Реферат: Літературне редагування у сучасній редакції
Розглядаючи поняття літературного редагування, професор В. В. Різун зазначає: "Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осмисленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досягнення оптимального результату" [Різун В. В.].
Літературне редагування є, мабуть, найважливішим етапом обробки тексту перед його появою у вигляді статті чи матеріалу на газетній шпальті. Адаптація тексту для читацького сприйняття, точна передача авторського задуму є настільки вирішальними для забезпечення ефективного спілкування з читачем, що потребують постійної і посиленої уваги всього редакційного колективу.
Однак, незважаючи на це, у структурі редакцій сучасних газет майже немає спеціальних підрозділів, на які було би покладено здійснення саме літературного редагування. На перший погляд, для редакції питання “ЩО подавати?" набагато принциповіше і важливіше за питання “ЯК подавати?". Але чи справді це так? Місце і роль процесу літературного редагування текстів у роботі сучасної редакції ми спробуємо розглянути у цій статті на прикладі організації роботи редакції тижневика “Українське слово".
"Українське слово" — щотижнева всеукраїнська громадсько-політична газета, що виходить на 16-ти сторінках формату А-3. Оскільки дві сторінки розвороту займає програма телебачення, то щотижня літературне редагування повинні "проходити" тексти, що займають 14 сторінок видання — усього близько 50 одиниць.
Штат редакції включає такі посади:
головний редактор;
відповідальний секретар;
редактори відділів (політики, партійного життя, міжнародного життя, культури);
літературний редактор;
коректори (двоє);
технічні працівники.
Очевидно, що один літератунний редактор (який до того ж працює на півставки) не може сам справитись з такою великою кількістю текстів. Через це літературне редагування здійснюється в тій чи інший мірі усіма працівниками редакції (за винятком технічних). Така розпорошеність літредакторської діяльності пояснюється двома принциповими чинниками:
1. Обмеженим фінансуванням видання, що змушує економити, між іншим, і на літературному редагуванні.
2. Наявністю великої кількості історичних, політичних і т. ін. коннотатів — специфічної додаткової інформації, що неминуче супроводжує кожен текст.
Пункт перший є характерним для багатьох сучасних видань. Другий пункт є особливістю "Українського слова" і потребує докладнішого пояснення.
Газета "Українське слово" уже впродовж 60 років є друкованим органом Організації українських націоналістів (ОУН). Довга історія газети, нерозривно пов'язана з історією ОУН, а через неї — з історією визвольних змагань, української еміграції та діаспори, а останнім часом — з відновленням Української держави — спричинилася до створення специфічної шкали цінностей. Цю шкалу і застосовують при підготовці текстів до друку.
У редакційній практиці цей багатолітній історико-політичний субстрат виявляється, наприклад, у тому, що в матеріалах певної тематики події інтерпретуються саме так, а не інакше, деяких осіб не прийнято згадувати взагалі, а на позначення певних понять вживаються чітко визначені лексеми.
Таким чином, літературний редактор у газеті "Українське слово" неминуче повинен опрацьовувати велику кількість позатекстової супутньої інформації, яка наче вершина айсберга, виявляється у редакторських правках. (Одразу слід зазначити, що йдеться про літературного редактора у широкому розумінні,— адже у конкретній ситуації ним є кожен творчий працівник,— а не лише про штатну одиницю.) Невтаємниченій людині механізм цих правок може бути цілком незрозумілий.
Ці, назвімо їх так, "корпоративні" правки слід узгоджувати із загальними вимогами сприйняття тексту читачем, донесенням до нього послання чи ідеї автора. З огляду на вищезазначене, літературне редагування в газеті "Українське слово" виявляється доволі складним, з глибокою, а часом несподіваною мотивацією, процесом. Тому очевидно, що цей процес у принципі неможливо сконцентрувати і замкнути на одному штатному літературному редакторові.
Загальна схема проходження текстів у редакції тижневика "Українське слово" подана нижче.
Схема не є надто складною. Як бачимо, вузьким місцем усього редакційного ланцюга є штатний літературний редактор. Утім, схема є радше теоретичною. На практиці літературне редагування в тій чи іншій мірі здійснюється на всіх "поверхах" редакційної ієрархії, за винятком хіба що відповідального секретаря та верстки. Причому, штатний літературний редактор робить лише так звані "мовні" правки, що покликані допомогти читачеві розуміти текст, узгодити його з вимогами літературної мови. Усі інші працівники редакції включно із коректорами роблять і "мовні", і "корпоративні" правки.
Принагідно варто згадати про ще один тип правок, які роблять під час редагування текстів працівники редакції. Найвлучніше цей тип окреслює термін "корпоративно-мовні". Річ у тім, що процес кодифікації української мови все ще триває. Опускаючи історію цього процесу, зазначимо лише, що мова тижневика "Українське слово" зазнає відчутного впливу з боку західної діаспори. Він виявляється на різних рівнях, а найчастіше — на лексичному та орфографічному. "Корпоративно-мовні" особливості також становлять чималий обсяг інформації, якою повинен оперувати працівник редакції, коли здійснює літературне редагування текстів.
Отже, процес літературного редагування текстів у газеті "Українське слово" включає такі принципові складові:
1. Власне літературне редагування, тобто доведення текстів до стандартів вільного читацького сприйняття та забезпечення вільного розуміння читачем послання (ідеї) автора — незалежно від історично-політично-корпоративних коннотацій.
2. "Корпоративне" редагування (у певному сенсі — різновид внутрішньої цензури), тобто узгодження текстів із організаційною етикою, політико-історичними симпатіями чи антипатіями.
3. "Корпоративно-мовне" редагування, а саме: дотримання певних традиційно чи ситуативно усталених норм слововжитку, правопису чи орфографії.
Лише перша складова з цього переліку вписується у традиційне наукове визначення літературного редагування. Дві інші під це визначення прямо не підпадають, але і 2-га, і 3-тя складові узгоджуються з кінцевою метою літературного редагування — "...забезпечення нормального перебігу читання й оптимального сприйняття тексту" [Феллер М. Д.].
У цьому світлі запитання, винесене у заголовок статті (літературне редагування: фах чи мистецтво?), перестає бути риторичним. Під час обробки текстів у редакції "Українського слова" перед літературним редактором (знову ж таки не в "штатному", а в широкому значенні) дуже часто постають взаємовиключні завдання. Такого роду завдання поставили б у безвихідь алгоритмічно запрограмованого фахівця-автомата. Отже, поєднати непоєднуване під силу лише митцеві?
Щоб підтвердити або ж спростувати це суперечливе твердження, звернімося до конкретного матеріалу. Розпочнемо із прикладів власне літературного редагування у виконанні працівників редакції газети "Українське слово".
До редакції газети надходить чимала кількість текстів "зі сторони". Саме такі тексти за невеликими винятками і потребують ретельної обробки, перш ніж вони будуть надруковані і потраплять до читача. Ось уривок із одного з листів-спогадів.
Травневі бомбардування Києва у 43-му
Якось пізнього травневого вечора 1943 року, тоді я-підліток, не засвічуючи каганця, щоб не затемнювати вікна, як того вимагала військова обстановка, роздягався спати. Раптом за вікнами, на дворі стався яскравий спалах. Я оторопів. Тоді швидко вибіг на балкон. Переді мною постало щось незбагненне. Я спостерігав з 5-го поверху. Місто було освітлене дивовижним сяйвом. У небі висіли яскраві вогні. Бачилось усе майже, як удень. Це були САБи — світні авіабомби.
Після редагування цей уривок виглядав так:
Травневі бомбардування Києва у 43-му
Якось пізнього травневого вечора 1943 року я, тоді ще підліток, не засвічуючи каганця, як того вимагала військова обстановка, лягав спати. Раптом за вікнами побачив яскравий спалах. Я оторопів. Потім швидко вибіг на балкон. Місто було освітлене дивовижним сяйвом. У небі висіли яскраві вогні. Видно було майже як удень. Це були САБи — світлові авіабомби.
У такий спосіб, не змінюючи стилю оповіді, вдалося уникнути недоречної комічності й передати читачеві атмосферу війни.
Зрештою, іноді доводиться вносити незначні "мовні" правки і до текстів, що пишуться безпосередньо в редакції.
Куди йде український парламент?
Триває перша сесія новообраного парламенту України. Утім, за винятком кількох загальникових ухвал на кшталт визнання незадовільною діяльности уряду, нічого конструктивного досягти не вдалося. Безрезультатно тривають вибори парламентського голови. Ліві і правоцентристи не можуть знайти взаємоприйнятного компромісу і вперто стоять на своєму.
У відредагованому варіанті уривок виглядає так:
Куди йде український парламент?