Реферат: Зворотний зв’язок із читачем
Для ефективного висвітлення екологічних проблем надзвичайно важливо мати зворотний зв"язок. Саме завдяки реакції читачів на ту чи іншу подію або публікацію журналісти можуть зрозуміти, наскільки їх активність корисна для аудиторії. Найпоширенішими видами зворотного зв"язку є листи та дзвінки читачів, анкетування аудиторії.
Багато з редакцій сьогодні задовольняються своєрідною відпискою: "Листування з читачами ведеться на сторінках газети". Роблячи цей крок, вони позбавляють себе ще недостатньо оціненого ресурсу – майбутніх читацьких листів.
Лист як журналістський жанр виник у результаті пристосування форми особистого та ділового листування до потреб журналістики. Опублікований лист стає здобутком масової аудиторії. Тому на сторінках преси мають з"являтися тільки ті з них, які важливі для всієї аудиторії. Привнесення в ділове та особисте листування ідей, значущих для суспільства в цілому, було необхідною умовою становлення листа як самостійного жанру журналістики.
Публікації, що виконані в такому жанрі, часто називають епістолярною журналістикою (від грецького – послання). Епістолярну журналістику варто вирізняти поміж інших жанрів, починаючи із замітки і закінчуючи оглядом, які теж друкуються в рубриці "Листи наших читачів" у багатьох газетах та журналах.
Лист як епістолярний жанр має свої особливі характерні риси. Першою з цих рис – форма безпосереднього звернення автора до адресата. Друга риса – прагнення автора змусити адресата активно діяти.
Можливість листа бути не просто засобом спілкування, але й інструментом ефективного впливу на широке коло читачів, супроводжується певними ознаками.
По-перше, у своїх листах автори іноді висловлюють найпотаємніші почуття. Тому вважається, що в епістолах інших людей також можна прочитати те, що ті думають інколи насправді. Ця психологічна установка закріплювалася у свідомості протягом століть. І не враховувати її журналісти не можуть.
По-друге, у листі, як ні в одному іншому матеріалі, автор може висловити свої думки, що наболіли, відображати всі відтінки почуттів. А це кращий шлях для досягнення взаєморозуміння між автором і читачем.
По-третє, лист чітко виділяє та називає коло адресатів, обраних автором. Таким чином зосереджується увага аудиторії, зростає очікування нею реакції на опублікований лист. Сучасна преса часто використовує листи як засіб звернення до відомих особистостей чи політичних діячів, розраховуючи на їх участь у вирішенні тієї чи іншої проблеми, яка відтепер знаходиться під контролем усієї аудиторії.
По-четверте, часто лист у газеті – це привселюдний виклик адресату, запрошення до відкритої дискусії, в якій він має продемонструвати не тільки свої професійні якості чи свою владу, а й особисту мужність, інтелект, моральну стійкість.
Звичайно, що не кожен може виступити у ролі лицаря на турнірі, обличчям до обличчя опонента. Тому мало кому до вподоби подібні виклики. У результаті між автором листа та адресатом може виникнути часом незрима, але всім чітко зрозуміла конфліктна ситуація. А це приваблює читачів, тримає їх у стані напруженого очікування, спонукає слідкувати за кожним наступним номером газети чи журналу, в яких може з"явитися відповідь на лист. Це, зрозуміло, примножує можливість впливу публікації на читачів.
Розглянемо один із прикладів. Проаналізуйте аргументацію.
"Ми живемо у ноосфері!"
Відкритий лист пану Костянтину Ситнику, народному депутату України, академіку НАНУ
Спочатку цитата з написаної Вами у співавторстві з паном Багнюком статті "Чи увійдемо в ноосферу?" з "Урядового кур"єра" за 12 грудня 1998 року: "Отже, атомна промисловість (слід, мабуть, читати "енергетика") не тільки економічно, соціально й екологічно небезпечна, вона аморальна за своєю суттю і її потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії".
Довідка: на сьогодні 47 відсотків спожитої в Україні електроенергії виробляється на атомних електростанціях. У світі нині в експлуатації перебуває 440 атомних енергоблоків, що виробляють 17, 3 відсотка загальносвітового виробітку електроенергії. У стадії будівництва – 43 блоки (збільшення потужності на 10 відсотків) і заплановано будівництво ще 51 енергоблока.
Марк Аврелій свого часу сказав: "Наше життя – це те, у що його перетворюють наші думки". Якщо Ви, пане Костянтине, у своїй статті написали те, що думаєте, Вам не позаздриш: щовечора Вашу оселю освітлює наполовину аморальна електроенергія; Ваш телевізор наполовину живиться від соціально небезпечного джерела; наполовину економічно небезпечна музика ллється з Вашого приймача; якщо Ви їдете у трамваї, метро або тролейбусі, Вас везе наполовину аморальна і соціально небезпечна сила. Навіть якщо Ви десь виходите до мікрофона, половину Ваших слів до слухачів доносить економічно, соціально, екологічно небезпечна, аморальна атомна енергія, яку потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії (у статті, щоправда, не сказано, чи мають бути ці джерела енергії такими ж чистими морально та економічно й соціально безпечними). Більше того, вибачте, що я Вам про це сказав, але і в самому Вашому організмі ця аморальна енергія діє.
Поспівчувавши Вам, шановний Костянтине Меркурійовичу, і Вашому співавторові – члену Нью-Йоркської академії наук панові Багнюку, перечитав статтю ще раз і побачив, що Вам можна допомогти, дати раду викладеним у статті переживанням.
Насамперед хочу порадувати не тільки Вас, а й усіх, кого це цікавить: ми живемо у ноосфері, більше того, з неї і вийти неможливо. Це, як з"ясувалось, не є якийсь окремий простір, куди можна потрапляти, а частина біосфери, освоєна людством, куди сягає його діяльність, і ноосферогенез (творення людством сфери розуму) – це процес, якому нема кінця і краю. Про це і ще багато про що можна прочитати у того-таки Володимира Івановича Вернадського – корифея світової науки ("Размышление натуралиста", кн.2 "Научная мысль как планетарное явление", М., "Наука", 1977), на якого і Ви посилаєтесь.
Черговий раз віддавши шану незламному духові і видатному інтелекту Стівена Хокінга, погляньмо ближче, навкруг себе, на своїх земляків – видатних науковців і не дуже. Може, це когось здивує, але й вони незалежно від Стівена Хокінга говорять про збереження довкілля для забезпечення подальшого розвитку і навіть самого існування нашої цивілізації. Про це в енергетичному аспекті ще раз нещодавно говорив академік В.Бар"яхтар, є і спеціальне дослідження у такому ж аспекті групи науковців під керівництвом професора, доктора технічних наук А.І.Шевцова з Дніпропетровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Ради національної безпеки і оборони України "Ядерна енергетика – гарант чи загроза національній безпеці?". Правда, висновки із виступу академіка і зазначених матеріалів трохи не ті, що у вашій, пане Ситник, статті, і деякі дані суттєво відрізняються від наведених Вами.
Давайте спробуємо розібратись разом, повірте, нічого надскладного не потрібно, вистачить здорового глузду і невеликої за обсягом, але точної (не перекрученої) інформації.
Половина змісту Вашої статті присвячена техногенному впливу на екологію у процесі енергозабезпечення людства, головним чином, при виробництві електроенергії. І Ваша, пане академіку і народний депутате, стаття – це теж спроба вплинути на суспільство: дивіться, люди добрі, ось енергетика, з якого краю до неї не підходь – одна біда для екології, для усього живого. У той же час, кажете Ви, є альтернативні джерела, які могли б задовольняти потребу людства уже зараз бодай на третину! На підтвердження цієї тези Ви посилаєтесь на твердження Агентства охорони навколишнього природного середовища США. Навіщо Вам, пане академіку Національної академії наук України, сумнівні дані цього агентства або академій чужої країни? Невже від таких "підпірок" зазначена теза стає переконливішою? Повірте, незчуєтесь, як заведуть у халепу: то 17 % світового виробництва електроенергії на атомних станціях перетворять на 5 %, то 2 % "альтернативної" електроенергії роздують до 30 %, а Ви під цією, вибачте, брехнею поставите свій підпис. Є ж відомі широкому загалу України дані: на сьогодні у світі з загального обсягу виробітку електроенергії на теплових станціях виробляється 63 %, на гідростанціях – 19,3 %, на атомних – 17,3 %. Не важко підрахувати частку альтернативних джерел – 0,4 %. Є й прогноз Всесвітньої енергетичної ради щодо розвитку виробництва електроенергії до 2020 року: атомні й гідростанції – по 20 %, альтернативні – аж 2 % і решта – теплові. І знову вибачте великодушно, але наївно звучить, що альтернативну електроенергію не пускають "енергетичні велети, які "роблять гроші" на традиційному паливі і "мирному атомі". Ці 0,4 % альтернативної енергії сьогодні і 2 %, прогнозовані на 2020 рік, фінансуються здебільшого цими ж "велетами". І якщо альтернативна енергетика стане зрештою прибутковою, тобто у десятки разів більш ефективною, ніж сьогодні, ніхто не зможе цих "велетів" утримати: на альтернативній електроенергії вони зароблятимуть не менше, ніж на атомній чи традиційній. А мені дивно, що про це потрібно говорити, – сьогодні школярі знають, що гроші там, де вони дають прибуток, і їх палицею не заженеш туди, де самі збитки!
Але справді, проблема техногенного руйнування довкілля не тільки існує, вона дедалі більше загострюється. Як бути? Як на мене, то аморально говорити розореному народові, що єдиний шлях – міняти теплову і атомну енергетику на вітрову чи сонячну або енергетику з використанням морських хвиль, припливів і відпливів або геотермальну. Кому кортить виходити з такими порадами, нехай візьмуть аркуш паперу у клітинку, поспитають, скільки коштує створення 1 кВт "альтернативної" потужності і яка потужність діючих на сьогодні теплових і атомних станцій, помножать одне на друге, а потім глянуть на бюджетний нуль, передбачений на розвиток енергетики. Якщо його не обпече сором після цього, я знаю, що про нього можна подумати!