Реферат: Національна кредитна система
Кредитна спілка пропонує:
• різноманітні форми забезпечення кредиту;
• спрощене оформлення документів;
• швидке надання кредиту;
• людяний підхід у складних життєвих ситуаціях.
Можливі проблеми кредитної спілки:
Перша: складнощі добору (й обрання до керівних органів) кваліфікованих і порядних людей, які могли б очолити кредитівку й успішно провадити фінансовий менеджмент.
Друга; узгодження інтересів позичальників і кредиторів. Перші домагаються якомога нижчих ставок за кредитами, другі – якомога вищих ставок за депозитами. Поєднати ці різні інтереси – неабияке вміння, яке мусять виявляти керівники кредитівки.
Третя: ризик неповернення кредитів. Власне, якраз за це найбільше “болить голова” всім структурам, що позичають гроші. За статистикою, в кредитних спілках такий ризик менший, ніж у банках, але він існує і ніколи повністю не зникне. Тому завжди треба сім разів відміряти, перед тим як “відрізати” кредиті ,
Щодо українського законодавства “Про кредитні спілки”, то статус кредитної спілки визначає Тимчасове положення про кредитні спілки, що його затвердив Указ Президента України від 20 вересня 1993 року.
Положення містить 19 статей, які визначають процедуру створення та особливості діяльності кредитної спілки, зокрема: склад засновників, порядок підготовки статуту спілки та його затвердження, порядок управління спілкою, надання позичок тощо. Варто звернути особливу увагу на таку важливу умову створення кредитної спілки: згідно з Тимчасовим положенням, до її складу мають входити не менше ніж 50 осіб.
Відповідно до згаданого Тимчасового положення, фахівці Представництва Всесвітньої ради кредитних спілок в Україні підготували Типовий статут кредитної спілки. Цей документ погоджено з Національним банком України (постанова Правління НБУ за № 25 від 7 лютого 1994 року).
Статут кредитної спілки має містити такі положення:
• назва кредитної спілки, її статус, юридична адреса;
• склад, порядок створення і діяльності органів управління спілки, порядок створення філій (відділів) спілки, їхні повноваження;
• умови і порядок прийняття до спілки та вибуття з неї;
• права й обов’язки членів спілки;
• розміри і порядок сплати вступних та членських внесків;
• порядок використання коштів спілки, зокрема, порядок та умови надання кредитів членам спілки, розмір відрахувань та порядок формування фондів, які створює спілка, порядок звітності та контролю;
• порядок припинення діяльності спілки і вирішення майнових питань, пов’язаних з її ліквідацією.
До статуту кредитної спілки можна внести й інші положення, які стосуються до її діяльності і не суперечать законодавству України.
Кожна кредитна спілка мусить укласти свій статут на підставі Типового статуту. Типовий статут має рекомендаційний характер. Стаття 10 Тимчасового положення про кредитні спілки встановлює, що Національний банк України погоджує статут лише з питань кредитування та розрахунків. Проте НБУ та його обласні управління вимагають від кредитних спілок ухвалювати статути, що точно відповідають типовому.
Наказ Голови Правління Національного банку України (№ 41 від 17 березня 1994 року) затвердив “Положення про погодження статуту кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків і надання позичок кредитними спілками”.
Наказ встановлює порядок погодження статуту та ведення обліку статутів у спеціальному журналі, порядок відкриття рахунків кредитних спілок, здійснення фінансових операцій тощо.
Тимчасове положення про кредитні спілки, Типовий статут кредитної спілки, “Положення про погодження статуту кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків” склали основну нормативну базу для діяльності кредитних спілок. Ці документи є спеціалізованими і стосуються тільки до кредитних спілок.
Нині в Україні зареєстровано близько 400 кредитних спілок, які об’єднують 40 тисяч членів. Їх грошові кошти становлять понад 10 млн. грн.
Як вже було зазначено вище, діяльність такого виду об’єднань у нашій країні регулюється Указом Президента України “Про тимчасове положення про кредитні спілки в Україні”, виданим в 1993 році. Зараз стоїть питання про прийняття законопроекту “Про кредитні спілки”.
Чимало питань викликає передбачена законопроектом структура кредитної спілки. Їй властиві всі атрибути комерційної організації, зокрема акціонерного товариства, – загальні збори, правління, наглядові органи. Водночас маємо й ознаки суто фінансової установи, скажімо створення страхового фонду. А проте статутного фонду не передбачено, адже кредитна спілка у нас вважається громадською організацією, і її діяльність, згідно із законопроектом, має базуватися “на засадах рівноправності, самоврядування і гласності”. На практиці це означатиме, що кожен член спілки матиме один голос незалежно від свого грошового внеску.
Законопроектом не забороняється членам правління входити також у наглядовий комітет. Зареєструвавшись, кредитна спілка має право залучати до своїх лав нових членів і акумулювати кошти у будь-яких обсягах, нічим фактично не гарантуючи їх повернення.
На мою думку, гарантом повернення коштів вкладників збанкрутілих кредитних спілок мала б бути держава, створивши із цією метою спеціальний резервний фонд. В законопроекті передбачено створення спеціального органу, який, на думку авторів проекту, може контролювати діяльність кредитних спілок і поставити заслін перед усілякими шахраями. Але викликають занепокоєння надто широкі права спілчан, які їм надаються на підставі типового статуту громадської організацій.
Якщо у нашій країні з перехідною економікою створювати кредитні спілки, то, на мою думку, їх діяльність треба було б обмежити тільки взаємним кредитуванням, і лише за наявності державних гарантій.
Зараз у кредитно-фінансовій діяльності гострою є проблема пенсійного забезпечення.
Україна стоїть на порозі пенсійної реформи. Стара пенсійна система в умовах різкого скорочення зайнятості населення та збільшення кількості пенсіонерів фактично збанкрутувала. Сьогодні на 16 млн. працюючих припадає 14 млн. пенсіонерів. Незважаючи на це, за останні 8 років частка громадян, які вийшли на пенсію на пільгових умовах, збільшилась майже вдвічі. Щороку з галузей економіки вивільняється майже 1 млн. чол.
Якщо ж узяти до уваги стабільне погіршення фінансового стану підприємств та недисциплінованість потенційних платників податків, то ситуація з утриманням непрацездатних і уразливих верств населення взагалі критична. Отже, принципова реформа пенсійної системи вкрай необхідна.
Побудована на засадах солідарності діюча система фактично неспроможна гарантувати спокійну, забезпечену старість нікому. Середній розмір пенсії не перевищує третини середньої заробітної плати (на сьогодні середня зарплата не перевищує 40 дол.), а максимальний розмір пенсії за віком ледве досягає встановленої офіційно вартісної величини межі малозабезпеченості (до 15 дол.). При цьому пільговими умовами щодо перерозподілу пенсійних коштів користується 20% загальної кількості пенсіонерів.
Зробити пенсійну систему платоспроможною – ключове завдання майбутньої реформи. Домогтися того, щоб внески до Пенсійного фонду сприймалися не як тягар, а як фінансова передумова свого матеріального захисту в майбутньому, не легко. Потрібні негайні і кардинальні зміни системи пенсійного забезпечення.
Будь-яка пенсійна система має виконувати три найголовніші функції: перерозподіл, страхування і накопичення коштів. Українська одноелементна державна пенсійна система є за своєю суттю системою трансферних програм.
Перехід від солідарної до накопичувальної пенсійної системи передбачає суттєві зміни нині діючого порядку пенсійного забезпечення. Ідеться передусім про створення політико-правових засад для утворення недержавних пенсійних фондів (НПФ).
У правовому аспекті НПФ – це структура, що створюється в чітко оформленому правовому полі з метою накопичення грошових ресурсів для виплат додаткових пенсій. Суть і відмінність НПФ від державного ПФ, по-перше, в добровільності внесків; по-друге, в адресності майбутніх виплат.
Учасники НПФ визначають, кому і в який термін суму внеску з нарощеними відсотками має бути виплачено. Ситуація, що пенсіонер не отримає додаткову пенсію через відсутність коштів у фонді, практично виключається. Активи НПФ розміщуються у вигляді найбільш безпечних і захищених вкладів. Держава дуже пильно контролює діяльність НПФ.
Традиційно НПФ є основними фінансовими структурами, які беруть активну й безпосередню участь у реалізації довгострокових і прибуткових інвестиційних проектів. Держава стежить за тим, щоб гарантією вкладених грошових ресурсів НПФ обов’язково виступали високоліквідні активи – якісна нерухомість, високоприбуткова виробнича й соціальна інфраструктура, високоліквідні цінні папери (як правило, державні) тощо.
Усі інвестиційні вкладення НПФ здійснюються з обов’язковим врахуванням графіка планових пенсійних виплат. Іншими словами, незалежно від ситуації на ринку капіталів, НПФ має достатню кількість грошей на рахунку для здійснення поточних пенсійних виплат.
НПФ разом із компанією з управління активами фонду і банком-“опікуном” (у якому зосереджено рахунки фонду) несе повну і невідворотну відповідальність за фінансовий стан. Не лише керівництво НПФ, а й контролюючі органи держави стежать за тим, аби не відбулося прецеденту банкрутства НПФ,
Я вважаю, що передумовами, наявність яких конче необхідна для започаткування НПФ, мають бути такі:
- нова влада, котра б викликала довіру в населення і реально вболівала за наведення порядку в країні;