Реферат: Роль фіскальної політики в умовах ринкової трансформації

* У квітні 1997 року Пенсійний фонд вилучено із складу бюджету, але для зіставлення ми надалі враховуємо його.

Джерело: Державне казначейство України, розрахунки UEPLAC.

Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України.

Наприклад,

частка видатків на народне господарство у 1992 р. становила 13,8 % до ВВП, а в 1993 р. зменшилася до 11,2 %, у 1994 р. досягла рівня 21,4 % до ВВП, видатки поступово скорочувались і в 2000 р. опустилися до рівня 5,4 %.

частка на соціальний захист населення становила у 1992 - 14,8 % до ВВП , 1993 - 19,0 %, 1995 - безпрецедентне падіння до 14,0 % до ВВП і збільшення у 1997 р. до рівня 17,6 %.

частка видатків на соціально-культурні заходи та науку становила у 1992 р. 9,9 % до ВВП, а у 1994 р. вже 12,9 % до ВВП, у 2000 році вона становила 8,6 % до ВВП.

До недавно відбулося скорочення обсягів бюджетних видатків. Так починаючи з 1997 року, реальні доходи та видатки зведеного бюджету почали спадати. Головною особливістю видаткової частини державного бюджету на 2001 рік є іі соціальна спрямованість, тобто пріоритетним напрямом фінансування є соціальні видатки. Збільшилися видатки на освіту, охорону здоров’я. Значні фінансові ресурси вкладались у 2001 році у вугільну промисловість і сільське господарство[34, С. 6-7].

Для повного аналізу фіскальної політики, слід зауважити, що головною проблемою економіки України до недавно був дефіцит зведеного бюджету.( див. Діаграма1).

Діаграма 1. Дефіцит бюджету в Україні.

Джерело: Державне казначейство України.

Можна зауважити, що з 1997 року намітилась тенденція до скорочення дефіциту. У 2000 р. вперше бюджет був профіцитним і ця тенденція продовжується. Однак досягнення позитивного сальдо дефіциту не є відображенням фундаментального покращання ситуації у податково-бюджетній системі України. Зведення бюджету з профіцитом стало результатом обмеженості джерел рефінансування державного боргу та перевиконання доходної частини бюджету в умовах непрогнозованого прискорення темпів інфляції.

Як відомо, існує два основні види фіскальної політики. Перше - це стимулювальна фіскальна політика, яка спрямована на забезпечення економічного зростання і, друге - стримувальна фіскальна політика, завдання якої полягає у припиненні розбалансованості в сфері цін, тобто зменшенні темпу інфляції.

Аналіз показує, що у 1991 - 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету[19, С. 143]. Зокрема, у 1992 р. дефіцит перевищував 12,2 % ВВП, опустившись до 6,5 % у 1993 р. Однак стимулювальна фіскальна політика у 1992 - 1994 рр. не досягнула жодних із поставлених цілей. Уряду не тільки не вдалось зупинити падіння виробництва, навпаки, воно з року в рік поглиблювалось. Досить навести такі дані: в 1992 р. реальний ВВП України скоротився на 9,9 %, а в 1994 р. - вже на 23 %. Водночас різко зросло безробіття (безперечно враховуючи і приховане). Такий стан економіки дає підставу зробити висновок, що фіскальна політика не лише не досягла своїх цілей, а й поглиблювала розбалансованість економіки.

Тому з другої половини 1994 р. відбуваються різкі зміни у фіскальній політиці. Вона стає стримувальною і націлюється, насамперед, на досягнення макроекономічної збалансованості у сфері цін[19, С. 144]. Про стримувальний характер цієї фіскальної політики свідчить, насамперед, динаміка дефіциту державного бюджету, а також зміни у структурі видатків. Розмір дефіциту державного бюджету в 1995 - 1996 рр. істотно зменшився. Якщо у 1992 р. він перевищував 12,2 %, то у 1996 р. опустився до рівня 4,6 % - 4,7%. Стримувальний характер фіскальної політики випливає також із видаткової частини, зокрема фінансування економіки (значною мірою це дотації державним підприємствам) зменшилось з 37,2 % у 1992 р. до 9,6 % у 1995 р. і до 6,0 % у 1996 р.

Отже, можна визначити такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної політики 1994-1996рр.:

зменшення бюджетних видатків( до 6,0 % - 1996р.)[46, С. 45];

скорочення дефіциту державного бюджету(до 4,6% до ВВП - 1996р.) [46, С. 45];

проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;

скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;

зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;

зменшення ставки на ПДВ( з 28 % до 20 %) ;

підвищення податку на землю;

введення податку на прибуток підприємств.

Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки. Після того, як було реформовано бюджетно-податкову сферу і було досягнено певних результатів Україна взяла курс на стимулювальну фіскальну політику. Отже, можна твердити, що у 1996-2001 роках уряд проводив стимулювальну фіскальну політику. У 1999 - 2001 рр. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічного пожвавлення. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3% у 1999 р. У 2000р. реальний ВВП зріс на 6,0 %, тем інфляції 25,5 %. У 2001 році у першому кварталі реальне ВВП зросло на 7,8 %, а у другому - на 10,8%. Урядом було погашено заборгованість з виплати пенсій та істотно знижено заборгованість заробітної плати і соціальної допомоги. Однак не зважаючи на плюси є і мінуси. Фіскальна ефективність податкової системи України постійно знижується. Основною причиною такого становища є скорочення надходжень від податків внаслідок зниження рівня їх збору.

Отже, за роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулювальна політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995-1996рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. - стимулювальну політику. Не зважаючи на позитивні результати вона потребує удосконалення.

4.2 Методи збалансування державного бюджету України [16, С. 108]

Одна з найскладніших соціально-економічних проблем ринкової трансформації економіки України є збалансування державного бюджету. Стратегічною метою стабілізаційної політики в умовах перехідного періоду є досягнення бездефіцитного бюджету або ж підтримання рівня бездефіцитності на мінімальному рівні. Для досягнення цієї мети можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія - монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків).

Проблема вибору найбільш оптимальних способів збалансування державного бюджету була актуальною для України упродовж всього трансформаційного періоду. На нашу думку, для аналізу методів збалансування державного бюджету України, можна виділити три етапи: 1) 1991-1994 рр., 2) 1995 -1998 рр., 3) 1999 - 2001 рр.

Упродовж 1991 - 1994 рр. збалансування бюджету в Україні відбувалося переважно за рахунок грошової емісії. Причиною було те, що державний бюджет покривався тільки емісійним шляхом, була відсутність: будь-яких реформ, структурної перебудови економіки, приватизації (у 1992 р. нараховувалось лише 30 приватизованих об’єктів, у 1993 р. - 3585). В наслідок застосування інфляційних методів збалансування бюджету грошова база у 1992 році в Україні становила 28,6 % ВВП, а у 1994 році - 11,6 % ВВП. Остерігаючись від громадського невдоволення, урядові доводилось утримувати соціальні видатки на більш-менш сталому рівні і здійснювати «підтримку народного господарства». Економіка була неспроможною обслуговувати такий високий рівень державних видатків (у 1991р. вони становили 56 % ВВП, а у 1993р. зросли до 73,3 % ВВП). Внаслідок того у 1993 р. ціни зросли більше, ніж у 102 рази.

Починаючи з 1994 року відбулося значне пришвидшення темпів здійснення економічних реформ в Україні (індекс реформ у 1994 р. становив 0,3, а вже у 1997 р. - 0,57), уряд зав’язує ділові стосунки з МВФ. Необхідно зазначити, що упродовж 1995 - 1998 рр. уряд здійснював збалансування державного бюджету емісійним шляхом і шляхом зовнішніх і внутрішніх запозичень. З 1995 року НБУ скорочував обсяги фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії (грошова база у 1995 р. становила 4 % ВВП, а у 1998 році зменшилась до 1,7 % ВВП). З другого боку, з 1995 року по 1998 рік обсяг зовнішнього і внутрішнього фінансування стрімко зростав ( у 1996 р. вони становили 59,8 % до підсумку, вже у 1998 році - 99,2 % до підсумку). Цей шлях призводить до державного боргу (у 1995 році він становив 35,8 % ВВП, а у 1997 р. - 33,1 % ВВП), який в свою чергу - приводить до неможливості платоспроможності України і до витоку коштів із реального сектора. Обсяг зовнішнього і внутрішнього боргу змусили уряд відмовитись від даного інструменту збалансування бюджету.

З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок рестукторизації видаткової частини державного бюджету. Відбулося скорочення обсягів бюджетних видатків за рахунок більш жорсткої фінансової дисципліни, припинення фінансової допомоги збитковим підприємствам, пришвидшення приватизації (у 2000 р. налічувалось вже 73349 приватизованих об’єктів). Україна виявилась здатною самостійно збалансовувати державний бюджет, який у 2000 -2001 роках був профіцитним.