Реферат: Зворотний зв’язок із читачем

Учімося у мудрого нашого села. Селяни давно знають, що культурні рослини виснажують землю, одні – більшою мірою, інші – меншою. Але вони не нарікають на аморальність кукурудзи, наприклад, а просто сіють її на інших попередниках – сівозміну винайшли, вносять добрива.

Цим шляхом іде і світовий загал: поліпшують захисні системи, підсилюють контроль за викидами, створюють систему екологічних податків. Зараз розробляють систему міждержавних квот на обсяги впливу на довкілля. За цією системою ті, хто поглинатиме більший обсяг природних ресурсів, будуть платити своєрідну ренту на користь тих, хто їх використовуватиме менше. Ось зразок прагматичного підходу до проблеми: вжиття реальних заходів замість непродуктивного галасу і генерації фантастичних ідей.

На початку Вашої статті наведені дані про негативний вплив теплової електроенергетики на довкілля. При цьому пропозицій про визнання її "аморальною" не виникає. За що ж саме атомна енергетика названа аморальною? За те, що у безперервному цілодобовому режимі атомні станції живлять теплом і світлом половину України? Чи, може, за те, що при цьому половину року вони не одержують ні копійки за спожиту електроенергію?

Так, справді, у нас сталася страшна аварія на Чорнобильській АЕС – трагедія атомників і всього народу України. Загинуло багато людей під час аварії і внаслідок її, насамперед, серед атомників. Що роблять цивілізовані люди, до яких і ми належимо, після будь-яких аварій? Розбираються у всьому, що спричинило аварію, удосконалюють техніку, автоматику, контрольно-вимірювальні засоби – роблять усе для підвищення рівня гарантованої безпеки експлуатації чи роботи устаткування, тієї чи іншої технології, створюють умови, за яких виключається сама можливість такої аварії. В ідеалі мають бути створені умови, які унеможливлюють будь-яку аварію. У атомній енергетиці в усьому світі саме так і стоїть питання, і там уже давно прийшли до висновку, що безпека експлуатації АЕС із суто технічного питання перетворилось на фінансово-технічне, тобто рівень безпеки експлуатації АЕС в усьому світі визначається рівнем фінансування технічних заходів забезпечення цього рівня. І лише в Україні атомники уже волають: "Скільки могли, ми підтримували необхідний рівень безпеки за рахунок економії на всьому, навіть на зарплаті. Настав край, але ми не просимо якихось цільових фінансувань, ми і далі здатні гарантувати такий рівень, але заплатіть за спожиту електроенергію!". І лише в Україні процесами в атомній енергетиці керують політики: то поетизована Верховна Рада накладає мораторій на добудову майже готових до експлуатації енергоблоків; то з-за кордону диктують, чи експлуатувати діючі блоки, чи припиняти їх дію; то у натовпі вирішують, чи добудовувати ті енергоблоки замість практично уже зупиненої Чорнобильської АЕС, чи ні; то у галасі і гаморі голосуванням вирішується питання про структуру управління атомної енергетики. При цьому єдиний аргумент, яким виправдовується все це безладдя і безглузда суєта: у нас стався Чорнобиль! Логічні поставарійні дії, про які сказано вище, визнані ексклюзивним обов"язком атомників-експлу-атаційників – вони одноособово мають розв"язувати ті проблеми, які в усьому цивілізованому світі розв"язують і фінансують на державному рівні. Урядовим колам, Верховній Раді, окремим депутатам і урядовцям присвоєне таке ж ексклюзивне право втручатись у дії атомників, вирішувати їхню долю, визнавати відповідність атомної енергетики власним нормам моралі, визначати навіть долю подальшого розвитку атомної енергетики – і все це без найменшої відповідальності за свої дії! На якій підставі? Бо у нас стався Чорнобиль! "Зелені" товчуться над атомною енергетикою, ніби у нас немає 2,5 мільярда тонн токсичних промислових відходів, з якими невідомо що робиться, ніби немає Дніпропетровщини, де цих відходів по три вагони на кожного мешканця, ніби інших екологічних проблем нема, – бо у нас стався Чорнобиль! Навіть будь-хто через засоби масової інформації може яку завгодно нісенітницю навішувати на атомників, якщо спочатку продекларує – аби не стався новий Чорнобиль!

Цитую інтерв"ю принципової і мудрої людини, Вашого, Костянтине Меркурійовичу, колеги – академіка М.Амосова, даного ним журналістові А.Чирві: "Як це сталося? Спершу суспільну думку підігріли письменники (чи поети? Є.К.). До них приєдналися політики, хто зметикував, що на цьому можна зробити кар"єру: ой, нас отруїли, знищили! Потім на цю вудку попалися й лікарі, поготів що кваліфікації в цій справі не густо. За вченими поспішили керівники лікарень, НДІ – відкрилися можливості Чорнобильського фонду. "Все погано, давай-давай, слід закупити те й те". І ось цей маховик розкрутився так, що тепер його не зупиниш. Народ бунтуватиме...". Розкручується цей маховик і далі, втягуючи у коловорот нових і нових людей, нові і нові шари нашого суспільства. І уже не зразу добереш, хто є хто серед тих, хто його розкручує: чи це тіньовик, який під загальний гамір влаштовує свої справи за рахунок атомної енергетики; чи це черговий політик, який заробляє імідж "совісті нації", протягуючи черговий атомний мораторій; чи це кандидат у "зелені депутати", який свою екологічну бездіяльність прикриває биттям на атомний сполох; чи це неупереджена, незаангажована людина, яку ввів у оману потік атомної дезинформації. Продовжу цитату з того ж інтерв"ю М.Амосова: "Але ясність з Чорнобилем доведеться внести, оскільки він – непосильний тягар для держави, для людей – непосильне навантаження на психіку".

А розібратись, зрештою, вже потрібно і в нашому ставленні до атомної енергетики у цілому: чи це об"єкт для вправ початкуючих політиків; чи дійна корова для підживлення тих, хто уже не може стояти на ногах; чи один з небагатьох базових блоків, що іще лишилися в нашій державі, на якому можна відбудовувати зруйноване господарство; чи тимчасове аморальне явище, яке наше суспільство поки що терпить і лаятиме його на всі заставки до тієї пори, коли альтернативна енергія замінить його, а одним рипом і теплову енергетику.

Головна ж причина гонінь на атомників у нашому суспільстві, так я вважаю особисто, полягає в тому, що наука не покаялася привселюдно у своїй причетності до Чорнобиля; що політики не покаялись за шкоду, завдану усьому українському народові мораторієм на добудову атомних енергоблоків; що екологи не оприлюднюють інформації про те, що безаварійно працююча атомна станція у десятки разів менше шкодить довкіллю, ніж будь-які теплові станції; що, нарешті, контролюючі органи не визнають всенародно свою відповідальність принаймні на рівних з атомниками за безаварійність експлуатації АЕС.

На завершення хотів би запевнити вас, шановні панове Ситник і Багнюк, що економічно і соціально небезпечної енергетики не існує у природі, як не існує і енергетики аморальної (за словниковим визначенням слова "аморальний"), що галузевий вплив на екологію – досить умовний показник, оскільки техногенний тиск на довкілля – комплексне явище. А тому користуйтесь спокійно плодами праці енергетиків і нехай вас не мучить совість, що ви таким чином стаєте причетними до всіх тих лих, про які написали у своїй статті.

З повагою Євген КОВАЛЕНКО,
Заслужений працівник промисловості України.
"Урядовий кур"єр", 28 січня. 1999 р.

Основні групи аудиторії:

Перша – листи, адресовані конкретним особам. Публікації цього типу характеризуються чітко вираженими рисами, котрі належать засобам міжособистісного спілкування, експресивністю, безпосередньою апеляцією до тих можливостей, які має адресат стосовно предмету розмови, до його вчинків, реакції, які пов"язані з предметом листа. При цьому стиль останнього тим вільніше, чим ближче до нього за соціальним станом його адресат.

Друга – листи, що адресовані яким-небудь соціальним групам, населенню країни в цілому. Наприклад:

Скверна

У міській раді вирішено питання про термінове будівництво загальноміського звалища в Першотравневій балці. Передбачається, що цей об"єкт підвищена екологічній небезпеці можна буде експлуатувати 23 роки (дані проекту "ОАО РПІІ Укркоммунпроєкт" м. Дніпропетровська), хоч він ще не пройшов суспільну експертизу. Досвід будівництва нашого сумно відомого сміттєспалювального заводу і звалища на Мекензієвих горах, що привели севастопольців до екологічної катастрофи, нічому не навчив законодавчу владу міста. Уже третій раз здійснюються непродумані дії, адже звалище буде знаходитися всього в кілометрі, а схоже, і того менше, від унікальних башточок фортеці Каламіта, над інкерманським Свято-Климентівским монастирем. Зараз, коли ці місця почали відвідувати тисячі туристів і паломників не тільки ближнього, але і далекого зарубіжжя, коли вчені США звернули увагу на унікальність міста-держави Херсонес, а Інкерманська долина з IV ст. до н. е. була його складовою частиною, коли зарубіжні вчені й меценати мають намір прикласти всі зусилля для того, щоб зробити Севастополь історичним центром світового рівня, ці місця вирішили поганити звалищем. А якщо брати до уваги той факт, що звалище буде знаходитися на висоті 200 метрів над рівнем моря, якраз над усіма цими пам"ятниками, що мають багатовікову історію, і розташовуватися під кутом до місця розташування Інкермана, то в умовах сейсмічності цієї зони неважко уявити, що нас чекає, Тим більше, що внаслідок розробки кар"єрів з видобутку інкерманського каменя вже знищено ряд історичних цінностей, зокрема чудотворне джерело Святого Клімента і частина монастирської стіни.