Реферат: Роль фіскальної політики в умовах ринкової трансформації

2. Фіскальна політика в історичній ретроспективі

2.1 Меркантилісти та класична школа про вплив держави на економіку

Теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, коли для заохочення тих чи інших виробництв або ремесел надавались пільги в оподаткуванні. Але у ті далекі часи використання податкових важелів як інструментів впливу на економічне життя мало спорадичний характер.

Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам - достойний рівень життя[23, С. 41]. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей - поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.

Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, а фірми не могли впливати на основні параметри ринку. У кожній галузі функціонували тисячі дрібних і середніх виробників, взаємозв’язок між якими здійснювався через ринок у вигляді конкуренції. За таких умов ринковий механізм регулював розподіл ресурсів, територіальні пропорції, ув’язував між собою вартісні пропорції, окремі фази відтворювального процесу. Економічна могутність фірм була ще недостатньою, щоб впливати на макроекономічні процеси, а економічна роль держави зводилася до функцій «нічного сторожа», тобто охоронця власності[19, С. 108]. Отже, економісти піднімали питання регулювання економікою, бо в цьому не було потреби.

А.Сміт дав не вельми схвальну оцінку схемі, яку запропонували меркантилісти. Справедлива її критика була пов’язана з тим, що вона, по-перше, поставила дохід держави у пряму залежність від митних зборів, а по-друге, «високі мита, якими обкладався ввіз багатьох іноземних товарів, в багатьох випадках слугували тільки для заохочення контрабанди і у всіх випадках зменшували доходи від мита порівняно з тим, які б приносили значно менші мита». Ще один великий економіст минулого Д.Рікардо вважав, що податки ніколи не можна розподілити так рівномірно, щоб впливати однаковою мірою на вартість всіх товарів і зберегти їх відносну вартість на одному рівні. Застосування урядом високих податків веде до відпливу капіталу в такі галузі виробництва, в які він при природному ході речей не скеровувався би, що призводить до вкрай згубного перерозподілу коштів суспільства. «Тому, - робить висновок Д.Рікардо, - Там найкращий податок - це найменший податок»[41, С. 147].

Д.Рікардо також підкреслював, що своїми опосередкованими впливами податки нерідко ведуть до наслідків, які не відповідають намірам законодавців. З початку ХІХ ст. у Франції широкого поширення набула теорія дифузії, основоположником якої був А.Канар. Суть цієї теорії зводиться до того, що кожний новий податок приносить нові тертя і коливання цін. Збурення викликаються не самим податком, а порушенням рівноваги, яке той викликає. Вважалося, що старий податок добрий, а новий - шкідливий. Тому основною вимогою до податкової політики стала її стабільність[46, С. 7]. Сучасне тлумачення теорії «дифузії» дали Ф.Кідленд, Е.Прескотт та Р.Барро, які довели, що якщо податки будуть стабільними протягом ділового циклу, то спотворення або розбалансованість, які вони викликають, будуть мінімальними.

Отже, теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, однак меркантилісти були першою школою, які обгрунтували загальні риси впливу держави на господарські процеси. Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, тому представники класичної школи відстоювали “доктрину laissez-faire”.

2.2 Історичні умови виникнення кейнсіанства. Економічний дирижизм

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни. Галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, зокрема, в таких нових галузях, як автомобільна, нафтова та деякі інші. Скорочення або припинення виробництва такою фірмою уже серйозно впливає на всю національну економіку. За таких умов механізм державного регулювання, в якому задіяні винятково базові елементи - ціни, попит та пропозиція, втрачає здатність державної координації. Ринкове регулювання повинно доповнюватися регулюванням фірм, а також посиленням втручання державного сектора в господарське життя до такого висновку прийшли деякі економісти цього періоду[19,С. 110].

Великі фірми можуть впливати на основні параметри ринку, що відображається в теоріях монополії та олігополії. Ці крупні фірми підривають великою мірою функціонування ринкового механізму. У той час зміцнюють свої позиції профспілки, які обмежують ринковий механізм у визначені заробітної плати. У результаті посилюється розбалансованість економіки, що проявляється в поглибленні циклічних коливань, збільшенні кількості банкрутств, посиленням інфляційних тенденцій. Особливо руйнівною став спад 1929-33 рр., який увійшов в історію під назвою Великої депресії. Ця криза підтвердила, що ринкова економіка сама по собі не може забезпечити економічну рівновагу. Слід зазначити, що однією із передумов становлення теорій державного регулювання був успіх економічної системи Радянського Союзу (який виконав перший п’ятирічний план)[15, С. 338].

В цих умовах виникає необхідність зрозуміти і розкрити закономірності капіталізму і запропонувати практичні рекомендації, які забезпечать його розвитку. Пошук різноманітних варіантів державного контролю над економікою - особливість буржуазної політекономії ХХ ст. З’являється напрям у економічній теорії, що об’єднує прихильників регульованої економіки, цей напрям отримав назву економічний дирижизм. Слід зазначити, що сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів (уряду, права, вартості, ціни,..) для державного контролю над економікою. Дирижисти одні із перших виступили з ідеєю державного регулювання і в теоретичному аспекті підготовили відповідну платформу для кейнсіанства[15, С. 338]. Однак дирижизм не має якихось загальних теоретичних засад. Об’єднують дирижистів методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Дирижисти не шкодують чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Критикували класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попити та пропозиції і не торкаються інших проблем. На їх думку державне регулювання з використанням фінансів, грошового обігу, кредиту не тільки врегульовує економічний розвиток, але і запобігає циклічним коливанням. Державне регулювання в змозі розв’язати суспільні суперечності капіталізму.

Аналіз дирижизму дозволяє зробити висновок, що теоретики цього напрямку обгрунтували необхідність державного регулювання економіки, через недосконалість ринкового механізму. Однак вони не дали серйозних практичних рекомендацій щодо реалізації регулювання економіки[21, С. 236]. Дирижизм вважається основною теоретичною платформою кейнсіанства.

Отже, в останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни: утворились монопольні об’єднання, успіх економічної системи Радянського Союзу, сильна позиція профспілок. Сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів для державного контролю над економікою та критиці основних положень класичної школи.

2.3 Кейнсіанські методи економічного втручання

Потрясіння ринкової економіки в 30- х рр. підштовхнули економістів до висновку, що економіка не може успішно функціонувати без державного регулювання. Найвідомішим серед цих економістів є Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка з’явилась у 1936 році[53, С. 216]. Книга Кейнса справила глибокий вплив як на економічну науку так і практику. Кейнс не заперечував: що саме меркантилісти здійснили великий вплив на його погляди[53, С. 217 ].

На зміну неокласичній теорії прийшла інша, яка більше відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією стало кейнсіанство - це напрям економічної теорії, метою якого є обгрунтування необхідності державного регулювання економіки[15, С. 337].

Насамперед Кейнс поставив під сумнів положення класиків про гнучкість цін і заробітної плати і також те, що процентна ставка зрівноважує заощадження та інвестиції, що заощадження визначають зміни в доходах. Він твердив, що в економіці може досягатися макроекономічна рівновага, але, водночас існуватиме велике безробіття, інфляція це і є теоретичною інновацією, яку ввів Кейнс[7, С. 607]. Кейнс визнає, що безробіття - органічно притаманне капіталізму явище, яке “неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм”[25, Г. 2].

Найрозумніша політика, - пише Кейнс, - полягає, зрештою у підтримування стійкого загального рівня грошової заробітної плати[23, С. 41].

Головною метою, яку ставив перед собою Кейнс - збільшення ефективного попиту, а отже і зайнятості[25, Г. 3]. Недостатність ефективного попиту можна усунути лише через сучасну економічну політику, а не через автоматичні стабілізатори економіки. Звідси кейнсіанцями робиться висновок, що найефективнішим впливом є фіскальна політика. Уряд, стимулюючи сукупний попит, переміщує криву сукупного попиту праворуч, в результаті чого економіка наближається до потенційного ВВП[7, С.196].

Уряд повинен здійснювати вплив на схильність до споживання, частково через податки, частково через процентну ставку[25, С. 428]. Держава повинна брати на себе пряму організацію інвестицій. Ефективність регулювання урядом економічним процесом залежить від пошуку засобів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості населення, зниження і фіксація норми процента[7, С. 220].

Кейнс підкреслював на дотриманні таких запобіжних заходів при проведені політики стимулювання державних інвестицій[25, Г. 6]:

слід уникати такого методу фінансування інвестицій, який супроводжується збільшенням процентної ставки з наступним сповільненням темпів інвестування в інших напрямках;

не слід допускати, що збільшення вартості капітального обладнання супроводжувалось зниженням граничної ефективності обладнання для тих хто здійснює приватні інвестиції;

необхідно уникати ефективного впливу цієї політики на настрої в ділових колах, що може супроводжуватися збільшенням ставки процента, зниженням приватних інвестицій.

Споживчі видатки, на думку кейнсіанців, є стабільною величиною, але держава може вплинути на них через зміну використованого доходу. Останній, як відомо залежить від шкали прибуткового податку. Підвищення або зниження ставки оподаткування впливає на обсяг сукупних видатків.

Кейнс здійснив справжню революцію у макроекономіці, а кейнсіанська концепція домінувала у 40-70-ті роки.

Отже, основоположником державного регулювання ввжається Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка означала повний крах “доктрини laissez-faire”.

3. Вплив фіскальної політики на економічну рівновагу :

3.1 Модель IS-LM для закритої економіки

Початково розглянемо модель IS-LM, яка характеризує закриту економіку у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. За цією моделлю приховується “серце” кейнсіанської системи[7, С. 609]. У даній моделі крива IS відображає обернену залежність між процентною ставкою і рівнем доходу, яка виникає унаслідок встановлення рівноваги на ринку товарів і послуг. Крива IS описує усі комбінації доходу Y і процентної ставки i, для яких справджується така рівність:

Y = C( Y - T) + I(i) + G, (1)

де Y - обсяг виробництва (пропозиції) товарів та послуг в економіці або ВВП; C - споживання домогосподарств (обсяг споживання прямо пропорційний величині наявного доходу (Y) і обернено пропорційний сумі податків(Т)); I - інвестиції, обсяг яких залежить від зміни процентної ставки (і); G, Т - державні видатки та податки, як змінні фіскальної економічної політики, що у моделі розглядаються як екзогенні.

Крива LM відображає пряму залежність між процентною ставкою і рівнем доходу. Вона характеризує рівновагу на ринку реальних грошових залишків, що описується рівнянням:

(М/Р) = L( i, Y), (2)

М/Р - пропозиція грошей (реальних грошових залишків) зрівноважується із попитом на гроші (М/Р)d = L( i, Y), який прямо пропорційний до ВВП і обернено пропорційний до процентної ставки. Змінні монетарної політики - грошова маса М і рівень цін Р- також розглядаються у моделі IS-LM як екзогенні.

У поєднанні криві IS та LM визначають процентну ставку і національний дохід у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін ( рис. 2).