Реферат: Досвід мас-медіа в Німеччині (в екологічній політиці)

Необхідність проникнення екологічного журналіста в таку тематику, як економіка, енергетика, сільське господарство, може призводити до прямої чи прихованої конкуренції з колегами, котрі відповідають за висвітлення подій у цих галузях.

Можливості для висвітлення екологічних проблем зростають під час великих подій, якими можна, наприклад, вважати конференції ООН. За часів другорядності екологічної політики в суспільстві й у пресі матеріали про довкілля будуть з'являтися на передостанніх сторінках.

Професор Хемберг дискутує три організаційні моделі висвітлення екологічних проблем .

Інституційна модель – екологічна проблематика має окрему редакцію, власну сторінку чи рубрику.

Фільтраційна модель – наукова редакція чи економічна редакція пропонують матеріали з екологічної тематики іншим редакційним відділам.

Модель редакції за проектом – творча обробка тем довкілля спільною командою журналістів різних відділів. За такою моделлю, наприклад, працює німецький журнал "Шпігель".

Яка з цих моделей приверне увагу видавців та головних редакторів, залежить від стану популярності екологічної політики в суспільстві. Політичне значення питань навколишнього середовища відіграє в цьому випадку головну роль.

Звичною практикою інформування політиків є підготовка допоміжними структурами так званих преспапок з актуальними повідомленнями. Як правило, екологічні політики отримують усе те, що стосується екологічної політики, економічні – економічної тощо. Ведучі політики цікавляться хоча б назвами матеріалів.

Особливо великі вимоги ставить екологічна тематика до локальних ЗМК, вважає нині співробітник управління з проблем довкілля в Берліні Карстен Кленнер . Виникає необхідність професійно задовольнити потреби читача в екологічній інформації на місцевому рівні, що потребує наявності відповідних знань у журналістів невеликих газет. Досить складне завдання для них – висвітлення глобальних екологічних проблем. Проте вони теж повинні прагнути до компетентної роботи з матеріалами з усього спектра екологічної політики, особливо тими, котрі стосуються регіонального рівня.

Екологічна політика є настільки сильною, наскільки сильні ті суспільні сили, котрі підтримують її розвиток. Одним із силових ресурсів екологічної політики є громадська думка. Підтримка екологічної політики пресою тісно пов'язана з кон'юнктурою проблематики довкілля в суспільстві. Тому скоріше не варто сподіватися, що екологічна журналістика здатна допомогти екологічній політиці швидко вийти зі стану спаду.

Власні правила подання проблем у пресі ведуть до загострення та іноді перебільшення однієї теми та применшення чи взагалі ігнорування іншої. "Моралізуюча" екологічна журналістика не буде гарним помічником екологічної політики, оскільки не виховує екологічної свідомості в суспільстві, а лише пропонує почуття безнадії, відсутності допомоги з будьякого боку. Це може легко призвести до фаталізму й зашкодити продуктивному розвитку екологічної політики та журналістики.

Журналістикознавець Московського держуніверситету Є.М.Шевченко зауважує: загострення екологічних проблем і розвиток "зеленого" руху в країні сформували в журналістиці нові жанри з новим предметом відображення – екологією. Проте сьогодні можна стверджувати, що екологічна журналістика, як і природоохоронні ініціативи, переживає кризe.

Серед його причин – політизація "зелених". Журналістпрактик, який працює над екологічними проблемами, повинен вести пошук типів тексту, доповнюючи їх конструктивними програмами. У найближчому майбутньому може з'явитися новий текст, проте, одне має залишатися незмінним – екологічна журналістика, опанувавши досвід свого розвитку, мусить відмовитися від намагань використовувати екологію, як метод захвату влади, – вважає Е.М.Шевченко .

Недостатня інтеграція проблем охорони довкілля в економічний, транспортний розділи надрегіональних видань чи провідні статті місцевої преси заважають достатньому сприйняттю цих проблем у політиці, економіці та інших сферах діяльності.

Якщо екологічним журналістам поталанить розміщувати свій творчий доробок у пресі не тільки у вигляді сенсацій, тільки тоді й екологічна політика зможе сподіватися на появу додаткового поля діяльності. Якщо цього не станеться, доведеться чекати на нові катастрофи. Але краще б журналістам залишитися без роботи, ніж писати про все зростаючу кількість негараздів.

Як вважають дослідники української преси, "масмедіа є могутньою силою впливу на суспільство. І сьогодні постає нагальна потреба об'єктивно вивчити різні шляхи оптимізації роботи засобів масової інформації" . Для вивчення висвітлення екологічних проблем у пресі автором було обрано метод контентаналізу. Його ретельно досліджено в українському журналістикознавстві професором В.Ф.Івановим .

Автором провадився контентаналіз екологічної та природоохоронної преси на прикладі журналу "Рідна природа" й газети "Зелений світ" у 1993 році , дослідження комунікаційних процесів у Німеччині за допомогою контентаналізу .

Робота над дослідженням німецької преси проводилася автором у Католицькому університеті Айхштету, ФРН, під керівництвом професора Вальтера Хемберга.

Частина матеріалів про екологічну політику у співвідношенні до всіх матеріалів з проблем довкілля становила в "Suddeutsche Zeitung" 139 матеріалів (12 %), "Тageszeitung" 79 (7 %), "Frankfurter Allgemeine Zeitung" 110 (12 %), у середньому – 10 %.

За результатами контентаналізів, екологічна політика присутня також і в українській пресі, але висвітлюється недостатньо. Для порівняння, співвідношення матеріалів про екологічну політику до всіх публікацій про довкілля в газетах: "Голос України" – 7 матеріалів (0,6 %), "Урядовий Кур'єр" – 13 (5 %), "Киевские ведомости" – 0, "Зеркало недели" – 8 (2 %), у середньому – 2,5 %.

Hімецька преса вміщує екологічні публікації переважно на сторінках наукових, або навіть технічних рубрик та розділів у виданнях. Цікава особливість висвітлення екологічної тематики в Україні – значний соціальний аспект. Матеріали часто вміщено під рубриками "Суспільство", "Людина", "З пошти відділу соціальних проблем" та іншими.

Екологічна занепокоєність, як правило, вища у великих містах (так званий феномен екологічної концентрації, провокуючий солідарну свідомість), у середовищі осіб з вищою освітою, а головне – орієнтованих на постматеріальні цінності. Тому аналітичні видання приділяють більше уваги проблемам екології, ніж "жовта" преса. Чим вище буде соцiальноекономiчний статус та рiвень освiти, тим швидше й повнiше буде зрозумiлим екологiчна комунiкацiя. Інакше вона залишиться на рiвнi "привілейованих" груп. Отже, роз'яснення екологiчних проблем не може бути ефективним без зростання загальної освiти населення.

Передусім треба звернути увагу на державних службовців, які створюють групу авторів офіціальної преси. Робота з ними здатна цілеспрямовано підвищити якість висвітлення екологополітичних питань у пресі. Неурядові громадські організації досить пасивно ставляться до контактів з виданнями, котрі досліджено. Отже, спеціальні медіатренінги мають змінити ситуацію на краще. Порівняльний аналіз кількості суто екологічних матеріалів із загальним їх числом указує на низьку репрезентацію проблем довколишнього середовища в пресі. Проте такі показники не заважають темам довкілля в пресі ФРН мати значну політичну вагу. Актуальність та аналітичність висвітлення, реномовані дописувачі, постійна увага читачів сприяють розвитку якісної екологічної журналістики. Це призвело навіть до перетворення деяких наукових екологічних видань на популярні. Збереження навколишнього середовища етабльовано як у політику, так і в економіку держави.

Урахування цього досвіду має сприяти становленню екологічної журналістики в Україні, адже всі згадані недоліки німецької преси можна побачити й у нас. Зростання уваги до проблем довкілля має відбуватися не тільки за рахунок кількості екологічних матеріалів, а насамперед, завдяки поліпшенню якості їх змісту, професіоналізму журналістів, залученню політиків до авторського складу видань тощо. Разом з журналістамифахівцями в їх число входять і вільні дописувачі.

На прикладі Німеччини можна побачити, що одним із головних завдань екологічної політики є добре налагоджена комунікація між політиками та громадськістю.

До функцій засобів масової комунікації в процесах висвітлення екологічних проблем у Німеччині належать:

· функція тематизації;

· сервісна функція;

· функція попередження на ранніх стадіях;

· формування екологічної свідомості через роз'яснювальну роботу, поширення наукових відомостей та формулювання рекомендацій до конкретних дій.

Одним з найефективніших методів визнано, насамперед, паблік рілейшнз – нову галузь інформаційної діяльності, котра все більше утверджується в Україні. Але це вже є темою для подальших досліджень.