Реферат: Розважальна функція преси
Осучаснення розважальної функції супроводжується змінами не лише змісту і тематики публікацій. Так само стрімко еволюціонували стиль і мова викладу матеріалу: від спокійно-доброзичливого до емоційно-хвилюючого, невимушено-розкутого і навіть, як крайній прояв, цинічно-брутального. Стандартність газетної мови сьогодні руйнується іншою, раніше майже не властивою газеті (окрім певних жанрів — репортажу, нарису, фейлетону) ненормативною лексикою. Розмовні, просторічні конструкції, жаргонізми та інша лексика обмеженого функціонування міцно закріпилися в мовному полотні ЗМІ — не тільки щоб донести інформацію навіть до байдужого читача. (Загальновідомо, що наближення журналістської лексики до мовного рівня адресата відбувається з прагматичною метою: повного засвоєння повідомлення та його впливу на адресата.) Засилля на газетних шпальтах лексики малокультурних верств населення є одночасно одним із наслідків здобутої свободи слова. Діставшись заборонено-бажаних плодів, вражаюча кількість журналістів втішається зокрема і словесною вседозволеністю: "Не користуватись хоча б зрідка жанром парканного надпису якось вже не престижно"10.
Такі тривожні симптоми небезпечної хвороби "поливання брудом", яка реально загрожує вітчизняним мас-медіа, звісно, мають підстави. В останні десятиліття, з часу перебудовчих процесів і паралельного з ними послаблення контролю держави за духовною сферою, посилився вплив "масової культури", цього неблагополучного породження західного способу буття. Духовна ерозія, бездуховність як норма життя стають наслідками її укорінення в нашому ґрунті, від численних "меліоративних" заходів збіднілого на найкориснішу речовину — моральну досконалість індивідуума. Звідси бере початок і деморалізація розважальної преси, звідси ж — невибагливі читацькі запити, що не відзначаються високими етичними і естетичними претензіями.
Враховуючи природну потребу людей у розвагах, "масова культура" здатна породжувати "міщанське ставлення до життя, безгромадянськість і байдужість, суспільну пасивність"11. Словом, ця псевдокультура вміло підміняє собою справжню культуру та практикує близьку взаємодію з нею — саме за допомогою розважальної преси. Про те, що це не перебільшення, свідчить практика шведських масових тижневиків12. Також спекулюючи на відомих іменах (найчастіше — зі значною долею сенсаційності), розважальні видання наділяли свої матеріали аж ніяк не пізнавальними чи культурно-інформаційними цінностями, якими були наповнені менш поширені ґрунтовні інтерв'ю з митцями і літературні твори. У результаті стратегічні "знахідки" редакційної політики сприймались читачами як підвищення їхнього культурного рівня, зіткнення з високими матеріями.
Необхідність існування розважальної журналістики сьогодні не викликає заперечень. Засмучує лише ступінь етичності технологій, до яких вдаються її служителі, і насамперед потурання девальвованим читацьким потребам "смачненького". При активному використанні подібних прийомів ми, здається, ризикуємо отримати вкрай бульваризовану пресу, в якій заради великої мети — читача — будуть застосовуватись навіть заборонені з точки зору моралі методи. Уникнути справдження такої перспективи можна за умови не перетворювати розважання на самоціль, а головне — здійснювати розважальну функцію без найменших порушень професійного обов'язку, яким би вимогливим він не був.
Література
1 Гофман И. Ю. Типология итальянских еженедельников и некоторые особенности системы еженедельной печати // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10. Журналистика. — 1998. — № 5. — С.111.
2 Див., напр.: Социально-психологические проблемы чтения. Сб.науч.тр. — Вып.2. Чтение в системе массовых коммуникаций. — М., 1977. — С.26; Ханин М.Г. Социальные функции печати и личностные функции чтения // Социология и психология чтения. — М.: Книга, 1979. — С.66.
3 Проблемы теории печати: Сб.статей /Под ред. В.Д.Пельта. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. — С.88.
4 Москаленко А.З. Теорія журналістики. — К., 1998. — С.66.
5 Див.: Авраамов Д.С. Профессиональная этика журналиста: Парадоксы развития, поиски, перспективы. — М.: Мысль, 1991; Москаленко А. Вступ до журналістики. — К: Школяр, 1997; Никитаев В.В. Пресса и журналистика в рамках культуры // Вопр. философии. — 1998. — № 2. — С.65-78; Федченко П. М. Преса та її попередники. — К.: Наук. думка, 1969; Ученова В. Беседы о журналистике. — М.: Молодая гвардия, 1978.
6 Цит. за: Лемке М. Очерки по истории русской цензуры и журналистики ХІХ столетия. — СПб., Типография СПб. т-ва печати и изд. дела "Труд", 1904.
7 Социально-психологические проблемы чтения. — М., 1977.— Вып.2. — С.26.
8 Цит.за: Техника дезинформации и обмана /Под ред.Я.Н.Засурского. — М.: Мысль, 1978. — С.171.
9 "Аве, рубль": А.Загорский беседует с А.Беляевым // Телевидение и радиовещание. — 1990. — № 4. — С.17.
10 Вайнонен Н. Каждый пишет, как он дышит // Журналист. — 1997. — № 8. — С.38.
11 Кузнецов Ф.Ф. Размышления о нравственности. — 2-е изд., доп. — М.: Сов.Россия, 1988. — С.220.
12 Див.: Петрик Л.П. Массовые иллюстрированные развлекательные еженедельники в системе буржуазной пропаганды Швеции: Автореф. дис.. канд.филол.наук (10.01.10). — М., 1987.