Реферат: Загальна характеристика ЗЕД в Україні

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути такою, щоб експорт та імпорт товарів і послуг відповідали стратегічним інтересам держави й були економічно вигідні для власних вироб­ників, а відрахування до державного валютного фонду забезпечу­вали покриття загальнодержавних потреб і сплату внутрішнього та зовнішнього боргу України.

Розвиток експорту — це основне джерело надходження капіталу в Україну; йому держава повинна приділяти особливу увагу.

Складні проблеми, які стоять перед економікою України,— це дефіцит бюджету, заборгованість підприємств по платежах у бю­джет, що є результатом незбалансованості податків, а також тіньової економіки. Необхідно здійснювати заходи щодо виведення Ук­раїни з глибокої кризи, серед яких важливе місце посідає всебічна підтримка вітчизняного товаровиробника й національного виробни­цтва. З метою зменшення неконтрольованого експорту заборонено вивезення шкір великої рогатої худоби, прийнято пакет документів щодо захисту підприємств металургійної промисловості від виве­зення за кордон брухту чорних металів, захисту вітчизняної вугіль­ної промисловості ввізним податком від дешевшого імпортного ву­гілля, про податкові пільги вітчизняним товаровиробникам, держав­ну підтримку експортерів (повернення ПДВ на експорт). За рахунок зняття подвійного оподаткування собівартість продукції в металур­гії, сільському господарстві, переробній промисловості, машинобу­дуванні, енергетиці зменшиться на одну третину.

Завдяки економічним реформам і реструктуризації промисловос­ті створюються сприятливі умови для припливу іноземних інвести­цій.

До найбільш впливових інструментів зовнішньоекономічної діяль­ності належать державні митно-тарифні системи.

Мита поділяють на фіскальні та протекціоністські. Мета фіскаль­них мит — забезпечити надходження в бюджет, тому вони неви­сокі й охоплюють невелику групу товарів. Протекціоністські мита використовуються для захисту національного товаровиробника від іноземних конкурентів.

Величина мита залежить від країни. Антидемпінгові мита ви­користовують при оподаткуванні товарів, що продаються за цінами, нижчими від їхньої нормальної вартості. Каральні мита мають від­верто дискримінаційний характер і ведуть до загострення відносин між країнами. Митний тариф — систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони оподатковуються.

Основними формами кількісних обмежень є квотування та ліцен­зування. Квотування — це дозвіл на ввезення іноземних товарів лише певної кількості й у певний період часу. Ліцензування озна­чає, що імпортер або експортер має одержати від державного органу спеціальний дозвіл (ліцензію) на ввезення або вивезення то­варів.

Імпортні податки запроваджуються для підвищення ціни на то­вари. До імпортних податків, що широко застосовуються державою (крім мита), належать імпортні депозити, а також численні адмі­ністративні, прикордонні та інші стягнення з імпорту.

Водночас держава проводить інтенсивні дії для підтримки екс­порту. До них належать пряме й непряме субсидування, надання державних експортних кредитів. У випадку зростання дефіциту торговельного балансу держава, стимулюючи експорт і обмежуючи імпорт, сприяє скороченню товарного дефіциту.

Головний момент валютного регулювання — це валютний курс національної грошової одиниці.

Існує два полярно протилежних варіанти системи валютних кур­сів: 1) система гнучких, або плаваючих, курсів, за якої обмін однієї національної валюти на іншу визначається попитом і пропозицією; 2) система жорстко фіксованих валютних курсів, за якої зміні ва­лютних курсів у результаті коливань попиту й пропозицій пере­шкоджає державне втручання. Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку зникають дефі­цити й активи платіжних балансів, але поряд з такими перевагами, як автоматичне усунення системи неплатежів, дана система може породити серйозні проблеми:

1) невизначеність у торгівлі й прибутках. При укладанні довго­строкових контрактів з фіксацією курсу це може призвести до збитків однієї зі сторін, якщо до кінця цього періоду курс змінився;

2) умови торгівлі країни можуть погіршитися при падінні інтерна­ціональної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни гривні в доларах буде означати, що Україна повинна експор­тувати більший обсяг товарів і послуг для фінансування пев­ного обсягу імпорту із США;

3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впли­вати дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливан­ня курсу можуть викликати депресію в галузях, що виробля­ють товари на експорт. Якщо курс гривні падатиме, з'являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт, піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться експорт, збіль­шиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться інфля­ція.

Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з ме­тою усунення недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів такого втручання:

1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс валюти може змінюватися в установлених межах.

2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками. Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот, субсидування деяких експортних товарів. Го­ловна проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі, деформується її структура.

3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимо­гу про продаж йому всієї валюти, отриманої експортером. Пі­сля цього він, у свою чергу, розподіляє, або раціонує, цей не­великий запас валюти між різними імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту. Негатив­ним наслідком такого контролю є порушення зв'язків, які склалися, дискримінація окремих імпортерів.

4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти, обмежується попит на імпортні товари та ін.

Загалом система регульованих національними банками плаваю­чих валютних курсів (з метою недопущення різних стрибків) визна­на як переважна в налагодженні раціональних міжнародних зв'язків.

Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішен­ні центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво кра­їн, які значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні форми й засоби державного регулювання засто­совуються в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких пе­решкод щодо надходження в країну іноземних товарів, проте ніко­ли не вдавалося проводити її на практиці. Прихильники цієї політи­ки — країни, які здатні перемагати в конкурентній боротьбі.

Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного викори­стання ресурсів і вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної торгівлі ще й досі існує практика про­текціонізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних захо­дів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.

Існують такі протекціоністські заходи:

а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими надходженнями від податків;

б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену кількість;

в) нетарифні бар'єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів. Наприклад, Великобританія заборонила ім­порт вугілля, Норвегія до 1984 р. забороняла імпорт продо­вольства з метою збереження національної галузі.

Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи вису­ваються на підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист галузей, пов'язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування тарифів, квот та інших бар'єрів робить імпортні товари й послуги дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.

До важливих важелів державного регулювання зовнішньоеконо­мічної діяльності належить і регулювання міжнародної міграції ро­бочої сили, тобто переміщення працездатного населення, зумовле­ного економічними причинами. Обсяг міграційних потоків регулю­ється з урахуванням професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили. Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих спеціалістів.

Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило, узгоджується з нормативними актами Міжнародної органі­зації праці та закріплюється регіональними чи двосторонніми уго­дами (у 1994 р. така двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовніш­ньоекономічну діяльність покладаються особливі завдання. Для Ук­раїни першочерговим завданням у галузі зовнішньоекономічних зв'язків стає інтеграція у світову економіку.

2. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов­нішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльнос­ті включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;

міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні ва­лютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці; міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтегра­цію.

Зовнішньоекономічна діяльність ґрунтується на економіці окре­мих держав або світовій економіці й значною мірою залежить від них.

Основними завданнями плану є: а) поглиблення ступеня міжна­родного розподілу праці у світовому господарстві; б) зростання масштабів і якісних змін характеру традиційної міжнародної торгів­лі готовою продукцією — з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на засіб безпосереднього обслуговування національ­них виробничих процесів; в) інтенсифікація міграції капіталів; г) швидкий обмін науково-технічними знаннями й розвиток сфери послуг; д) збільшення масштабів міграції робочої сили; е) приско­рення й розширення процесів інтеграції економік країн і регіонів.

Ця діяльність знаходить своє відображення, у першу чергу, в ос­новних планових балансах. У матеріальних балансах імпорт і екс­порт є частиною ресурсів або споживання того чи іншого товару. У фінансових балансах передбачено надходження від експортних та інших операцій, а також платежі за імпортні товари та послуги іноземних контрагентів. У балансі робочої сили передбачається ви­ділення спеціалістів для роботи в системі зовнішньої торгівлі. Пла­нування зовнішньоекономічних зв'язків ґрунтується на розробці плану експорту й імпорту товарів і валютного плану (платіжного ба­лансу).

Експортно-імпортний план складається з трьох розділів. Пер­ший розділ — план експорту та імпорту в розрізі країн і товарів. Номенклатура експортних та імпортних товарів визначається насам­перед торговими угодами з тією чи іншою країною. У розрахунках плану зовнішньої торгівлі велике значення має облік категорій і форм розрахунків. У плані виділяються такі види розрахунків:

по клірингу (розрахунок шляхом заліку взаємних вимог і зо­бов'язань без оплати готівкою);

за вільно конвертовану валюту (тобто валюту, яка визнається світовою та яку, в принципі, можна обміняти на золото);

за замкнуту валюту (тобто валюту, яка є в обігу в одній країні або групі країн);

у державний кредит;

у комерційний кредит.

Обсяг експорту й імпорту товарів подається в натуральному ви­разі й у іноземній валюті. Для визначення вартості експортних то­варів застосовують ціни "ФОБ (вільний на борту) порт країни" (наприклад, України). Ціна ФОБ включає ціну товару в місці про­дажу плюс усі страхові й митні витрати до моменту доставки товару на борт судна або ціни франко-кордону країни при відправленні вантажів сухопутним транспортом.

Для імпорту застосовуються ціни СІФ (вартість, страховка, фрахт) при водних перевезеннях і ціни франко-кордон країни від­правки при сухопутних перевезеннях. Ціна СІФ зобов'язує продавця зафрахтувати судно, сплатити вартість перевезення (фрахт) і митні витрати й страховку, узяти на себе ризик до моменту перетинання вантажем борту судна при завантаженні.

Обсяг експорту (імпорту) у вартісному виразі визначається для торгівлі за цінами контрактів, а за відсутності їх — за світовими ці­нами.

У другому розділі плану експорту й імпорту визначаються екс­портні ресурси, а також постачальники продукції на експорт. План поставок розробляється окремо для машин і устаткування, сирови­ни, матеріалів і товарів народного споживання.

Третій розділ — план поставки економіці імпортних товарів. Завдання цього плану подаються у двох підрозділах: 1) машини та устаткування; 2) сировина, матеріали й товари народного спожи­вання.

Зведений валютний план (платіжний баланс) охоплює платежі не тільки по зовнішній торгівлі, а й по інших формах економічних відносин, якщо їх терміни настають у дан'ий період.

Валютний план розробляється з виділенням таких груп країн: вільно конвертованої валюти й клірингу з вільною конверсією; зам­кнутої валюти й клірингу з обмеженою конверсією. Затверджується зведений валютний план по статтях і країнах. Надходження й пла­тежі з усіх видів операцій плануються в іноземних валютах.

Схема зведеного валютного плану

Назва розділу	Над­ходження	Видат-ки (платежі)
/ розділ. Торгові операції (товари, торгові й накладні витрати) // розділ. Послуги (транспорт, зв'язок, технічна та інша допомога, страхування, туризм) /// розділ. Неторгові операції (утримання закладів за кор­доном, витрати на відрядження, банківські операції, внес­ки в міжнародні організації та ін. /V розділ. Кредити й майно (державні, комерційні, банків­ські кредити, капітальні вкладення, придбання та продаж майна та ін.) V розділ. Безоплатна допомога Сальдо (+,—)