Реферат: Преса періоду культу особи

Початок “холодної” громадянської війни в СРСР у 1929-1938 рр., прямим жертвами якої (не меншими від “гарячої” у 1917-1922 рр.) були мільйони безневинних репресованих громадян, спричинило несприйняття селянством нового повороту аграрної політики уряду, вірніше - ЦК партії. Розгром селянства, кардинальні зміни усталених форм його існування, як вони склалися на протязі століть і останніх п’яти-семи років, мав наслідком голодомор 1931-1933 рр. А починалися ці процеси безпосередньо влітку 1930 р.

Партійно-радянська преси зіграла в цих трагічних подіях ганебну роль пропагандиста, агітатора й колективного організатора жорстоких політичних катаклізмів. Відступаючи від загальнолюдських цінностей, згодившись із спекулятивним протиставленням інтересів робітничого класу і всього суспільства, ця преса стала на шляхи самознищення. Поза даною політичною системою вона існувати не могла - і, зрештою, не змогла. Наскільки роль “гвинтика” перекрутила завдання і місце журналістики в суспільстві, яскраво свідчить такий факт. Навесні 1918 р., під час напружених дискусій в Москві й Таганрозі щодо організаційних засад створюваної компартії України, московську пресу було залучено до участі в брудній політичній грі. 9 травня “Правда” для зовнішнього вжитку надрукувала цілком пристойний матеріал про те, що ЦК РКП(б) обговоривши питання про виділення особливої української компартії із рядів РКП, не знаходить ніяких заперечень проти створення УКП, тому що Україна є самостійною державою. Це рішення було ухвалене 3 травня на засіданні ЦК РКП під головуванням В. Леніна. На цьому ж засіданні було прийняте інше рішення, для внутрішнього обігу: московський ЦК схвалив ідею створення КП(б)У, однак рекомендував твердо отримуватися лінії на створення компартії в Україні як частини РКП, і лише з тактичних міркувань проголосити у відкритій пресі про лояльне ставлення до її організаційну незалежність. (Див. Є. П. Юрійчук. Становлення і характер радянської влади в Україні. Історико-правові аспекти. (1917 - 1922 рр. - К., ІЗМН, 1998).

Безліч прикладів показує, як роль служанки партії влади принижувала високе покликання преси в суспільстві. Так, у роки громадянської війни партія й уряд з Москви віддали наказ про масове вилучення церковних цінностей, і преса взяла якнайактивнішу участь у цій справі. Номер за номером газети писали, скільки кілограмів золоті, срібла було вилучено в якому районі, з якого саме храму, а також наголошували, хто тут веде перед, а хто відстає. Нібито коштовності вилучалися для потреб голодуючих, але саме розподіл їжі, врешті використання одержаних грошей ніяк не висвітлювалися пресою, і це фактично підтримувало чутки про те, що насправді церковне золото йде на потреби світової революції, тобто в Германію.

Відступ від принципів госпрозрахунку та економічної зацікавленості у стосунках з селянством спричинив у 1929 р. ті самі наслідки, що й у 1918-му: селяни почали приховувати хліб. Партія знову вдалася до насильства. Замість колишніх продзагонів прийшли “робітничі бригади”, які почали звичними методами забезпечувати виконання планів хлібозаготівель. Але тепер у державних та партійних органів набагато більший розрахунок був на підтримку преси - добре відмобілізованої, насиченої вірними партійцями, вишколеної і, головне, з армією добровільних помічників-робсількорів.

Хлібозаготівля у 1930 р. проходили дуже важко. “Вісти...” у номері за 2 та 6 вересня повідомляли:

“Виконання річного плану хлібозаготівель під загрозою!”

“За 25 днів серпня місячний план по всіх культурах виконано на 52,3 процента”.

Наркомзем України у таких умовах прийняв дуже жорстке рішення, у якому передбачалося, зокрема, завдання й пресі: “Просити редакцію газети “Комуніст” (орган ЦК КП(б)У - авт.), представництво “Правды” та редакцію газети “За социалистическую перестройку” відрядити у згадані чотири округи робітничі бригаді перевірити хід сівби й причини позорного відставання цих округів”. У тому ж документі відзначено: “Газети, а особливо газета “За социалистическую перестройку”, не розгорнули кампанію організації соціалістичного змагання в осінню сільськогосподарську кампанію”. Такі бригади були створені, про їхню роботу свідчать публікації у вересневих номерах всеукраїнської газети “Комуніст”.

Жодної публікації, яка б поставила під сумнів рішення й дії або почала б розмову про інші шляхи подолання чергової продовольчої кризи у хлібородній Україні, в номерах цих газет немає. А інші газети вже не існували: монопартійна диктатура, названа “диктатурою пролетаріату”, продовжувала приносити пролетаріату міста і села неймовірні страждання.

СРСР стрімко втягувався в одну з найважчих продовольчих криз за свою історію, але партійне керівництво вдавало, ніби воно керує не тільки поточними обставинами, а й економічними законами.

Виконуючи явно застарілу, часів краху політики воєнного комунізму тезу про необхідність посилення обліку і контролю з боку партії і держави по відношенню до всіх боків суспільного життя, пленум ЦК ВКП(б) прийняв 30 жовтня 1931 р. резолюцію “О развертывании советской торговли и улучшении снабжения рабочих”, дія якого поширювалася і на радянську Україну. Редакції газет заходилися виконувати його, маючи вже чималий досвід висвітлення саме цієї проблематики. Проводилися власні місячники, огляди, газетярі брали активну участь у подібних заходах, що проводили профспілкові, кооперативні органи. При цьому командний стиль, імператив ставали врівень зі звичними для будь-якої преси тоталітарного типу менторськими, наставницькими семантичними структурами:

“Місячник огляду й перебудови роботи кооперації. 1 лютого - останній строк перебудови роботи кооперації та держторгівлі. Розгортаючи масову організаційну роботу, залучити до місячника найширші кола робітників прилавка, пайовиків та домогосподарок... Партбригада заводу № 60 приступила до перевірки робкоопу “Переможець”. Перша декада їхньої роботи дає позитивні наслідки” (“Луганская правда”, 1932 р., 16 січня ).

Якими конкретно наслідками позначилася робота саме цієї бригади, лишається невідомим (до речі, зауважимо, члени згадуваної партбригади теж принаймні десять днів не працювали на своїх робочих місцях). В історичному плані має значення, що вся кампанія перевірок та покарань замість нарощування виробництва закінчилася у тому ж році найстрашнішим за всю історію СРСР голодом.

Вище вже йшлося про те, що замовчування голодомору, і не тільки в 1932-1933 рр., а й всіх наступних, стало однією з ганебних сторінок історії партійно-радянської преси України. А оскільки мовчання досліджувати неможливо, звернімося по коментарі до української преси в діаспорі. Ось що пише про це публіцист О. Горновий у статті “Про свободу преси в СССР”:

“Тисячі виголоднілих, обідраних людей зі східних областей іде в західні області України, щоб тут від своїх, також пограбованих братів, дістати шматок хліба. Мов тіні, снуються вони по селах і базарах. Великою юрбою товпляться вони по станціях. Між ними молоді й старі жінки, діти, інваліди Червоної армії. В руках у них невеличкі клунки. Вони тремтять від холоду і страху, що кожної хвилини НКВД може відібрати від них жменю випрошеного хліба чи кілька картопель, на які там ждуть усі вдома.

Та цих картин совєтська преса не бачить. Зате вона розписується про “квітуче і щасливе та заможне життя” в СССР, про “трудовий підйом”, що охопив працюючих у зв’язку з четвертою п’ятирічкою, про відданість партії. Вона вміщує знімки вдоволених робітників, добре плеканих дітей, розсміяних колгоспниць, начебто всіх їх не сушить голод, а розпирає добробут”.

Попри полемічну загостреність та одномірність оцінок, ніде правди діти, одну з чільних особливостей цієї преси автор відобразив вірно.

Тим часом компартійна преса продовжувала нарощувати форми й методи своєї діяльності та дбати про їхню дієвість. У порівнянні з редакційною практикою на рубежі 1930-х років з’явилися принаймні дві нових тенденції.

По-перше, більше уваги газети почали приділяти позитивному досвіду вирішення проблем. В “Луганской правде” з’явилася постійна рубрика ”Використовуємо досвід кращих”, під якою, наприклад, 22 січня 1932 р. було висвітлено роботу по прийманню попередніх замовлень магазину та робкоопу “Паровозник”

По-друге, за прикладом центральної преси місцеві редакції приступили до об’єднання своїх можливостей для вирішення окремих проблем, дуже конкретних, але з різних обставин важливих для кожного з учасників спільних акцій.

Зразки для наслідування давала “Правда”, яка, наприклад, проводила з 21 по 26 жовтня 1931 р. п’ятиденник перевірки, в якому під її керівництвом об’єднали свої зусилля газети Південного Кавказу та західних областей. В окремих заходах редакцій одночасно брали участь до 5 тисяч кореспондентів та робсількорів. В один день за контрольну роботу бралися активісти редакцій металургії, залізничного транспорту, машинобудування, експлуатаційники - а потім скоординовано, одночасно в “Правде” й кількох інших газетах виходила низка публікацій про причини неякісної роботи певного обладнання чи машини. Місцева преса об’єднувалася з низовою та стінною, а також з подібними виданнями інших регіонів. Так, 16 січня 1932 р. “Луганская правда” повідомляє про те, що заводська преса мобілізується, та висвітлює досвід заводської газети “Ударник” по спільному вирішенню питань покращення постачання робітників підприємства.

Газетярський світ став нагадувати добре відмобілізовану армію, де були взводи, роти, полки, дивізії, і всі вони по команді з штабу виконували свої маневри, що в цілому призводило до небаченої координації зусиль преси на окремих, порівняно вузьких соціальних проблемах.