Реферат: Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя

Найбільш важкими поєднаннями фонем зазвичай вважають і т.п. В практиці навчання вимови можна зустрітися з великою різноманітністю важких поєднань приголосних, голосних з приголосними або тільки голосних у словах.

Досвід показує, що кращим є принцип роздільної підготовки артикуляційних органів до відтворення деяких важких для українських учнів взаємозв’язків між англійськими фонемами. Наприклад, якщо ми будемо готувати учнів до вимови поєднання , то запропонуємо це таким шляхом: подовжено і плавно вимовити , щоб язик “запам’ятав” потрібне положення. Потім плавний, чіткий перехід від до поступово перетворюється у швидкий.

Крім вже згаданих, важкими для учнів є й такі поєднання, як та інші поєднання з фонемою , в виду різкого переходу від одного положення органів мови до другого: необхідність від змикання губ чи верхнього положення язика миттєво перейти до значного розімкнення губ й одночасного створення низького підйому середньої спинки язика.

Перехід поєднань типу до носового сонанта чи до альвеолярних фонем також вимагає спеціальної підготовки органів мови. Одне слово приховує в собі ряд важких переходів органів мови від одного складного устрою до іншого; в ньому три фонеми дальньої групи у важкому артикуляційному поєднанні. Правильна артикуляція таких слів може бути тільки результатом довготривалого тренування органів мови.

Так, спочатку потрібно досягти правильної вимоги фонеми ,далі навчити вимовляти , до поєднання шляхом швидкого відтягування язика додати , а після тренування вимови закінчити глухим задньоязичним і, нарешті, правильною вимовою всього слова . Тільки таким шляхом можна подолати труднощі вимови схожих слів. Якщо в слові тільки одна фонема вимовлена з помилкою, можна скоротити почленове навчання, виділивши цю фонему для повторного тренування.

Другим важким прикладом є слово , яке складається майже повністю з фонем дальньої групи, у вимові кожної з яких можливі помилки. Таке слово стає дуже важким для артикуляції, і навіть на основі свідомого наслідування учень його вимовити не може. Тільки повний артикуляційний аналіз слова з попереднім тренуванням окремих артикуляцій може дати позитивний результат.

Не варто доказувати, що стики, які ми спостерігаємо у сполученнях слів типу і т.п., також зумовили б певну складність для школярів і не можуть замовчуватись; їх вимову слід готувати шляхом попереднього опрацювання.

Пропонований прийом послідовного нарощування фонемного звучання, що підводить до закінченого звукового комплексу слова, після його закріплення на класних уроках, може підготувати учнів і до відповідних домашніх завдань. Наприклад, таке завдання можна сформулювати наступним чином: “Навчіться вимовляти нижченаведені слова, додержуючись умов (пауза) пауза) (пауза)

Вимоги до вчителів, які навчають вимові

Спостерігаючи факти, можна говорити про існування недоліків у фонетичних навичках вчителів. Помилки в фонетичному складі англійської мови в одних, відхилення від норми інтонації в інших, і, нарешті, внесення українського акценту в англійську мови – все це створює суперечливий фонетичний фон для учнів і не може не відбиватися на якості вимовних навичок. У зв’язку з цим необхідно висунути вимоги до вчителя, який навчає вимови.

Не дивлячись на те, що вимова характеризується неоднорідністю, вчитель повинен володіти всіма багатствами інтонаційних засобів рідної мови. Рідна вимова вчителя іноземної вимова повинна бути вільною від дефектів мови (картавість, заїкання, шепелявість, гнусавість й інше), артикуляція фонем в ізольованому положенні і в потоці мови повинна бути бездоганною, висловлювання повинно бути інтонаційно максимально насиченим.

Як пише А.Л.Трахтеров: “Інколи вчителі знають фонетику іноземних мов значно краще, аніж звуковий устрій української мови. Цей пробіл… робить вчителя безпомічним, змушує його використовувати примітивні прийоми, побудовані на неточних чи неправильних тлумаченнях і поясненнях.” Педагог же повинен вичленовувати в рідній вимові варіанти фонем, сприймати на слух стильові особливості вимови, діалектну вимову, вміти виправити помилку в рідній вимові учня.

Володіння виразною вимовою є одним з основних елементів у кваліфікації вчителя іноземної мови, одним з ефективних засобів, що сприяють швидкому сприйняттю і оволодінню учнями іноземні вимови. Певні знання в області загальної фонетики, що є частиною загальнолігвістичної підготовки, складають один з елементів кваліфікації вчителя.

Без сумніву, вчитель повинен володіти не якимось степенем вимови, а стійкими вимовно-слуховими навичками англійської мови у строгій відповідності з нормою вимови. Всі його артикуляції повинні бути виразними, чіткими, розбірливими.

А. Монігетті, говорячи про кваліфікацію вчителя іноземної мови, підкреслював, що “… необхідно, щоб вчитель володів зразковою вимовою і здібністю стереотипно відтворювати один і той самий звук, - назву цю здібність умовно “лінгофонічністю вчителя”. Не варто і додавати, що на практиці схожа лінгофонічність зустрічається досить рідко.”

У високій вимовній кваліфікації вчителів та їх умінні навчати школярів іноземній вимові закладені корені успіхів у знаннях і навичках по вимові іноземних мов.