставу виробів з дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням.

Цікавим є також розподіл ломбардних позик за терміном повернення. Найбільшою популярністю у населення користуються застави виробів на 14 днів (38%), потім – 7 днів (26%), 28 днів (18%), 21 день (11%) і 35 днів (7%) (рис. 3) [14, 7].

Ломбардна операція – операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України. Проведення ломбардних операцій в Україні жорстко регулюється законодавчими актами і, перш за все, Законом України “Про заставу”. Згідно із Законом України “Про підприємництво”, здійснювати цей вид діяльності можуть, крім державних підприємств, повні товариства, учасники яких несуть відповідальність за борги товариства всім належним їм майном (Закон України “Про господарські товариства”). Такий порядок, з погляду держави, має забезпечити найбільшу надійність операцій для клієнтів ломбарду. Ломбардні позики, як один із різновидів цивільно-правових угод, регулюються Цивільним кодексом України.

Діяльність ломбардних установ в сучасний період знову активізується: збільшується кількість клієнтів та самих ломбардів, розширюється спектр їхньої діяльності: від закладів виробів з дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням до аудіо-, відео-, побутової та офісної техніки.

Незважаючи на різноманітність структури кредитної системи, все-таки головною її ланкою у будь-якій країні є банки, що здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Діяльність кожного із фінансово-кредитних інститутів повинна регламентуватись законодавством.

2.5. Сучасний стан та перспективи розвитку правового забезпечення і державного

регулювання кредитної системи України

В Україні із прийняттям Конституції 1996 року банківське законодавство не зазнало суттєвих змін хоч Основний Закон їх вимагає.

Головна сфера банківської діяльності – кредитування – в Україні фактичноt не має спеціального законодавчого забезпечення. Нині правовідносини в галузі кредитування регулюються окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України та Положенням “Про кредитування”, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р.

Норми чинного Цивільного кодексу щодо кредитування не відповідають вимогам сьогодення, а нормативне регулювання кредитних відносин центральним банком не має системного характеру і не забезпечує сталого функціонування та розвитку кредитних ресурсів України.

Усе ще не прийнято такі важливі для банківської діяльності нормативно-правові акти, як нові Цивільний кодекс, Податковий кодекс, закони про бюджетну систему, про банки і банківську діяльність тощо. хоча в цьому напрямі вже зроблено важливий крок – прийнято Закон “Про Національний банк України”.

Фахівці, які працюють над законодавчим урегулюванням банківської діяльності, безумовно, не сумніваються у необхідності термінового вирішення назрілої проблеми, проте стосовно шляхів і механізмів її розв’язання їхні думки розійшлися. Загалом склалися два підходи щодо правового забезпечення кредитування. Прихильники першого вважають, що кредитні правовідносини мають регулюватися загальними нормами цивільного права, отож достатньо прийняти нову редакцію Цивільного кодексу, яка б містила детально розроблені норми щодо позики та кредиту.

Поборники іншого підходу не заперечують, що Цивільний кодекс є основоположним законодавчим актом, яким визначаються правові підвалини регулювання кредитних відносин, проте вважають, що слід реально оцінювати законодавчі можливості державних органів влади, передусім Верховної Ради, на роз­гляд якої внесено сотні законопроектів. Коли буде прийнято новий Цивільний кодекс – невідомо. Отже, впродовж невизначеного періоду кредитні відносини залишатимуться законодавче неврегульованими. Прихильники створення окремого Закону “Про кредитування” висувають іще один вагомий аргумент: положення проекту Цивільного кодексу стосуються базових, концептуальних засад регулювання кредитних відносин і не містять конкретних юридичних механізмів щодо порядку надання, використання, повернення банківського кредиту, порядку стягнення заборгованості за кредитним договором та інших важливих аспектів відповідальності суб’єктів кредитних відносин. Саме тому й потрібен спеціальний закон, у якому б деталізувалися загальні положення Цивільного кодексу.