Реферат: Загальна характеристика Масовоінформаційної діяльності

Комунікація (спілкування, рос. общение, англ. communica­tion) —

це зумовлений ситуацією й соціально-психологічними особ­ли­во­стями ко­му­ні­каторів процес встановлення і підтримання контактів між членами пев­ної соціальної групи чи суспіль­ства в цілому на основі духовного, професій­ного або іншого єднання учасників комунікації,

який відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелекту­аль­но-ми­сли­­тель­них та емоційно-вольових актів, опо­серед­­ко­ваних мовою й дискретних у часі й просторі,— тобто у вигляді актів мовлення, актів паралінгвістичного характеру й психо­фі­зіо­­ло­гіч­ного впливу, актів сприй­ман­ня та розуміння і т. п.,

що пов’язані з процесами збору фактів, їх зберігання, аналі­зу, переробки, оформлення, висловлення та при потребі поши­рен­ня, сприймання і розуміння,

відбуваються з використан­ням або без нього різних знако­вих систем, зображень, звуків (письмо, жести, міміка та ін.), за­со­бів комунікації (газети, жур­нали, аудіовізуальні про­гра­ми й т. п.), засобів зв’язку (теле­фон, теле­граф, транспорт тощо)

і результатом яких є конкретна інтелектуально-мислитель­на й емоційно-вольова пове­дінка співбесідника, конкретні ре­зультати його діяльності, прийняті ним рішення, що задоволь­няють членів певної соціальної групи або суспільства в ці­лому.

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як про­цесу, що виконує об’єднувальну функцію і не є тотож­­­ним мовлен­ню. Звичайно, найприроднішими операціями, в яких відбувається спілкування, є мовні операції, або мовлення. Спілкування і мов­лен­ня ототож­нювати не можна. Мовлення — це форма спілкуван­ня, до того ж не єдина. Скажімо, такі психофізіологічні форми впливу на співбесідника, як навіювання, поведінкові акти (певне демонстрування тіла, використання жестів), які можуть супрово­джуватися й не супроводжуватися мовними актами, теж є форма­ми комунікації й спрямовані на залучення учасника комунікації до свого гурту, колективу, до виконання ним певних фізичних або ін­те­лек­туальних дій, необхід­них тому, хто ініціює комунікацію, або виражає інтереси тих, хто зацікавлений у цій комунікації, тоб­то у підпорядкуванні особи своїй спільноті. До речі, не у всіх комуні­ка­тивних ситуаціях слово є дієвим, іноді погляд більше важить, ніж слово, і треба вміти добре орієнтуватися в ситуації й обирати оптимальну форму спілкування.

З визначення ви вже можете зрозуміти, наскільки важливим у суспільстві є той процес, який ви маєте професійно опанувати і який повинен стати для вас роботою. З першої ж лекції ви по­винні зрозуміти принаймні такі речі:

перед вами процес, який можна використати і на благо і на зло людям;

перед вами процес, на який є різні погляди — політичні, кон’­юнктур­ні і незалежні від політики, наукові погляди;

перед вами процес, який включає багато такого, що треба знати, але не треба застосовувати;

перед вами процес, в який треба поринати зі світлим розумом, чистими руками і палким серцем.

Ми ще не раз повернемося до цього, бо це робити зобов’язує нас наша професія, але сьогодні скажу: комуні­кація за своєю при­ро­дою є “агресивним” процесом, процесом уп­ли­­­­­ву на людину або суспільство, оскільки процес встановлення кон­­так­­тів (чим є ко­му­нікація), хоч сам собою і безболісний, але не такий уже й наївний щодо методів і способів контактування; він може бути нав’язливим, грубим, підступним і т. п. І лише з кон’­юнктурної точки зору або через наукове невігластво можна сказа­ти, що комунікація — це дисти­льований процес передачі інформа­ції, не пов’язаний з упливом на людей. Про цей уплив ви повинні па­м’­ятати постійно і повинні добре усвідомлювати, щó ви робите словом і нести за це відповідальність, якщо не перед своєю сові­стю, то перед законом. Говорячи про своє право на слово, ви по­вин­ні подумати і про права того чи тих, хто вас слухає. Не можна бути егоїстом і прагнути сказати за будь-яку ціну своє слово, треба поважати тих, хто вас слухає, і думати про те, чи потрібне їм ваше слово. Треба думати не тільки про свої права, а й про права тих, з ким ви спілкуєтеся.

Сьогодні, як приклад, ми переглянемо сюжет каналу OTV, в якому співачка Астрая говорить про безцеремонне втручання журналістки у її приватне життя.

11 серпня в літньому концертному залі м. Ялта на своєму концерті Філіп Кіркоров висловився про ЗМК як четверту владу. На його дум­ку, вони ні четверта, ні п’ята, ні шоста. Не достатньо пописувати всякі статеєчки, втручаючись в інтимне життя, і вважати себе владою. Це “мания величия”, сказав співак. І справді, ЗМК не є власне владою, але вони мають таку ж владу над людьми, яку мають і той же Філіп Кіркоров, хто зібрав кількатисячну аудиторію й зумів утримати її про­тягом двох годин, й інші артисти, оратори, інші майстри слова.

Наше визначення комунікації, як і всі інші, не претендує на вичер­п­ність. Його можна доповнювати, розширювати, модифікувати, що ми зараз і зробимо, коли поведемо мову про масову комунікацію.

Визначення масової комунікації не можна витворити простим до­да­ванням слова маси до слова комунікація. Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й модифікації самого процесу спілкування. Якщо у ти­по­вих, побутових або навіть виробничих, ситуаціях спілкування вини­кає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, напри­клад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує кому­ні­канта ставитися до спілкування серйозно, готуватися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою пра­цею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для нас жур­на­лістів),— спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і моти­вом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь спра­ви.

Таким чином, під масовою комунікацією (масовим спілку­ванням, mass communication) ми розуміємо організоване спіл­ку­вання,

що є видом суспіль­но-культурної діяльності,

яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелекту­аль­но-ми­сли­­тель­них та емоційно-вольових дій,

спрямованих на духовне, про­фе­сій­не чи інше єд­нан­ня ма­си людей (мас).

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як ор­га­ні­зованого спілкування, або діяльності, тобто такої активності людей, яка має свої мотиви, свою структуру, яка складається з дій — актів, підпорядкованих меті. До речі, будь-яка діяльність не існує сама собою, вона завжди представлена конкретними діями і в них реалізується. Найприроднішими діями, в яких від­бу­вається спілкування як діяльність, є мовні дії, або мовлення.

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципове значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних процесів у суспільстві. Ідея організовано­го спілкування може виникнути лише у ситуації від­по­ві­даль­но­сті мовця (комуніканта) за свою “словесну роботу”. Ця відпові­даль­­ність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо та­ке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комунікації. Масовість акту мов­ленн­я, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчуття важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ставитися до організації са­мо­го процесу спілкування. Окрім того, психологічно спілкуван­ня з масами — це є завжди вихід за межі свого звичного, непо­міт­ного для своєї ж свідомості “я”. Актуалізація свого “я”, тоб­то усвідомлення того, що і як ти робиш у цей момент, характер­на для особливих ситуацій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікативна ситуація, в якій дово­дить­­ся тримати слово перед масою людей. Усвідомлення ж сво­їх вчин­ків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідом­лення й керування ними лежить в основі професіоналізму, тобто майстерності. А це в свою чергу веде до професіоналізації дій, виникнення відповідної професії й підготовки відповідних фа­хів­ців. Таким чином, організоване спілкування, яким є масова комунікація, давним-давно набуло ознак професіональної діяль­но­сті й поставлене у виробничі умови поряд з розвитком засобів масо­вої комунікації, без яких ефективний зв’язок з масами не­мож­ливий, тобто поряд з виникненням індустрії мас-медіа. Згід­но з визначенням масового спілкування, взятого зі словника A Dic­tionary of Communication and Media Studies (Ed. by J. Watson and A. Hill.— London, New York, Sydney, Auckland, 1997.— C. 132—133), цим терміном позначають “інституалізовані форми ви­роб­ництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) пові­домлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи знач­ний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціо­ну­ванні, через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису” (подано у перекладі О. В. Зернецької [Зернецька О. В., 19]). Як бачимо, організація процесу масового спілкування досягла такого рівня відповідальності й серйозності, що за організацію спра­ви масового спілкування відповідають цілі установи, заклади, фабрики (“інституалізовані форми виробництва і розповсюджен­ня”) і кожен відповідає за організацію певного процесу масової ко­му­нікації (“роз­­по­діл праці в їхньому виробничому процесі та функ­ціону­ван­ні”), оскільки процес організації масового спілкування є складним (“через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звуко­за­пису”).

В іншому визначенні масової комунікації, взятому зі словника Ellmore R. T. Mass Media Dictionary (Lincolnwood, 1992.— С. 351), наголос зроблено на швидкому розповсюдженні копій інформації, виготовлених механічно або електронно для гетерогенної (різнорід­ної) і дуже великої кількості індивідуумів. Це швидке розповсю­джен­ня інформації згадуваний уже дослідник Г. Г. По­чепцов навіть поклав в основу визначення комунікації взагалі: “…пропонуємо визначити комунікацію як процес прискорення обміну інформа­цією” [Почепцов Г. Г., 1999, 19].