Реферат: Літературне редагування у сучасній редакції

Триває перша сесія новообраного парламенту України. Утім, за винятком кількох загальних ухвал на кшталт визнання незадовільною роботу уряду, нічого конструктивного досягти не вдалося. Безрезультатно тривають вибори парламентського голови. Ліві і правоцентристи не можуть знайти взаємоприйнятного компромісу і вперто стоять на своєму.

Чимало зусиль доводиться докладати, редагуючи матеріали на "історичні" та "культурні" сторінки газети. Їх пишуть здебільшого люди із науковими ступенями, однак, як виявляється, і вони не застраховані від банальних "мовних" помилок.

Запорожець за Уралом

Перша згадка про українське козацтво датована 1489 роком, а дещо пізніше один з найвидатніших його організаторів, київський шляхтич, намісник черкаський Остафій (Остап) Дашкович боронив Сіверську Україну від московитів, був певний час і комендантом Кричева, що на українсько-білоруському пограниччі (до 1503 р.). Герой антиординських походів Дашкович часом укладав з ними союзи, прокладаючи тим самим шлях Михайлу Дорошенку та Богдану Хмельницькому, котрі в союзі з Кримським ханством громили ворогів України. Відомо, що у 1521 р. Дашкович повів татар на Москву і досяг там значних успіхів, за що й був нагородженим королем Сігізмундом І.

Як розуміти виділене курсивом речення? З ким укладав союзи Дашкович? Після довгих і напружених розмірковувань редактор вирішив, що "вони" — це, мабуть, ординці і запропонував таку правку.

Герой антиординських походів Дашкович часом укладав з ордою союзи, прокладаючи тим самим шлях Михайлу Дорошенку та Богдану Хмельницькому, котрі в союзі з Кримським ханством громили ворогів України.

Подібні ситуації, коли проконсультуватися з автором немає змоги, вимагають неабиякої кмітливості від літературного редактора. Іноді доводиться просто вгадувати, що ж мав на увазі автор. Якщо редактор вгадує неправильно, то на нього після опублікування матеріалу може чекати неприємна розмова з автором.

Найбільша кількість "корпоративних" правок вноситься до текстів, що будуть уміщені на "політичні" сторінки газети. Звернімося до кінцівки вже згадуваного тут матеріалу "Куди йде український парламент?". У первісному варіанті вона виглядала так:

Якщо спікера не оберуть наступного тижня, то президент матиме підстави розпустити парламент і ввести президентське правління.

Така інтерпретація подій не відповідала інтересам видавців, тому кінцівку було перероблено.

Затягування з обранням спікера штовхає президента на шлях до можливого розпуску парламенту, що однозначне з введенням президентського правління. Та чи піде на це президент? Слід сумніватися.

Подібні правки зумовлені мінливістю політичної ситуації та необхідністю підтримувати добрі стосунки з тими чи іншими політичними силами. Адже досить часто відбуваються події, які неможливо обійти увагою, але разом з тим і писати про них небажано. У такому разі доводиться вдаватися до тактики "сказати все і не сказати нічого". На практиці це позначає усунення із тексту будь-яких ознак ставлення автора чи редакції до події та осіб, а замість підпису під матеріалом подається посилання на те чи інше офіційне джерело.

Іноді зміст тексту настільки суперечить корпоративним інтересам, що його навіть після ретельного редагування взагалі не дають на набір, або ж знімають вже набраний та зверстаний матеріал зі шпальти.

"Мовно-корпоративних" правок робиться майже у кожному тексті настільки багато, що наводити приклади з конкретних текстів сенсу немає. Зазначимо лише, що найчастіше редакторам доводиться виправляти соціальний на соціяльний, співдружності на співдружности, та робити деякі інші правки, зумовлені впливом правопису 1929 року, яким користується українська західна діаспора.

До цього ж типу правок також належить вживання великої чи малої літери у словах на позначення певних посад, організаційних структур чи військових звань. Наприклад, президент України, голова Верховної Ради, але Голова ОУН, Провід ОУН, Полковник Коновалець.

Слід зазначити, що найбільшого уміння та редакторського хисту потребує корекція обсягів текстів, простіше кажучи — їхнє скорочення. Такі завдання постають перед працівниками редакції буквально щодня, є навіть автори, яких доводиться постійно "коротити". Ось, наприклад:

Кубок знайшов свого господаря

У день Києва, 31 травня, відбувся вирішальний матч у розиграші Кубка України з футболу. У фінальному поєдинку зійшлися два столичні клуби — "Динамо" та ЦСКА. Фінал Кубка України викликав великий інтерес у шанувальників цієї чудової гри — гри мільйонів, як її називають у народі. Інтерес до фіналу підігрівався ще й тим, що до керівництва столичних армійців прийшов новий головний тренер, популярний у минулому гравець київського "Динамо" Валерій Безсонов, який довгий час грав під керівництвом Валерія Лобановського. Отже, учень проти вчителя, популярність проти досвіду. Забігаючи наперед, відзначу, що гра вдалася, справжній кубковий фінал. Учень не підвів свого вчителя.

Хоча Матч почався досить драматично. Не встигла секундна стрілка зробити повний оберт, як на табло центральної спортивної арени країни НСК "Олімпійський" засвітилися цифри — 1:0 на користь "Динамо". Це відзначився кращий форвард динамівців Андрій Шевченко. А результативна атака "Динамо" виявилась наслідком застосування динамівськими футболістами пресингу з перших миттєвостей гри.

Динамівські чемпіони в першому таймі мали відчутну ігрову перевагу і на 33-й хвилині знову майстерно зіграв Шевченко — 2:0. Не зважаючи на велику перевагу в рахунку, напруга матчу не спадала. На всіх ділянках поля йшли жорстокі двобої, котрі нерідко приводили до незначних травмувань гравців. Лікарі команд мали достатньо роботи в цьому матчі.

У другому таймі, коли динамівці на деякий час заспокоїлись, одна з гострих контратак армійців привела до пенальті. Але чудово зіграв на лінії воріт Олександр Шовковський, відбивши небезпечний удар. І все ж через кілька хвилин армійці добились успіху, рахунок став 2:1. Підопічні Безсонова заграли жвавіше, швидше переводячи м'яч на половину поля динамівців. Гра вирівнялася і кінцівка матчу пройшла в обопільних атаках обох команд, але рахунок не змінився.

Таким чином, Кубок знайшов свого господаря, і вручив його динамівцям Києва президент України Леонід Кучма.

"Українське слово" не є спеціалізованою спортивною газетою. Спортивні новини, а також кросворди та фейлетони подаються на останній сторінці, яка не є безмежною. Саме цим насамперед продиктовані скорочення. Але, удаючись до скорочення, необхідно зберегти текст як змістову цілість, хоча й у зменшеному обсязі.

***

Вищенаведені приклади хоча й нечисленні, та все ж дають уявлення про специфіку процесу літературного редагування текстів у тижневику "Українське слово". Але слід згадати про ще один дуже важливий чинник, що істотно впливає на працю літературного редактора — фактор часу. У редакції тижневика до обробки текстів причетні лише шестеро працівників, яким протягом чотирьох робочих днів необхідно опрацювати матеріал на 14 сторінок газети формату А-3. Тому процес проходження і обробки текстів у редакції є форсованим. Доволі часто працівникам доводиться робити те, від чого застерігають В. Різун, М. Феллер та інші науковці — редагувати текст одразу на всіх рівнях. Річ у тім, що часу на окремий аналіз та корекцію структурного, тематичного, фактологічного та інших рівнів тексту немає. Тому текст редагується "весь одразу".

Безперечно, такий підхід дає виграш у часі. Але він має і суттєву ваду — повз увагу редактора неминуче проходить чимало помилок. Усе ж, для газети такий підхід є оптимальним. Недостатню якість кожного окремого читання, а відтак редагування, компенсує велика кількість читань. Відбувається дублювання процесу редагування на різних стадіях проходження тексту.

Фактично, перше поверхове редагування здійснює головний редактор, коли розсилає тексти редакторам відповідних відділів. Після цього тексти опрацьовують редактори відділів, потім їх читає штатний літературний редактор. Після набору тексти опрацьовують коректори, які нерідко "виловлюють" помилки, пропущені на попередніх стадіях. Зверстаний матеріал знову читає коректор, редактор відділу або черговий редактор. І врешті-решт, текст на шпальтах газети знову потрапляє до головного редактора, який дає остаточне схвалення на вихід матеріалу у світ. Таким чином, текст проходить до семи читок, що, за умови належної кваліфікації працівників та відповідної організації роботи редакції, забезпечує появу якісних матеріалів на сторінках газети.

***

Але що ж таке літературне редагування — фах чи мистецтво? Очевидно, що добрий літературний редактор потребує певного рівня фахової підготовки, без якого він не зможе вдосконалюватись, зрештою, робити найпростіші правки. Однак у практичній діяльності літературному редакторові необхідно володіти дуже великим обсягом специфічних знань, залежно від галузі життя чи знання, якої стосуються редаговані ним тексти.

Окрім того, літературному редакторові замало бути лише базою даних. Він повинен уміти свої знання творчо використовувати та постійно їх оновлювати.

Літературний редактор повинен мати відчуття мови та стилю. Ця якість взагалі не піддається алгоритмізації чи автоматизації. І нарешті, літературний редактор повинен сам бути добрим комунікатором — людиною, що може донести до сприймача (у даному разі це читач) ідею чи послання. Тому, поза всякими сумнівами, праця доброго літературного редактора є творчою діяльністю принаймні наближеною до мистецтва.