Реферат: Загальна характеристика Масовоінформаційної діяльності

Теорія масової комунікації.

Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicare, що означає “пере­бувати у зв’язку, брати участь, об’єдну­ва­тися”. Слова communi­­­cate, community, communication однокореневі. Українськими від­по­від­ни­ками є сполучатися, спілкуватися, спілка, спільнота, спілкування. Російськими, відповідно, общий, общество, об­щать­ся, общение, приобщить. Як бачимо, ідея єдності, об’єднан­ня, зв’язку зі спільнотою є визначальною для поняття комуніка­ції, або спілкування. Спілкуватися ­— то є ставати членом спіль­ноти, а це означає співпереживати, ставати духовно близьким, дотримуватися норм співжиття. Визначальним тут є зв’язок між членами спільноти, але безперечно цей зв’язок має бути не так фізичним, як духовним. Факт духовної єдності й наявність спільних форм духовного зв’язку творять спільноту. Спілкування, або комунікація, й означає встановлення такої єдності за допомогою відповідних форм духовного єднання (духовних зв’яз­ків). Духовне єднання є нічим іншим, як роботою душі й розуму. Таким чином, порозуміння є важливим чинником спілкування, оскільки тільки розумове єднання може свідчити про спілчанську єдність, єдність думки і справи.

Отже, спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів — тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта — того, хто ініціює процес спілкування, ви­ступає його адресантом, і комуніката — того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, — спі­ль­ну свідомість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття — мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замі­ню­ють мову в певних ситу­аціях, — письмо, іноземні мови та ін. зна­кові системи;

5) при потребі створені спільнотою засоби спілкування — кни­ги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування — здатність говорити, ви­слов­лювати думки, почуття згідно з виконуваною соці­аль­ною функцією й соці­аль­ними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціальних вимог.

Основними результатами успішного спілкування завжди є взає­мо­порозуміння й згода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вимагає співрозмовник і ситуація. Процес спілкування може бути ускладнений суперечками, непоро­зумінням, але спілкування завжди має завершуватися повною згодою. Згода на 30% означає те, що спілкування, на жаль, теж відбулося лише на 30%. Тому важ­ливими під час спілкування є вміння й методи переконання спів­розмовника, аби забезпечити повну згоду й уникнути конфліктності у комунікативній ситуації. Ці вміння входять у професіограму фа­хів­­ця з питань спілкування, а методи переконання є підґрунтям йо­го професійних знань. Основний конфлікт під час спілкування — це конфлікт між співрозмовниками при відсут­ності згоди через непорозуміння. Комунікація завжди є тривалим процесом, що пере­буває у стадії пошуку порозуміння і згоди. Комунікація — це не ре­зуль­тат, це процес пошуку результату.

У цій лекції ми обмежимося лише короткою характеристикою явища спілкування. Зазначимо тільки, що спілкування як термін є повним синонімом термінові комунікація. Наша дисципліна могла б називатися “Теорія масового спілкування”. Але чому ж ми віддаємо перевагу слову комунікація?

Назвемо причини нашого вибору.

1. Найголовніша причина — поширеність терміна комунікація у науці та виробничій сфері на позначення процесу спілкування, пов’язаного з діяльністю засобів масової комунікації й журналі­сти­­кою. Зверніть увагу на існування хоч би таких назв: міжнарод­них неурядових організацій — Міжнародна асоціація медіа- та комунікаційних досліджень, Всесвітня асоціація християнської ко­­му­нікації, Центр комунікації та прав людини і т. п.; монографій, нау­кових збірників, підручників — Теоретико-методологічні ос­но­ви вивчення змісту масової комунікації, Элементы теории ком­муникации, Теория и практика коммуникации, Теорія кому­ні­ка­ції, Масова комунікація, Ценности и символы в массовой ком­муни­кации і т. д.

2. Певна обмеженість слова спілкування щодо функціонування його у науковій і виробничій сферах. Наше слово має переважно нетермінологічний характер вживання, що зумовлено експансив­ним вторгненням кальки інтернаціонального слова communication через англійську та інші романо-германські мови у нашу науку й прак­тику, оскільки питання вивчення процесів спілкування (кому­нікації) у західній науці було поставлено набагато раніше, ніж в українській чи російській. Вже на початку ХХ століття “бурх­ли­вий розвиток преси, що досягла масових тиражів, а також доку­ментального й художнього кінематографу, активне впровадження радіо в побут привернули до них увагу, породили переконання, що ці мас-медіа мають неабияку владу над масовими аудиторіями, впливають на суспільну думку, змінюють ставлення та поведінку, нав’язують політичні орієнтації” [Зернецька, 19]. Все це якоюсь мірою привело до тлумачення кальки англійського слова комуні­ка­ція як терміна з багатозначною структурою і обмеженого вжи­вання рідного слова спілкування на позначення, зокрема, процесів масової комунікації.

Нині в науці існує сотня визначень комунікації. Ще в 70-х роках ХХ ст. F. Dance в статті про поняття комунікації зафіксував 95 дефініцій і згрупував їх у 15 категорій [Dance F.]. Польська дослідниця H. Walińska de Hackbeil у 1975 році у своїй докторській дисертації “Поняття комунікація в американській теорії масової комунікації” зафіксувала понад 200 дефініцій, що віднайшла в американській літературі, і виділила в них 18 семан­тичних (значеннєвих) категорій. Польський комуніколог T. Goban-Klas у своєму підручнику “Засоби масової комунікації і масова комунікація” наводить сім типових визначень комунікації [Goban-Klas T., 42—43]: комунікація як трансмісія (трансляція, переда­ча) інформації, ідей, емоцій, умінь; комунікація як розуміння інших, коли ми й самі прагнемо, щоб нас зрозуміли (комунікація як порозуміння); комунікація як вплив за допомогою знаків і символів на людей; комунікація як об’єднання (творення спіль­­ноти) за допомогою мови чи знаків; комунікація як взає­модія за допомогою символів; комунікація як обмін значен­нями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розпо­ді­ляє ролі, досягає координації зусиль тощо.

Уважно аналізуючи ці визначення, приходиш до висновку, що це не є дефініції, які суперечать одна одній, вони лише доповню­ють одна одну; кожне з визначень охоплює певний бік явища, даючи більш глибоке осягнення комунікації. Як зауважує україн­ський дослідник комунікації Г. Г. Почепцов, не варто переймати­ся тим, що існує сотня дефініцій [Почепцов Г. Г., 1999, 18]. Навіть той факт, що під комунікацією здавна розуміють ще й за­со­би транспорту, фізичного зв’язку (пошта, телефон, віз, коні, човен, потяг, річка, канал, море, каналізація тощо), зовсім не оз­на­чає, що фізичні й знакові комунікації — абсолютно різні терміни. Ідея зв’язку в спілкуванні є домінуючою, і це дало під­стави так широко вживати термін комунікація — на позначення засобів зв’язку взагалі. Цікавий випадок трапився у 1935 році з американським критиком і філософом К. Бурке, який написав книжку під назвою “Treatise on Communication”. Видавець зму­сив автора змінити назву, оскільки побоювався, що читачі сприй­муть це як розвідку про пошту чи телефон. А була то книга про порозуміння між людьми [Goban-Klas, 41].

Чи не визначення американського ученого Cooley’я, зроблене ним у 1909 році у книзі “Social Organization”, вплинуло на розу­міння комунікації як засобу зв’язку? Під комунікацією ми розу­мі­ємо такий механізм, завдяки якому людські стосунки можуть існувати й розвиватися, тобто будь-які символи розуму, разом із засобами передачі їх у просторі і часі. Охоплює цей механізм ви­раз обличчя, поставу і жестикуляцію, тон голосу, слова, письмо, друк, залізничні колії, телеграф, телефон чи щось ще, що може покоряти простір і час (цит. за [Goban-Klas, 45]).

Як підсумок, можемо сказати, що явище не залежить від дефініції, воно існує саме по собі. “Ми можемо продовжити спи­сок цих визначень, але чітко маємо усвідомити, що визначення самі по собі мають тільки те значення, що вони відповідають тій чи іншій моделі комунікації, що її хоче захищати, вивчати, впро­ваджувати дослідник” [Почепцов Г. Г., 1999, 19]. Власне, кожне визначення (чи кожна дефініція) є концептуальною теоретичною моделлю явища, що вивчається. До речі, на лекціях з багатьох дис­циплін ви можете почути кілька різних визначень того чи іншого явища. Не поспішайте обурюватися. Лектор запропонує вам роз­гля­нути явище, що вивчається, під кутом зору своєї дисципліни, на­приклад під кутом зору психології масової комунікації, соціоло­гїї масової комунікації тощо. Кожна окрема дисципліна так чи інакше актуалізує певний бік явища, що вивчається, і через призму окремої дисципліни буде дана дефініція. Треба вміти лишень сти­ку­вати різні визначення, вміти об’єднувати різні наукові погляди на одне й те саме явище. Загрозливим у теоретичних, модельних побудовах є звуження терміна, зведення в абсолют одного якогось певного боку явища і нехтування іншими його складниками.

Ми з вами, як дослідники, представимо, так би мовити, свою мо­дель комуні­кації, виразимо концептуально своє уявлення про спіл­ку­вання. При цьому скори­стаємося вже існуючими, наведени­ми вище визначеннями й об’єднаємо їх в одне ціле. Це вигідно ро­бити через те, що кожне з цих визначень відображає комуні­кацію в окремому ракурсі, а в сукупності вони відтворюють більш-менш цілісно явище комунікації у сучасному суспільстві.