Реферат: Методи кількісної оцінки економічного ризику

З даної таблиці видно, що варіація відсотка прибутку (дисперсія) складає 450. А квадратний корінь з її, що є середньоквадратичним відхиленням, дорівнює 21. Якби розвиток фірми і її майбутнє був цілком визначений, тобто мало 100% гарантії виконання, то відхилення від очікуваного прибутку склало б 0%. І середньоквадратичне відхилення також дорівнювало б 0. Таким чином, з даного приклада видно, що середньоквадратичне відхилення і варіація є показниками невизначеності і ризику. У нашому прикладі цей ризик складає 21 одиницю.

Другий напрямок розвитку фірми, також як і перше, характеризується тим, що в ході його реалізації можуть виникнути чотири ситуації, відмінність з першим напрямком полягає в тому, що при цьому збільшується розмір прибутку по першим трьох варіантах і втрати по четвертому. Тепер при реалізації варіанта:

1 — фірма виграє 70%;

2 і 3 — фірма виграє 10%; 4 — фірма втрачає 50% .

Для даного напрямку діяльності очікуваний прибуток (математичне чекання) складає так само, як і для першого +10%, але середньоквадратичне відхилення складає 42 одиниці, що в два рази більше попереднього значення. Це означає, що другий напрямок розвитку фірми в два рази ризикованіше і з погляду ефективного керування їй варто зробити вибір першого напрямку діяльності.

Однак, як видно з приведеного приклада, величина середньоквадратичного відхилення, будучи характеристикою підприємницького ризику, ще не дає можливості проводити порівняння ризикованості напрямків діяльності і конкретних ситуацій по ознаках (утратам), вираженим у різних одиницях (наприклад, фінансовими результатами, що виражені в грошових одиницях і обсягом виробництва, що може бути виражений у натуральних одиницях). Теорія ризиків рішає дане протиріччя шляхом уведення коефіцієнта варіації [50,55].

Коефіцієнт варіації — це відносна величина, що розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичній (математичному чеканню):

де: b — коефіцієнт варіації,

— середньоквадратичне відхилення.

За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100%. При цьому, чим менше його значення, тим велика стабільність прогнозованої ситуації, а отже, і менший ступінь ризику і, навпаки, чим більше його значення, тим більше високий ступінь ризику даного заходу або напрямку діяльності.

Даний приклад є показовим для опису методики перебування ступеня ризику конкретного напрямку підприємницької діяльності. Використовуючи її, суб'єкти підприємницької діяльності можуть розрахувати ступінь ризику практично для будь-якого напрямку діяльності, а також для будь-якого портфеля чи інвестицій замовлень. Для розрахунку необхідно володіти усіма вихідними даними. У більшості випадків їхній пошук не представляє особливих проблем, за винятком лише такого параметра, як імовірність.

Аналітична робота з цього напрямку повинна починатися з розгляду минулої імовірності. Однак, при цьому варто враховувати і той факт, що, навіть якщо подія мала велику імовірність у минулому, це ще не означає, що воно буде мати таку ж імовірність і в майбутньому. Знання історії подій дає можливість первинного формування погляду персоналу фірми, що займається даним аналізом, на минулі пріоритети, що особливо важливо при формуванні різних нових напрямків підприємницької діяльності.

Входження України у світовий ринок і розвиток усіх видів підприємницької діяльності усередині країни актуалізує необхідність вивчення світового досвіду функціонування капіталу з погляду теорії ризиків. Використання світового досвіду і його екстраполяція до українських умов є досить актуальною задачею в період початкової стадії функціонування ринкових відносин.

Метод аналізу доцільності витрат

Сутність методу аналізу доцільності витрат ґрунтується на тім, що в процесі підприємницької діяльності витрати по кожнім конкретному напрямку, а також по окремих елементах, не мають однаковий ступінь ризику. Іншими словами, ступінь ризику двох різних напрямків діяльності однієї і тієї ж фірми неоднаковий; і ступінь ризику по окремих елементах витрат усередині того самого напрямку діяльності також неоднакова. Так, наприклад, гіпотетично заняття ігорним бізнесом більш ризиковане в порівнянні з виробництвом хліба і витрати, що несе диверсифіційна фірма на розвиток цих двох напрямків своєї діяльності, будуть також відрізнятися по ступені ризику. Навіть у тому випадку, якщо припустити, що розмір витрат по статті «оренда приміщень» буде однаковим по обох напрямках, те все рівно ступінь ризику буде вище в ігорному бізнесі. Така ж ситуація зберігається і з витратами усередині того самого напрямку. Ступінь ризику по витратах, зв'язаним з покупкою сировини (яке може бути доставлено не точно в зазначений термін, його якість може не цілком відповідати технологічним чи нормам його споживчі властивості можуть бути частково загублені при збереженні на самім підприємстві і т.д.), буде вище, ніж по витратах на заробітну плату.

Таким чином, визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід доцільний ще і з тих позицій, що дає можливість виявити «вузькі місця» у діяльності підприємства з погляду ризикованості, а після розробити шляху їхньої ліквідації.

Перевитрата витрат може відбутися під впливом усіх видів ризиків, про які говорилося раніше під час їхньої класифікації.

Узагальнивши накопичений світовий і вітчизняний досвід аналізу ступеня ризику за допомогою використання методу аналізу доцільності витрат, можна зробити висновок про необхідність використання при такому підході градацію витрат на області ризику [5,10,50].

Для аналізу доцільності витрат стан по кожному з елементів витрат повинний бути розділене на області ризику (табл. 2), що являють собою зону загальних утрат, у границях яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

1) область абсолютної стійкості;

2) область нормальної стійкості;

3) область хитливого стану:

4) область критичного стану;

5) область кризового стану.

В області абсолютної стійкості ступінь ризику по розглянутому елементі витрат відповідає нульовому ризику. Дана область характеризується відсутністю яких-небудь утрат при здійсненні підприємницької діяльності з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якої теоретично не обмежений. Елемент витрат, що знаходиться в області нормальної стійкості, характеризується мінімальним ступенем ризику. Для даної області максимальні втрати, що може нести суб'єкт підприємницької діяльності, не повинні перевищувати границі планового чистого прибутку (тобто тієї її частини, що залишається в суб'єкта господарювання після оподатковування і всіх інших виплат, що виробляються на даному підприємстві з прибутку, наприклад, виплата дивідендів). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі «покриття» усіх її витрат і одержання тієї частини прибутку, що дозволяє покрити всі податки. Як правило, в умовах ринкової економіки, як було показано раніше, напрямок, що має мінімальний ступінь ризику, зв'язане з тим, що держава є його основним контрагентом. Це може проходити у всіляких формах, з яких основними є такі, як: здійснення операцій з цінними паперами чи уряду муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державного чи муніципального бюджетів і т.д.

Область хитливого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень утрат не перевищує розміри розрахункового прибутку (тобто тієї частини прибутку, що залишається в підприємства після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). Таким чином, при такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде менше її розрахункового рівня, але при цьому буде можливість зробити покриття усіх своїх витрат.

У границях області критичного стану, який відповідає критичний ступінь ризику, можливі втрати в границях валового прибутку (тобто загальній сумі прибутку, що отримана підприємством до добутку усіх відрахувань і відрахувань). Такий ризик є небажаним, тому що при цьому фірма ризикує втратити не просто прибуток, а і не покрити цілком свої витрати.

Неприпустимий ризик, що відповідає області кризового стану, означає прийняття суб'єктом підприємницької діяльності такого ступеня ризику, що припускає наявність можливості не покриття усіх витрат фірми, зв'язаних з даним напрямком її діяльності.

Області діяльності підприємства Таблиця 2

Області діяльності фірми	Абсолютної стійкості	Нормальної стійкості	Хитливий стан	Критичний стан	Кризовий стан
Області ризику	Безризикова область	Область мінімального ризику	Область підвищеного ризику	Область критичного диска	Область неприпустимого ризику
Максимальні втрати	Повна відсутність утрат	Чистий прибуток	Розрахунковий прибуток	Валовий прибуток	Виторг від реалізації і майно фірми
Коефіцієнт b	0	0-25	25-50	50-75	75-100